Питання для сучасної України зовсім не пусте. Після початку російського вторгнення Швець став одним з кількох американських російськомовних аналітиків, які неабияк впливають на наш інфопростір. Він частий гість новинних ефірів, а його YouTube-канал достатньо швидко зібрав мільйонну аудиторію.
Тобто, на сьогодні це знаний і шанований експерт. До його думки прислухається безліч людей, як в Україні, так і за її межами. Тому, щоб не схибити, дуже важливо розібратися – а в чому саме полягає його екпертність. Адже, окрім декларованої підтримки України у її боротьбі з російським вторгненням, пан Юрій дуже часто виступає із серйозними звинуваченнями в бік самої України. Подекуди ця критика видається логічною і заслуженою, а подекуди викликає певні сумніви. Тим більше, що критикуючи Україну або конкретних персоналій Швець далеко не завжди посилається на джерела інформації або думку інших експертів. А це вже, як то кажуть, «зовсім інший колінкор».
Тож повернімося до первинного питання: а хто такий Швець?
Загальновідомий факт – Швець колишній радянський розвідник, КГБіст. Певний час працював в США під прикриттям як журналіст. Збирав безпекові дані, вербував агентів. В 1990 подав рапорт про відставку, а у 1993 втік до США, де заснував приватний бізнес в сфері безпеки.
Зрозуміло, що більшість цієї інформації неможливо перевірити. Тож у фактах біографії Юрія Швеця можна покладатися виключно на слова самого Юрія Швеця. Навряд чи це в даному випадку може вважатися безсумнівним джерелом.
Знайти додаткову інформацію на колишнього (або діючого) розвідника у відкритих джерелах справа непроста. Тим цікавіше було побачити статтю, присвячену Швецю на сайті професійної розвідувальної спільноти США — https://opslens.com/. Щоб одразу зняти питання щодо фаховості, пояснюю: в команді ресурсу досвідчені американські розвідники з серйозними резюме: https://opslens.com/the-opslens-team/
Автор статті – Барт Маркуа, який працював в міжнародному відділі міністерства енергетики, а також був кадровим офіцером служби зовнішньої розвідки Державного департаменту.
У своєму матеріалі Маркуа відзначає, що перша поява Швеця в широкому публічному просторі датується 2006 роком. Розслідування вбивства в Британії колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненко показало – злочин було вчинено російськими спецслужбами щоб помститися за викриття ролі володимира путіна у вбивстві Ганни Політковської: «У той час, як світ був зосереджений на ролі путіна в обох вбивствах, з’являється Юрій Швець. Він заявив, що „справжньою причиною“ вбивства Литвиненка є досьє, над яким він працював разом з Швецем, про потенційні британські інвестиції в рф. Швець заявив в інтерв’ю BBC, що передав досьє до Скотленд Ярду. BBC назвала його людиною яка „консультує приватних осіб та компанії з питань права та безпеки в країнах колишнього СРСР“, що звучало як реклама його послуг. Незрозуміло, чи був його мотив просто корисливим, чи він також намагався задобрити себе перед Росією, відволікаючи увагу від ролі путіна у двох вбивствах».
Наступний етап розкрутки Швеця в інфопросторі настав, коли вийшла чергова книга відомого прихильника різноманітних політичних «теорій змов» Крейга Ангера – «Дім Трампа, дім путіна».
Барт Маркуа дуже скептично ставиться і до самої книги, і до залучення до її створення Швеця в якості експерта: «Швець надав деякі з найбільш малоймовірних тверджень. Він стверджував, що КДБ ідентифікував Трампа в 1980-х роках як потенційного кандидата в президенти. Він стверджував, що КДБ бачив у Трампі здібності державного діяча, ще коли він був сумнозвісним міжнародним плейбоєм. Насправді, як стверджував Швець, КДБ підштовхнув Трампа балотуватися в президенти, посіявши насіння, яке врешті-решт розквітло, та створило так званого „маньчжурського кандидата“ (політик який використовується ворогом в якості ляльки для просування власних інтересів). Знову ж таки, мета співпраці Швеця – самореклама через асоціацію з актуальною новиною».
Щодо останніх ефірів Швеця навколо подій в Україні, автор статті навіть не приховує своїх сумнівів щодо реальної мети: «Швець використовує свій канал YouTube для просування токсичної теорії змови в стилі КДБ, заявляючи, що між Washington Post і Wall St. Journal існує протиріччя».
В підсумку – низка питань, які мали б отримати зрозумілу відповідь: «Якщо б пан Швець не був професійним шпигуном підготовленим КДБ, то було б набагато легше відкинути його непослідовні наративи, сприймаючи їх як безпідставні теорії змови, метою яких є привернути увагу якомога більшої аудиторії. Але від його підходу так і тхне тактиками КДБ, які були випрацювані протягом останнього століття та полягають у тому, щоб забити клин між союзниками. Чому це так важливо для нього, особливо зараз? В чиїх інтересах всі ці його зусилля? В чиїх інтересах діє Юрій Швець? Саме час для того, щоб хтось провів розслідування та дав відповіді на ці питання».
Андрій Васильчук, спеціально для “Голос-інфо”
