З початку 2026 року російська авіація внаслідок нештатних ситуацій “обронила” на територію РФ уже щонайменше 26 авіаційних бомб. Загалом же з початку повномасштабного вторгнення в Україну відомо про 334 таких “інциденти”. Крім того, жителі країни-агресорки бонусом отримують ще й “подарунки” від власних “захисників” у вигляді ракет Х-555, 9М723, Х-101 та інших.
Але насправді реальна ситуація з ударами Повітряно-космічних сил РФ по власній території набагато масштабніша, ніж можна собі уявити.
Детальніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи “Інформаційний спротив”.
Криві КАБи
Вперше російські окупаційні війська застосували авіаційні бомби з УМПК (універсальним модулем планування та корекції), більш відомі як КАБ, восени 2022 року по Бахмуту Донецькій області. Саме це українське місто стало для окупантів головним полігоном випробувань нових для них засобів ураження та терору, заснованих на примітивних радянських бомбах вільного падіння, на які встановлювалися модулі керування, що вироблялися практично в кустарному режимі.
Але проблем у УМПК було, є й залишається дуже багато, а саме – вони не гарантують високоточного та надійного ураження цілі. Кустарність виготовлення (що є наслідком дешевизни виробництва та необхідності видавати кількість, а не якість) призвела до того, що серед цих засобів ураження виникає дуже багато нештатних ситуацій, які в підсумку й призводять до непередбачуваних наслідків.
Зокрема, модулі УМПК спочатку були спроектовані для авіаційних бомб масою 250 кг, а саме ОФАБ-250. Але потім цей самий модуль почали коригувати для застосування на ОФАБ-500 – 500-кілограмовій бомбі. А далі – на 1 500 і 3 000 кг.
Навіть на ОФАБ-250 УМПК не працював злагоджено, і в нього виникало безліч нештатних ситуацій.
Справа в тому, що цей модуль, використовуючи архітектуру “літаючого крила”, не завжди гарантує приведення всіх крил у польотне положення після скидання бомби, під час якого здійснюється автоматичне зведення боєприпасу в боєздатний стан. Досі на всіх російських КАБах за цей процес відповідає пристрій пружинного типу, який до моменту спуску перебуває в натягнутому стані за допомогою утримувальної засувки. І ця примітивна концепція не завжди спрацьовує.
Тобто КАБ, запущений по Україні з повітряного простору Росії, іноді зберігає властивості бомби вільного падіння, внаслідок чого падає або в районі Бєлгорода, або в інших агломераціях РФ.
Важливо й те, що УМПК для російських КАБ продовжують мати проблеми з міцністю та аеродинамічним навантаженням. Перший такий КАБ, який навіть після розкриття УМПК просто розвалився в повітрі, було виявлено 12 березня 2023 року в Куйбишевському районі Донецька, а на сьогодні таких підтверджених інцидентів безліч.
Примітно те, що знаючи про наявні проблеми з цими модулями російські виробники не вносять у них виправлень, оскільки це тягне за собою як додаткові витрати, так і застосування більш високотехнологічних засобів. А тому кількість вироблених КАБ переважає над якістю та надійністю.
Ну, впаде десяток бомб на російські міста чи села, але решта ж долетить. Класичний російський принцип.
З іншого боку, проблема не лише в КАБ, про які ми так часто чуємо в подібних звітах, адже аналогічні загрози несуть і російські ракети.
Ракети – з неба
Питанню проблем, що виникають у російської армії з ракетами, я приділяв увагу не тільки з 2022 року, початку повномасштабного вторгнення в Україну, а й набагато раніше – фактично ще з операції ЗС РФ у Сирії та 44-денної війни в Карабасі.
Адже саме тоді почали з’являтися верифіковані факти явних промахів російських балістичних ракет 9М723, а в грудні 2020 року прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян взагалі заявив, що під час війни в Карабасі частина російських балістичних ракет ОТРК “Іскандер-Е” (експортний варіант російського оперативно-тактичного ракетного комплексу) просто не стартували!
У квітні цього року в статті на OBOZ.UA “Брехня про “Калібри” та “Іскандери”: що не так із російськими “високоточними” ракетами і чому вони так розлітаються” я детально зупинився на проблемах ворожих ракетних засобів ураження – зокрема й на тому, що вони зараз не проходять повноцінного технічного контролю під час виробництва (контрольно-вимірювальних заходів). І це призвело до того, що російські ж ракети під час масованих ударів по Україні падають уже на голови росіян.
Серед найчастіших інцидентів – з ракетами Х-55/555, оскільки це переважно радянські зразки, які часто вже непридатні до застосування. Далі – з Х-101, що пов’язано з прискореним виробництвом без належного технічного контролю; з 9М723 – аналогічна причина як і з Х-101, а також з Р-27 і Х-59.
Але справжнім рекордсменом за кількістю відмов і падінь у режимі недольоту (щоправда, не завжди на території РФ) була ракета Х-22/32. Багато в чому це пов’язано з тим, що її паливна система ще за часів СРСР вважалася вкрай ненадійною та нестабільною.
Але небезпечними ракетами для росіян є не тільки ті, що атакують Україну, а й ті, які, за задумом, повинні захищати РФ від ударів у відповідь Сил безпілотних систем ЗСУ.
Небезпечна ППО
18 червня ми стали з вами свідками того, як сформована навколо Москви ешелонована ППО не змогла впоратися з нальотом дронів. Ба бльше, зенітні керовані ракети російських систем завдавали ударів по малоповерхових об’єктах, зокрема – резервуарах з нафтопродуктами.
У матеріалі “Горітиме Москва і не тільки: що сталося з російською ППО і чому ЗРГК “Панцир-С1″ став великою проблемою для ворога” я звернув увагу на проблему з окремим комплексом, а точніше – з його ракетами 9М335.
Хоча на перший погляд вони мають класичну аеродинамічну схему “качка”, що забезпечує високу маневреність, але при встановленні потужного розгінного блоку (для збільшення дальності ураження та швидкості) аеродинаміка ракети, як і траєкторія польоту стають абсолютно непередбачуваними.
Але для російських ЗКР аналогічна проблема виникла навіть у тому випадку, коли засіб ураження було випробувано та перевірено багаторічним практичним використанням. А виникла вона тому, що через вичерпання запасів і накопиченого за десятиліття боєкомплекту доводиться застосовувати те, що спускається з конвеєра в режимі нон-стоп (аналогічно, як і з ударними ракетними засобами).
Російські зенітні керовані ракети і раніше неодноразово демонстрували ненадійність, але тоді це було зумовлено або застосуванням старої, небоєздатної продукції, або проходженням технічного контролю дефектною продукцією через неуважність контролерів.
Але зараз проблеми практично всіх російських ЗКР полягають саме в тому, що в їхніх системах протиповітряної оборони спостерігається гострий дефіцит БК, і продукцію без будь-яких контрольно-вимірювальних заходів відправляють на застосування. Як результат – бракованих та дефектних зразків (окрім технічних та проектних проблем) стає дедалі більше.
Висновки
Росіяни самі себе бомблять. У певному сенсі – саме так.
Найнебезпечнішою для них компонентою стали КАБи, які не тільки є наймасовішим засобом ураження та терору, але й мають найбільшу кількість дефектів та вкрай підвищену ймовірність нештатних ситуацій. Усунення цих ризиків – додаткові фінансові витрати, застосування обмежених через санкції технологічних засобів, уповільнення виробництва. Ну а російське командування в питаннях КАБ віддає перевагу кількості, а не якості та надійності.
Схожа ситуація і з ракетними засобами ураження. Але в цьому випадку питання більше про технічний контроль, який останніми роками просто ігнорується на підприємствах, що виробляють ракетні засоби ураження. Ці фактори призвели не тільки до зниження характеристик виробленої продукції, а й її надійності.
Загалом можна говорити про те, що практично вся галузь високоточної зброї в Росії наразі обтяжена вимогами виробництва великої кількості продукції в умовах не лише обмежених технологій, а й відсутності обов’язкових контрольно-вимірювальних заходів.
Тому на голови росіян час від часу падали і продовжуватимуть падати бомби та ракети російського виробництва – доки війна не закінчиться. Але, що не менш важливо, чим довше вона триває, тим більше поглиблюватиметься технологічна та якісна деградація російського військово-промислового комплексу, а отже – нештатних ситуацій ставатиме дедалі більше.
