29 червня у Києві відбулося засідання Українського безпекового клубу (УБК) на тему «Що нам робити з Польщею?». Під час дискусії експерти проаналізували причини погіршення українсько-польських відносин, вплив історичної пам’яті на сучасну політику та перспективи подальшого діалогу між двома державами.
Політичний консультант, керівник Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав Божко наголосив, що нинішня дискусія між Києвом і Варшавою давно вийшла за межі історіографії. На його переконання, історія сьогодні стала одним із ключових інструментів політичної та когнітивної боротьби, а справжні причини конфліктів часто лежать у площині геополітики, економіки та конкуренції за регіональне лідерство.
Історія перестала бути лише наукою
За словами Ярослава Божка, значна частина українського суспільства досі сприймає позицію західних політиків, істориків чи експертів як апріорі більш авторитетну, ніж українську. Саме це, на його думку, створює сприятливий ґрунт для поширення наративів, які далеко не завжди відповідають українським інтересам.
«Багато українців не мають сформованого розуміння того, чим є сучасна Польща і як працює сучасна західна політика. Через це будь-яка оцінка західного історика часто сприймається як істина, навіть якщо вона є частиною політичної дискусії», – зазначив експерт.
Він звернув увагу, що в українському інтелектуальному середовищі часто домінує прагнення уникати історичних конфліктів, оскільки історична тематика сприймається як потенційно небезпечна для суспільного діалогу. Водночас саме така обережність, переконаний Божко, не дозволяє повною мірою усвідомити, що історія давно використовується як політична зброя.
Історична пам’ять як елемент когнітивної війни
На думку політолога, польська сторона розглядає історичну проблематику не як академічну дискусію, а як інструмент політичного впливу.
Особливу увагу він звернув на діяльність польського Інституту національної пам’яті, співробітники якого мають не лише наукові, а й слідчі повноваження.
«Це вже не лише історія. Це елемент юридичної та когнітивної війни. Історичні питання використовуються для досягнення сучасних політичних цілей», – підкреслив Божко.
Саме тому, на його переконання, Україна не повинна відповідати виключно історичними аргументами, адже сама дискусія від початку формується як політична.
2014 рік: точка перетину історії та геополітики
Ярослав Божко звернув увагу на символічний збіг: активізація історичних суперечок між Україною та Польщею припала саме на 2014 рік.
Саме тоді почастішали випадки пошкодження українських пам’ятників у Польщі, розгорнулися дискусії навколо історичної пам’яті, а водночас Україна підписала економічну частину Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.
За словами експерта, такий збіг навряд чи можна вважати випадковим.
Він також нагадав, що саме у 2014 році Росія розпочала активну фазу гібридної війни проти України, одним із елементів якої стали інформаційні провокації, спрямовані на загострення міжнаціональних конфліктів.
«Війни з пам’ятниками, провокації навколо меморіалів, інформаційні кампанії – це давно відомі інструменти спецслужб ще з часів КДБ. Тому будь-які історичні конфлікти потрібно розглядати у ширшому геополітичному контексті», – зазначив він.
Чому історичні суперечки постійно повертаються
На думку Ярослава Божка, причини нинішнього загострення не варто пояснювати лише питаннями Волинської трагедії чи діяльності ОУН і УПА.
«Призом у цій дискусії є не історія. Призом є політичний вплив Польщі в Центральній Європі», – наголосив експерт.
Він переконаний, що сучасна Україна дедалі більше стає конкурентом Польщі у кількох стратегічних напрямах.
Перший із них — безпековий сектор.
Якщо раніше саме Польща позиціонувала себе як головний військово-політичний форпост східного флангу НАТО, то після початку повномасштабної війни саме Україна стала державою, яка фактично формує нові стандарти сучасної війни.
Україна сьогодні є світовим полігоном розвитку оборонних технологій, куди спрямовуються міжнародні інвестиції, випробовуються нові безпілотні системи та створюються рішення, що визначатимуть розвиток оборонної галузі найближчих років.
За словами Божка, у цій сфері Польща вже вимушена наздоганяти Україну.
Економічна конкуренція важливіша за історичні суперечки
Другим фактором експерт назвав аграрний сектор.
Польща традиційно є одним із найбільших виробників сільськогосподарської продукції в Європейському Союзі. Водночас вступ України до єдиного європейського ринку означатиме появу потужного конкурента.
«Насправді мова значною мірою йде про захист польської економіки та аграрного ринку. Історична риторика лише легітимізує політичні рішення», – зазначив Божко.
Саме тому, вважає він, історичні теми дедалі частіше використовуються як інструмент внутрішньої політики та захисту економічних інтересів.
Україні потрібен прагматичний діалог
На переконання експерта, українська стратегія має полягати не у нескінчених дискусіях щодо трактування історичних подій, а у переведенні переговорів із Польщею в площину практичної політики.
«Потрібно прагматизувати діалог. Ми маємо обговорювати вступ України до Європейського Союзу через економіку, безпеку та майбутнє співробітництво, а не через нескінченне переписування підручників історії», – наголосив він.
За словами Божка, спроби повністю задовольнити історичні претензії можуть виявитися безрезультатними, адже після вирішення одного питання завжди з’являтимуться нові.
Українсько-польські відносини переживають складний етап, у якому історія дедалі частіше виконує роль політичного інструменту, а не предмета академічної дискусії. На думку Ярослава Божка, за гучними заявами про історичну пам’ять приховуються значно прагматичніші інтереси — конкуренція за вплив у Центральній Європі, боротьба за економічні позиції та формування нового безпекового порядку в регіоні. Саме тому Україні важливо не втягуватися виключно в історичні суперечки, а будувати відносини з Польщею на основі сучасних політичних, економічних і стратегічних інтересів, не дозволяючи історії ставати головним чинником двостороннього порядку денного.
