30-річний розвідник Павло Якимчук демобілізувався у кінці вересня 2016 року. До цього він 2,5 роки провів у зоні АТО. Воював у 12 окремому мотопіхотному батальйоні. Після повернення Павло створив компанію “ВІП-Електрик”, яка займається будівельними роботами. 80% персоналу компанії складають ветерани АТО. В інтерв’ю Delo.UA Павло Якимчук розказав, з якими складнощами стикнувся після повернення з фронту та в чому полягає проблема працевлаштування ветеранів.
Павле, компанія “ВІП-Електрик” це ваш перший бізнес?
Ні, до цього я вже працював у будівельному бізнесі понад 10 років. Почав ще у 2008 році. У мене була дуже спрацьована бригада. Ми одне одному довіряли і могли покластися один на одного. Я знав, що ці хлопці зроблять свою роботу і не підведуть клієнта. Однак, коли пішов в АТО, то бригада розпалася. За два роки у мене розбилось два телефони. Я повністю втратив зв’язки з хлопцями, з якими працював раніше. Тому після повернення довелось починати з нуля.
Що було найважче після повернення?
Перші кілька місяців було важко повернутись до нормального життя. Служба затягує. Була дуже важка депресія, але я розумів, що маю працювати, щоб не стало ще гірше. Крім того, фірму “ВІП-Електрик” я зареєстрував ще у кінці 2013 року. Але відразу після цього почався Майдан, тому фірмою я майже не займався. Весь свій час проводив на Майдані. Після цього було АТО. Повернувся в бізнес лише в кінці минулого року. Я вже тоді багато чув про Льоню і його “Піцу Ветерано”. Я з ним зв’язався, ми познайомились. Він тоді якраз шукав нове приміщення для свого бізнесу. Ми з ним об’їхали кілька локацій, але зупинили свій вибір на Софійській,8.
Тобто “Піца Ветерано” це ваш перший об’єкт?
Так, ми працювали цілодобово протягом 55 днів у дві зміни. Коли починали, то в мене взагалі не було людей. Нуль. Я зібрав бригаду з ветеранів, 30 чоловік. Зараз з цієї бригади у мене працює лише троє чоловік.
Чому?
Дуже сильно підводять. “Я воєвал”. “Я герой”. Думають, що наявність посвідчення учасника бойових дій дає право робити, що хочуть. Якщо ти прийшов на роботу — будь відповідальним, бо в першу чергу ти підводиш не себе, від цього страждає репутація компанії. Участь в бойових діях ніколи не зробить з нехорошої людини хорошу. Люди майже не міняються. Якщо ти пішов в АТО і відсидів рік в ямі, то це не зробило тебе героєм. Просто у тебе з’явилось посвідчення учасника бойових дій. Тому поступово зменшувалась кількість ветеранів у моїй бригаді.
Чи є у вашій фірмі зараз ті, з ким ви раніше воювали?
Ні, зараз немає. Був Льончик з мого батальйону. Я в розвідці був, а він в піхоті. Але його я вже звільнив — пив багато.
Які найголовніші проблеми вашого бізнесу?
Їх дві. Це люди й інструмент. Коли я знову повернувся у справу у 2017 році, у мене не було нічого. А той інструмент, що був, за багато років став непридатним. Вже в перші дні в “Піца Ветерано” інструмент погорів від старості. Все треба було купувати з нуля. Тут мені якраз дуже допомогла “Піца Ветерано”. Частину рахунків мені виписували наперед, щоб я міг купити перфоратор чи будматеріали. Але найбільша проблема — це люди.
А скільки зараз людей у вас працює?
Зараз десь близько 40 чоловік. Але на зиму їхня кількість зменшується.
Скільки з них служили в АТО?
Близько 80%, з дуже різних військових частин.
Яких?
З 54-ї бригади, з 128-ї моторно-піхотної, з 36-ї бригади. Є й з “Азова”, “Айдара”. Якби я збирав шеврони, то можна було б завісити ними цілу стіну.
А як на ваш бізнес вплинуло перебування в АТО?
Я відстав. Два роки, поки хтось вчився, будував, щось робив — я бігав по полях з автоматом. Коли повернувся, то з’явилося дуже багато нових технологій, з якими я тільки зараз знайомлюсь. Тому я й не планував, щоб мій бізнес став прибутковий вже за перший рік. Я розумів, що буду помилятись. Але важливо ці помилки виправляти, а не ховатись від них.
Ви не вважаєте свій бізнес соціальним…
Ні, це чиста комерція. Те, що у мене з 40 працівників 35 служили в АТО, ще не робить мене соціальним. У мене є друг Іван. Він відкрив своє СТО. У нього працює хлопець, що втратив ногу. От це для мене соціальний бізнес.
Наскільки прибутковий ваш бізнес?
Я поки не можу говорити про прибутки. Мені важливо зараз, щоб не бути в мінусі. Цього року всі зусилля я спрямував, щоб здобути хорошу репутацію на ринку, адже я тут нова людина. Також ще важливо купити найнеобхідніший інструмент. Вже витратив на нього понад 100 тис. Але прибутковість дуже залежить від хлопців. Якщо ніхто не підводить, все працює, як злагоджений механізм. Ідеальна схема — це, коли ти виставляєш терміни та завдання, їх вчасно виконують, здають роботу, ти подаєш акт виконаних робіт, клієнт передає тобі гроші. Але вона не завжди працює. У мене було два випадки, коли через хлопців влетів на $1 тис. Прийшли до мене троє з різних батальйонів. Я їх поставив на об’єкт. Вони всю чорнову роботу зробили добре, а от, як стали клеїти шпалери, то дуже сильно напартачили. Прийшлось це все за ними переробляти з власної кишені.
А скільки у вас зараз всього об’єктів?
Восени по Києву та області було близько 10 об’єктів. До того ж, одні здаємо, а інші з’являються. Взимку їхня кількість зменшується. Зараз у нас 4 об’єкти.
Де ви шукаєте клієнтів?
Мені уже не треба їх шукати. Люди вже знають про ветеранів АТО, які займаються ремонтом. Дзвонять і пропонують роботу. Багато також пишуть у Facebook, просять, але ми не беремо об’єкти дешевше 100 тис. грн.
Чому?
Нам це просто невигідно. Тому принципово не беру однокімнатні квартири, бо вони дешевші 100 тисяч. Ремонт двокімнатної квартири з матеріалами буде коштувати від 100 до 170 тис. Але поступово я планую відмовлятись від квартир і переходити до більш масштабних проектів. Наприклад, на наступний рік у нас заплановане утеплення будинку на Позняках. Це 27 тис. кв. метрів. Це саме ті проекти, якими я хочу займатись.
