Справжнісінька шокова терапія: за кілька останніх днів журналістське спів товариство країни пережило дві без перебільшення стресові новини. Перша — на порозі квартири трьома пострілами у спину був вбитий кореспондент телекомпанії АТR Аркадій Бабченко. Друга — ніякого вбивства насправді не було, а мала місце операція- інсценування.
Власне перед тим, як сфокусувати увагу на білих плямах в цій темній історії, зосередимося на наступному.
Отож, за логікою матеріал про резонансний злочин можна і потрібно було б подати гранично оперативно з усіма, як то кажуть, іменами, паролями і явками. Але особисто мене щось стримувало і, як виявляється, недаремно. Аргументую.
Перше. Невдовзі після “вбивства” в інтернеті з’явилися фото з місця подій. На знімках був зображений чоловік, який лежав обличчям вниз в калюжі крові. На його спині було чітко видно кілька вхідних отворів від куль. Мою увагу привернув той факт, що біля тіла “вбитого” не було хліба, за яким він, за словами радника міністра внутрішніх справ, нардепа Антона Геращенка виходив того трагічного вечора.
Друге. Виникло питання: а хто ж зробив це фото, якщо в квартирі журналіста у ванній кімнаті перебувала його дружина, яка нічого не бачила і не чула? Сусідів поряд також не було.
Третє. У відкритих джерелах можна було знайти інформацію, що у вівторок (день “вбивства”) близько шостої години ранку співробітники поліції “обнуляли” записи камер відео спостереження на вулиці Микільсько-Слобідській, де мешкає Аркадій Бабченко. З якого це дива?
Ну, і нарешті четверте. Викликало здивування, що зухвале вбивство російського журналіста не прокоментував зазвичай оперативний у таких випадках президент Петро Порошенко (який, як потім з’ясується, про спецоперацію знав)?
Насправді в усій цій трагікомедії є ще багато “але”, втім вони менш суттєві. А ось висновок лише один: режисерам цього спектаклю ще вчитися і вчитися…
Досьє Голос-Інфо
Аркадій Бабченко народився 18 березня 1977 року в Москві.
Закінчив юридичний факультет Сучасного гуманітарного університету з дипломом бакалавра юриспруденції з міжнародного права.
У 1995-му був призваний в армію, проходив службу на Північному Кавказі, служив у військах зв’язку, брав участь у першій чеченській війні. Звільнений у запас в 1997 році.
Після початку другої чеченської війни уклав контракт зі Збройними силами Російської Федерації. Служив зв’язківцем, потім в мотострілецьких військах, далі – командиром розрахунку в гранатометному взводі.
У 2000 році звільнений в запас у званні гвардії старшини.
Працював військовим кореспондентом “Московського комсомольця”, репортером програми “Забутий полк” (НТВ-ТВ-6 – ТВС), співпрацював з газетами, журналами і телепередачами: “Селянська Росія”, “Армійський магазин” ( “Перший канал”), ” Постскриптум “(ТВЦ).
Тимчасово залишивши журналістику, кілька років пропрацював таксистом, після чого влаштувався в “Нову газету” військовим кореспондентом, але через деякий час був звільнений, за його власним твердженням, за нехлюйство. Був військовим кореспондентом під час російсько-грузинської війни в Південній Осетії в 2008 році.
Автор військової прози, публікувався в журналах “Новий світ” і “Жовтень”. Серед його книг “Війна”, “Війна і мир (з примусу)”, “Чечня Червлена”, “Військово-польовий обман”, “Дізелятнік” і ін. Видавець журналу “Мистецтво війни. Творчість ветеранів останніх війн”.
У березні 2012 року проти Бабченко було порушено кримінальну справу за статтею 212 Кримінального кодексу Російської Федерації (заклики до масових безладів) в зв’язку з публікацією поста про можливу тактику мітингувальників “за чесні вибори”.
У 2014 році висвітлював російську агресію на Донбасі, знаходився в центрі подій на Сході України.
У 2017 році Бабченко повідомив про те, що в зв’язку з тим, що йому неодноразово надходили погрози він тимчасово залишає Росію і їде до Праги. У липні 2017 року журналіст мешкав в Ізраїлі, а з серпня 2017 – в Києві.
У 2017 році знаменитим став пост Бабченко в Facebook “Я обов’язково повернуся в Москву”. У ньому журналіст прогнозує апокаліптичний сценарій подій в РФ після падіння режиму Путіна.
З жовтня 2017 року вів програму “Prime: Бабченко” на кримськотатарському телеканалі ATR.
Аркадія Бабченко вважають одним з основоположників сучасної військової прози. Книги Бабченко переведені на 16 мовах і видані в 22 країнах світу.
Тепер бекграунд. Майже через добу після появи новини про те, що Аркадій Бабченко застрелений трьома пострілами в спину на порозі своєї квартири, керманичі ГПУ і СБУ скликали спеціальний брифінг, на якому розкрили деталі інсценування цього вбивства.
Коли ще не було відомо про те, що насправді журналіст живий, голова СБУ Василь Грицак повідомив про розкриття резонансного вбивства і затримання організатора злочину – такого собі громадянина України Г., завербованого російськими спецслужбами, який отримав завдання знайти виконавців для здійснення ряду терористичних актів з численними жертвами.
Далі — більше. Громадянин Г. виконати це вбивство запропонував своєму знайомому – колишньому учаснику АТО за грошову винагороду в $30 тис. Останній, як сказав генпрокурор Юрій Луценко, співпрацював зі слідством.
В якості завдатку Г. передав “кілеру” $15 тисяч. Сам же громадянин Г. після здійснення теракту повинен був тікати з України в Росію через третю державу (яка не називається), однак його затримали.
Справжній фурор викликала поява на брифінгу головних силовиків країни Аркадія Бабченка, який в першу чергу вибачився перед дружиною Ольгою за те, що не поставив її до відома про цю спецоперацію. “Жертва” розповіла, що дізналася про спецоперацію місяць тому, хоча СБУ за два місяці отримала інформацію про підготовку замаху, і було вирішено влаштувати його інсценування, тому Бабченку про неї повідомили не відразу.
Василь Грицак заявив, що окрім Аркадія Бабченка планувалося вбивство ще 30 осіб, прізвищ яких із зрозумілих причин глава СБУ не озвучив.
В організації вбивства відомого журналіста Грицак і Луценко вбачають “руку Кремля”, а конкретно — російських спецслужб.
Хай там як, але після сенсаційного брифінгу з “воскресінням” Аркадія Бабченка, виникає цілий ряд запитань. Перше і ключове: чи є у слідства вагомі докази того, що замовником є вище керівництво РФ, а виконавцем — російські спецслужби? В ході брифінгу керівники СБУ і ГПУ таких доказів не надали, обмежившись лише гучними заявами.
Напевно саме тому реакція міжнародних структур на псевдо вбивство була переважно негативною. Приміром генеральний секретар авторитетної організації “Репортери без кордонів” Крістоф Делуа заявив наступне: “Ми висловлюємо своє глибоке обурення після маніпуляції Служби безпеки України, яка зробила новий крок в інформаційній війні. Завжди дуже небезпечно для урядів грати з фактами і також використовувати журналістів для фейкових історій”.
Своєю чергою представник ОБСЄ зі свободи ЗМІ Арлем Дезір зауважив: “Я засуджую рішення поширювати неправдиву інформацію про життя журналіста. Держава зобов’язана надавати правильну інформацію громадськості”. Російський журналіст Андрій Солдатов, колишній колега Аркадія Бабченка, заявив, що інсценування його смерті було перетином межі і відкрито розкритикував самого журналіста: «Я радий, що він живий, але він ще більше підірвав довіру до журналістів і до ЗМІ».
Інший журналіст і також друг Бабченка – Саймон Островський заявив в коментарі ВВС, що відчув “гнів і полегшення у рівній мірі”.
«Від засмучення й журби учора… до щирого гніву сьогодні, усіх нас обманули і змусили повірити, що наш друг загинув», – зазначив пан Островський.
Резюмуючи, констатуємо. До спецоперації з інсценуванням вбивства Аркадія Бабченка можна ставитися по-різному. Але. На сьогоднішній день суспільство так і не отримало відповідей на питання, пов’язані зі злочинами проти інших журналістів. Приміром, досі не розкриті вже реальні, а не постановочні вбивства Павла Шеремета та Олеся Бузини. Слабо?
