Відомий політик, депутат кількох скликань Верховної Ради, “польовий командир” помаранчевого Майдану розповів Голос-Інфо про температуру, яка панує наразі в суспільстві, настрої чинної влади та опозиції. Детальніше — далі в інтерв’ю.
– Тарасе Степановичу, думаю, не перебільшу, коли скажу, що топ-новиною тижня, що минає стало інсценування вбивства журналіста Аркадія Бабченка. Ваша оцінка цієї ситуації загалом.
– Знаєте…відверто кажучи, мене переповнюють суперечливі почуття. З одного боку, дуже хочеться вірити, що СБУ знешкодила того, хто мав вбити опозиційного російського журналіста. З іншого боку, все те, як це все відбувалося… питань маса. Особливо вразила фінальна прес-конференція голови Служби безпеки України Василя Грицака, яка налаштувала мене на хвилю, говорячи по Станіславському: “Не вірю”.
Загалом, воно так все виглядало, що має право на життя як версія, озвучена Грицаком, так і варіант, що це вигадана спецслужбами України спецоперація, метою якої було підняття рейтингу самої спецслужби і вищого керівництва держави.
– В час, коли була оприлюднена інформація про вбивство Бабченка, в Києві з офіційним візитом перебував президент Німеччини, який щиро висловлював співчуття. В той же час головний дипломат країни пан Клімкін спілкувався з колегами з ООН. Обидвоє тепер виглядають…самі розумієте як. А як після цього виглядає реноме України на міжнародній арені?
– Наше реноме точно не покращилося, тому що вітчизняні спецслужби ввели в оману не тільки громадян України, а й європейських політиків. Так не потрібно робити! Відео, де президент обіймається з Бабченком відразу після його “воскресіння” і поява на прес-конференції генпрокурора… Знаєте, це наштовхує на думку, що вся ця історія використовується в політичних цілях. Зауважте наступне: основний посил, який Луценко сказав в ході брифінгу був спрямований проти внутрішніх розкольників. А яке, запитується, відношення, внутрішня українська опозиція має до цього факту!? Це все так виглядало, що основний адресат так званої спецоперації був всередині України. Мені здається, що спецслужби зайшли занадто далеко.
– В експертному середовищі розповсюдженою є думка, що “вбивство” Бабченка — це відволікаючий маневр від соціально-побутових проблем (підвищення тарифів, тощо). Як гадаєте, це може бути справді так?
– Ні, я не думаю, що ця історія мала б відволікти увагу населення від соціальних проблем. Швидше за все, метою було підняття репутації української спецслужби, яка раніше не спромоглася розкрити дійсно резонансні вбивства. А президенту це подали, як класний шанс підняти його власний рейтинг.
– Ви щойно сказали слово “президент”. З одним президентом — Віктором Ющенком ви були дуже близьким. Петра Порошенка також добре знаєте. Так ось скажіть: коли вони заходять в будівлю на Банковій то що, втрачають відчуття реальності? Градус напруги в суспільстві зростає, а наша еліта витає у хмарах. Даруйте, але Ростов-на-Дону не гумовий…
– Чесно… Віктор Андрійович Ющенко був значно людянішим і моральнішим ніж Порошенко. Петро Порошенко набагато більш цинічний і в боротьбі за владу він не зупиниться ні перед чим. А ось у Ющенка завжди були гальма і червоні лінії, які він ніколи не переходив, якщо це стосувалося збереження влади будь-якою ціною. Цим вони — Ющенко і Порошенко разюче відрізняються.
Повернуся до глибинної суті вашого запитання. Так ось, Петро Олексійович дуже адекватно оцінює ситуацію і прекрасно знає свої шанси, але він просто категорично не хоче йти з президентської посади. Власне тому він використовує всі доступні механізми та інструменти, які дозволять йому залишитися в кріслі глави держави на другий термін.
– Словом, ви вважаєте, що задля досягнення цієї мети з боку чинного гаранта Конституції будуть кроки за червоні прапорці?
– На мою думку, у Петра Олексійовича не має гальм. Але в суспільстві є. Якщо люди побачать, що президент зірвався з котушок, то вони поставлять його на місце так само, як поставили Януковича.
– Тобто, ви натякаєте, що нас очікує новий Майдан?
– В усіх трьох українських революціях ключовим механізмом було відчуття гострої несправедливості. Зараз буде так само. Якщо влада переступить якусь межу і люди відчують гостру несправедливість, відчують себе жорстко обдуреними та зневаженими, це стане спусковим механізмом майбутнього протесту. А ось в яких саме формах він, протест, буде розвиватися, наперед сказати складно.
– Останній Майдан, або Революція гідності забрала життя сотень людей. Відверто…страшно, що може відбутися щось аналогічне.
– А воно й може статися саме так насправді. І я, як і ви, цього також дуже сильно боюся. Якщо Помаранчева революція була мирною і розв’язалася компромісом, то Революція гідності заплатила кров’ю народу. Не хочу бути пророком, але, гадаю, що третя революція може заплатити кров’ю так званої управлінської еліти.
– До речі, про еліту. Наразі навіть не виникає сумнівів, що президентська (власне, як і парламентська) виборча кампанія де-факто стартувала. Як ви оцінюєте кандидатський шорт-лист? Чи є шанс на якісні зміни?
– Шанс є, але загальна картина зараз виглядає дуже мозаїчно і заплутано. Тим не менш, це також дає шанс на сильну якісну зміну. А для того, щоби шанс спрацював має бути свідома і цілеспрямована робота дуже багатьох людей. Саме собою це не станеться.
– Можливо, я не маю рації, але прогнозую, що виборчі правила гри цим скликанням Верховної Ради не будуть змінені. Якщо відштовхуватися від цього, як гадаєте, чи можна очікувати на певне оздоровлення парламенту після нових виборів?
– Я цілком погоджуюся з вами, що при чинному законі ніяких змін не буде, але переконаний, що виборчий закон буде змінений. В усякому разі, ми восени зробимо для цього все можливе і тут вже повірте моєму досвіду, як польового командира Майдану.
– Як ви думаєте, яку лепту в той хаос, який панує наразі в країні вносить діюча форма державного правління?
– Форма правління насправді має величезне значення. Наразі президент дуже часто використовує в поза правовий спосіб невластиві йому повноваження. Але разом з тим українська модель влади має базову хворобу, яка не залежить від персоналій. Річ у тім, що влада поділена між президентом і урядом так, що це неминуче викликає конфлікт. Власне саме тому цю систему влади потрібно відрегулювати. Треба або перейти до чисто парламентсько-президентської республіки з дотриманням усіх процедур, як це є в Європі, або встановити президентську форму правління, як у США. В будь-якому разі виконавча влада не може бути розділена.
– А яка модель устрою, з урахуванням наших непростих реалій зараз може бути найбільш ефективною?
– Моє переконання полягає в тому, що в Україні має бути чітка парламентсько-президентська республіка. І це не залежить від війни… Просто в Конституції потрібно прописати, хто виконує функції головнокомандувача у випадку зовнішньої агресії. У Федеративній республіці Німеччини написано чітко і ясно: прем’єр-міністр. Тому там не виникає жодних проблем. Нам потрібно змінювати Конституцію…
– Вибачте, а де для цього взяти 300 голосів?
– Візьмемо, не хвилюйтеся. Ми скличемо Конституційну асамблею, яка поза межами чинного парламенту прийме Конституцію без участі політиків і таким чином вирішимо цю проблему.
– А як на нас світ буде дивитися? Особисто в мене складається враження, що наші іноземні партнери дещо втомилися від нашої еквілібристики.
– Справді, не можу не погодитися з тим, що зовнішня політика України є непослідовною, закулісною і такою, яка не вирішить жодної нашої проблеми на дипломатичному рівні. Війну у нас не названо війною, воєнний стан не введений, території не названо окупованими, з російським агресором ведеться таємний торг… Окрім того, ми вляпалися в абсолютно безперспективний і шкідливий для України мінський процес, який є катастрофічним у разі його реалізації. І все це випливає з особистих рис Петра Олексійовича Порошенка, а конкретно — з його торгової, барижної природи. Він звик так: одного партнера “кидати”, з іншим домовлятися. І трагедія полягає в тому, що свій бізнесовий досвід Порошенко переніс на дипломатичний рівень.
– Про дипломатію. Як ви оцінюєте матеріал BBC про те, що Петро Порошенко заплатив $400 тисяч за шести хвилинну зустріч з Дональдом Трампом?
– Скажу абсолютно відверто. Так, ніяких доказів у мене немає, але чисто внутрішньо та інтуїтивно я дуже навіть можу припустити, що саме так все і було. Крапка.
– Насамкінець. Яку небезпеку несе (і чи несе загалом) тенденція, коли групи молодих людей в балаклавах підміняють собою силові структури і фактично чинять самосуд?
– Це дуже шкідливо і небезпечно для країни, оскільки основний принцип правової держави — монополія держави на насильство. Тому, коли право на насильство отримують недержавні структури це може призвести до розвалу держави як такої. Втім, не можна закривати очі і на другу сторону цієї проблеми. Поясню. Такі групи, які борються за справедливість, виникають тільки тому, що неефективно працює поліція зокрема і правоохоронна система в цілому. Але звичайно, що під цією маркою будуть активізовуватися кримінальні і напівкримінальні угруповання, які будуть вирішувати далеко не питання справедливості…
