Понад 10 років життя старшина Олександр Горох з Новоград-Волинського присвятив армії, однак після поранення у липні 2015 року був змушений покинути службу. Delo.UA розповідає, чому Олександр створив майстерню з ремонту м’яких меблів, де шукав перші інвестиції і чому складно було знайти персонал для майстерні.
З екологів у військові
Старшина Олександр Горох за освітою еколог, закінчив Житомирський державний технологічний університет, однак майже 10 років свого життя він присвятив військовій службі.
“Після строкової служби я зрозумів, що армія — це моє, тому вирішив продовжити службу і у 2005 році підписав контракт”, — розповідає ветеран.
Служив Олександр у 30-й бригаді, яка дислокувалась у Новоград-Волинському Житомирської області.
За роки служби ветеран навіть встиг двічі побувати у миротворчих місіях в Косово — у 2007 та у 2013-2014 роках.
“Ми служили разом з американськими військовими. Під час служби дуже допомагало, що знав англійську мову і міг вільно спілкуватись з американцями. З останньої місії ми повернулись у квітні 2014 року. Нам дали пару тижнів відпочити і вже у травні відправили на фронт”, — згадує Олександр, як потрапив до АТО.
Служив ветеран неподалік Луганська. Там же у липні 2014 року отримав поранення ноги. “На двох БМП ми виїхали на допомогу хлопцям з розвідки, що потрапили у засідку під Олександрівськом на Луганщині. Хлопців врятували, але я опинився у шпиталі”, — розповідає ветеран.
У липні 2015 року ветеранові вручили медаль “За мужність”, однак в тому ж році він був змушений покинути військову справу.
“Після поранення я став військовим пенсіонером. Мені майже нічого не світило, лише пенсія 3200 грн. Тоді я вперше задумався над тим, щоб відкрити власну справу”, — зізнається чоловік.
Перша справа
Після поранення Олександр Горох вирішив зайнятись автоперевезеннями. “Це був дуже простий бізнес — я возив туристів на своєму бусику по Україні: у Львів, на море, в Карпати. Планував розширювати бізнес, але не склалось”, — розповідає ветеран.
Цей бізнес у Олександра проіснував недовго, оскільки він не витримав конкуренції. Вже через півроку його витіснили інші перевізники. Після цього ветеран почав думати над ідеєю нового бізнесу.
Перші кроки нового бізнесу
“На початку минулого року я зустрів капелана нашої бригади отця Сергія. Він мені порадив поїхати на курси бізнесменів, які організовував USAID у Вінниці. Навчання тривало три дні і наприкінці ми мали захистити бізнес-план. Я довго думав, чим би зайнятись. Але згадав, що батько моєї дружини вже 20 років займається ремонтом меблів. Тому вирішив написати бізнес-план на майстерню ремонту меблів”, — згадує чоловік.
Після того, як Олександр успішно захистив бізнес-план, він отримав перші $800 на розвиток своєї справи — грант від USAID. “Однак ці гроші не давали на руки, їх можна було використати на купівлю обладнання і матеріалів. Мені за них купили першу швейну машинку, а також тканини і фурнітуру для меблевої майстерні”, — розповідає ветеран. Всього ж на відкриття і обладнання майстерні у ветерана пішло близько $3 тис. — крім гранту чоловік ще взяв кредит у банку.
“Більшість бояться звертатись у банк за кредитом, але я вирішив ризикнути і оформив кредитну картку. На кредитні кошти купив ще три швейні машинки, а також тканини і фурнітуру. Крім того, $500 у мене пішло на рекламу у газетах та на радіо, а ще $100 — на розробку сайту”, — згадує старшина.
Майже відразу Олександрові вдалось знайти і приміщення під майстерню — вона знаходиться на території колишньої військової частини. Раніше у цьому приміщенні знаходились швейні цехи бригади.
“Приміщення у мене хоча і невелике — лише 50 кв. м, але воно добре пристосоване під майстерню. За місяць оренди плачу 2 тис. грн”, — розповідає ветеран. Свою майстерню Олександр вирішив назвати “Реставратор”. За його словами, над назвою довго не думав, оскільки головне, щоб назва відображала сутність бізнесу.
Розвиток і просування бізнесу
Разом із запуском майстерні ветеран створив сторінку у Facebook. “Запросив туди всіх своїх друзів, а також друзів друзів. Як виявилось, трудився недаремно — мої перші клієнти знайшли мене саме через Facebook. Пам’ятаю, що моїм першим замовленням була перетяжка дивана. Він дістався людям від їхніх родичів і був дуже дорогий як пам’ять”, — згадує ветеран.
Після цього в майстерню Олександра почали нести не лише дивани та крісла, а й… автомобілі. Як розповідає ветеран, нещодавно у майстерні повністю міняли салон у BMW, який випустили ще у 1960-х роках.
При цьому, як зізнається ветеран, ремонт меблів коштує значно дешевше, ніж купівля нових. Наприклад, ремонт дивану-книжки обійдеться в середньому у 3 тис. грн, залежно від тканини, ремонт крісла буде коштувати від 500 грн.
“При ремонті меблів дуже багато залежить від вибору тканини. Є дорожчі, є дешевші. Найдешевша тканина буде коштувати від 150 грн за метр, найдорожча — 400 грн за метр. Однак ціни можуть дуже коливатись залежно від курсу долара, адже усі тканини у нас імпортні”, — зізнається Олександр.
За його словами, тканини замовляють з Туреччини, Польщі, Німеччини та інших країн. Замовляють тканину напряму на Одесу, а потім забирають звідти. Так виходить значно дешевше.
Крім того, імпортна у Олександра і фурнітура. “Фурнітуру — поролон, пружини, нитки – теж беремо з Туреччини і Польщі. Раніше пружини робили і в Україні, але останнім часом змушені возити з-за кордону”, — розповідає Олександр.
Більшість клієнтів Олександра — з Новоград-Волинського та області. Однак бувають замовлення і з інших міст — Житомира, Луцька. За словами ветерана, вони переважно стосуються заміни салону авто.
Ризики меблевого бізнесу
Зараз у майстерні ветерана працюють четверо кравців — двоє з них ветерани афганської війни, ще двоє — ветерани АТО, як і Олександр.
“Для мене було дуже важливо дати роботу хлопцям, щоб вони не лише могли заробити копійку, а й повірити в себе”, — стверджує ветеран, але водночас відмічає, що було дуже складно знайти працівників для майстерні.
“Працівників шукав довго. По-перше, після війни серед ветеранів є дуже поширеним алкоголізм. По-друге, багато кравців, які могли б працювати у мене, виїхали на роботу до Польщі та інших країн, оскільки там вищі зарплати. З цим дуже складно щось робити”, — зізнається ветеран.
Крім кадрового голоду, бізнес у ремонті меблів має свою сезонність — на свята замовлень зазвичай менше.
“Якщо до Нового року люди хотіли усе полагодити і ми працювали без вихідних майже цілодобово, то після Нового року замовлень майже не було цілий місяць. Лише в лютому пішли замовлення. В таких умовах необхідно мати певний запас коштів”, — зазначає Олександр.
Що далі
У планах Олександра — розширення власної майстерні. “Поки ми реставруємо лише м’які меблі, у планах — хотілося б реставрувати також і столярні меблі — стільці, столи, комоди”, — розповідає він. Тому у найближчих планах — пошук столярів для майстерні.
Крім того, ветеран планує розвивати ще й третій напрямок у своєму бізнесі, а саме — швацький.
“Ми вже зараз шиємо прапори для фронту. Також хотілося б зайнятись і вишивкою символіки, а також робити шеврони для військових”, — розповідає ветеран.
