Смітники та біотуалети четвертий рік з’являються біля Стіни пам’яті напередодні будь-якого заходу, а на міському заході, який відбувався там 3 червня, ані не зробили хвилини мовчання, ані не підійшли до цієї стіни, хоча там був присутній сам мер міста Віталій Кличко. Це стало останньою краплею, після якої родини загиблих більше не могли терпіти таке ставлення до своїх дітей. Вони провели перед КМДА акцію протесту «Таку владу – на смітник!». Але протест вийшов мирним, тому що напередодні у тій же КМДА провели громадські слухання, де дали можливість громадськості трохи випустити пару. На громадських слуханнях були волонтери, представники ветеранських громадських організацій та матері загиблих бійців. Основною метою зустрічі було обговорення ситуації навколо Стіни пам’яті – адже мало того, що це зроблено не державою, а силами волонтерів, хоча йдеться про національну пам’ять і гордість, так четвертий рік поспіль влада – і не лише в особі комунальників – демонструє зневагу. Поки що – тьху-тьху-тьху – здається, з цього питання налагодився конструктивний діалог. Підстави для оптимізму є.
На клич, кинутий киянами, відгукнулися активісти з 15 областей України. Але якщо 3 червня, коли конфлікт тільки перейшов в активну стадію, вдалося уникнути явної агресії з вандалізмом (Павло Нетесов, один із ініціаторів створення Стіни пам’яті, зізнається, що 3 червня, побачивши біотуалети, спочатку хотів спалити їх, знявши це на камеру, а один перенести до будівлі КМДА, але вирішив обмежитися написами акриловими фарбами), то після громадських обговорень і поготів обійшлося без насильства. «Сьогодні ми прийшли не лаяти владу – ми принесли звернення з 16 пунктів», – заявив Микола Шанський, голова координаційної ради громадської спілки «Єдина родина України». І влада, слід віддати їй належне, зреагувала оперативно. Не лише тим, що «віддала на жир» протестувальникам цілого першого заступника мера – Миколу Поворозника, який вийшов і пообіцяв зробити все можливе. Щоправда, коли у нього почали запитувати про покарання винних у виникненні такої ситуації, він пообіцяв знайти тих, хто несе персональну відповідальність, та оголосити їм догану. Звісно, протестувальники хотіли би більш серйозних заходів, але організатори взяли ситуацію під контроль. Адже пріоритети зараз інші.
«Найважливіше для родини – це гідне вшанування пам’яті героїв, які не замислюючись пішли захищати Батьківщину для того, щоб сьогодні могли проводитися всі ці спортивні і розважальні заходи, – сказав Микола Шанський. – Але хотілось би, щоб вони починалися з хвилини вшанування героїв, які дали можливість їх проводити». Він відзначив, що співпраця з владою в цьому питанні тільки починається. «Наша мета – щоб на площі біля Михайлівського собору проходили тільки поминальні і церковні заходи, а розважальні перенести далі. Я не оратор, я просто батько загиблого Андрія Шанського, який теж перебуває тут. І Київська міська державна адміністрація дала йому дві нагороди. Раз дає нагороди, значить, він герой. То вшановуйте його достойно – не тільки мого сина, а й усіх інших! Київська влада проявляє розуміння і готова співпрацювати, тому ми даємо їй можливість до 18 числа скласти план – які завдання вони виконують у першу чергу, які в другу і кого включить у робочу групу, щоб не так вибірково було». Він закликав усіх об’єднатися незалежно від партії, церкви і мови: «У нас одне горе – це втрата найдорожчого… Але вони дали нам можливість жити. Тому матері, дружини, діти, татусі взяли той прапор Перемоги і несуть уперед – ідуть до шкіл та інститутів проводити патріотичне виховання, організовують виставку “Блокпост пам’яті”… Ми багато робимо, і влада повинна нас у цьому підтримувати. Я гадаю, що влада зрозуміє, наскільки патріотичні наші батьки, дружини і наше суспільство загалом. 25 років ніхто не працював із суспільством – ніякого патріотичного виховання не було в школах… Тому наші діти не можуть відкритися перед нами, бо довіряють лише своїм побратимам – там вони бачили ворога і прикривали одне одному спину, а тут їх у цей час продавали».
«На громадських слуханнях виявилося, що питання набагато більше, ніж Стіна пам’яті – це питання байдужості влади до родин загиблих, – розповіла Наталя Московець, очільниця ГО «Об’єдання дружин і матерів бійців учасників АТО». – Виявилося дуже багато наболілих питань, які постали зараз: пам’ятник загиблим киянам, питання по кладовищах, поховання киян у Києві тощо. Стіна пам’яті закінчилася у 2016 році, і далі ніхто її не продовжує, бо немає коштів. Було б дуже добре, якби київська влада підключилися до цього і зробила зі Стіни пам’яті меморіал». Наталя не впевнена, що громадськість зупиниться лише тоді, коли буде виконано всі 16 вимог. «Спочатку треба почути, чи є взагалі можливість їх виконати, – говорить вона. – Думаю, що влада щось усе-таки скоригує. Однак є основні питання, базові, від яких не можна відступати».
У сухому залишку Михайлівську площу звільнили від машин, під Стіною пам’яті поставили лавочки й урни, підключили камери спостереження, створили робочу групу, котра займатиметься питанням створення меморіалу загиблих киян. Сам Павло Нетесов, який фактично і заварив усю цю кашу, результатом задоволений, але наголосив: «Ми-то молодці. А як це висвітлювалося? Ну як і раніше – за допомогою фото– та відео фіксації на мобільний телефон і потім кожен на свою сторінку в Фейсбуці. Були сьогодні телевізійні канали? Хоч якісь? НІ! У них все в повному порядку. Нас немає для них їх немає для нас, як на мене справедливо. Багато вже давно не дивляться телевізор, ну ось вам привід до них приєднатися. ТВ в Україні – це інструмент впливу на ваш вибір… але тільки того, що є в меню…»
Утім, розслаблятися рано. Якби влада була настільки патріотичною, що могла би сама сфокусуватися на вирішенні цих питань, то їх би просто не постало. Тому в разі потреби наступного разу протестувальників із усієї України буде набагато більше. І не факт, що обійдеться мирним протестом. Щоправда, краще не допускати до крайніх засобів. «Ми закликаємо громадськість контролювати це питання, бо це сім’ї героїв, які віддали своє життя за те, щоб ми тут мирно жили, а не як на Донбасі, де люди вмирають і сам регіон вмер, – звертається до всіх Наталя Московець. – Тому дуже важливо щоб люди не бути байдужими, долучалися – це можуть бути коментарі, репости, участь у громадських слуханнях, на мітингах. Потрібна будь-яка діяльність, що стосується Стіни пам’яті».
Що ж. Як ми звикли казати ще з часів Революції гідності, стоїмо. І смітник для київської влади поки що не ховаємо.
