Отже, тепер волею КМДА населення має сплачувати 115 гривень 9 копійок за вивезення 1 кубометра твердого сміття, бюджетні установи – 127 гривень 42 копійки, а всі інші – 143 гривні 71 копійку. «КМДА не публікує детальний розрахунок, структуру тарифів та ґрунтовні підстави для їх підвищення, тому стверджувати, що підвищення має складати саме стільки, скільки запропонувало КП “Київкомунсервіс”, неможливо», – коментує експерт ГО «Публічний аудит» Тарас Галайда. Проте він не сумнівається в обґрунтованості самого подорожчанян як такого.
У будь-якому разі нові тарифи стають реальністю. Через специфіку надання послуги (електроенергію або водопостачання можна відрізати боржникові, а зі сміттєвивезенням так не зробиш) її виноситимуть в окрему платіжку. Віднині киянам краще серйозно замислитися про сортування сміття і максимально здавати його на пункти переробки вторсировини. Причому всім.
Проблема сміття постала перед людством не так давно, зате загрозливо. Більшу частину свого існування людство мало практично нескінченні територіальні можливості – можна було просто покинути територію, яка з угідь поступово перетворилася на сміттєзвалище, і посунутися далі. Екологічної катастрофи від цього не ставалося, бо всі відходи людської життєдіяльності були органічними, і через деякий час самі розкладалися – а якщо й не розкладалися, то просто їх поступово засипало новими шарами землі, щоб археологам-нащадкам було в чому копатися. Тепер же і людства більше, і сміття змінило свій склад. Щодня одна людина викидає 1-1,5 кг сміття, і якщо навіть лише подумки уявити свою купу, яка накопичується за рік, стає якось не по собі. А таких людей у Києві більше 3 мільйонів. І якщо більшість людей віритиме, що сміття зі смітників забирають ельфи у свою чарівну країну, то Київ має всі перспективи перетворитися на супер-Львів.
Але оскільки прогресивна частина людства вже встигла і зіткнутися як слід із проблемою сміття, так і з наслідками її ігнорування, то нам доводиться прискорено доганяти передовий досвід – нема часу на те, аби набивати власні ґулі, поступово приходячи до розуміння необхідності непопулярних кроків.
Чому так далі тривати не може
У спадок від СРСР ми отримали зневажливе ставлення до проблеми сміття – справді, в ті часи і сміття було менше, і значну його частину піонери здавали в металобрухт та на макулатуру, а порожні пляшки використовувалися повторно, і цей цикл виглядав нескінченним. Тому ми платимо за житлово-комунальні послуги, не замислюючись про те, що саме оплачуємо. А послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій включають послуги з вивезення побутових відходів. Сюди «забито» всі операції поводження з побутовими відходами: збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення, а тариф має включати планову собівартість реалізованих послуг, адміністративні витрати, витрати зі збуту послуг, витрати на оплату праці тощо. Тетяна Тевкун, експерт групи «Довкілля» Реанімаційного Пакету Реформ, пояснює, як саме здійснюється таке нарахування: вартість за вивіз побутових відходів = (вартість вивезення твердих відходів + вартість вивезення великогабаритних відходів + вартість вивезення ремонтних відходів + вартість вивезення рідких відходів + норми вивезення, які мають затверджуватись органами місцевого самоврядування) : площу квартири. Для багатоквартирних будинків без сміттєпроводу норма на одного киянина становить 1,168 кг на добу. Але, враховуючи кількість незареєстрованих мешканців столиці і зареєстрованих, але не за місцем фактичного проживання, можна відразу відкласти цю ідею як фантастичну (і це виносячи за дужки те, що насправді «лічильника для сміття» нема, і ці цифри так чи інакше будуть середнім арифметичним). Ми всі якщо не знали, то здогадувалися, що тариф на вивезення та утилізацію сміття дуже далекий від реальності, але хто цим переймався?
Щодо ОСББ Тетяна Тевкун застерігає окремо: «Відповідно до Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”, вони мають право виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори. Тобто, ОСББ фактично може вибрати перевізника самостійно, за найменшою ціною наданої послуги, та чи довезе він ці відходи на полігон чи викине десь в полі – невідомо. Часто ОСББ встановлює плату за комунальні послуги, виходячи із площі квартири. Таким чином, оплата за вивезення сміття для квартир, однакових за площею, в одній з яких проживає одна особа, а в другій п’ять осіб, буде однаковою». Тобто мало того, що принцип оплати далекий від справедливості – в результаті може виявитися, що послуги так і не надано, тому що відсутній механізм контролю.
Закон є закон
Із 1 січня набув чинності закон аж 2012 року випуску «Про відходи», який забороняє захоронювати неперероблені (необроблені) побутові відходи та зобов’язує українців сортувати сміття. Вони під страхом від 340 до 1360 грн (для фізичних осіб) чи від 850 до 1700 грн (для юридичних) мають збирати великогабаритні, ремонтні та небезпечні відходи у складі побутових окремо від інших видів. А небезпечні відходи мають відокремлюватися на етапі збирання чи сортування й передаватися спеціалізованим підприємствам, котрі мають відповідні ліцензії. Перевозити сміття тепер можна лише у спеціально обладнаних автівках. А виконавця таких послуг визначають місцеві органи на конкурсних засадах.
Суворо? Суворо. Але чомусь пересічні громадяни взагалі не злякалися. Непересічні також. Тому що, по-перше, як саме можна встановити, хто не сортує сміття? А по-друге, навіть громадяни, морально готові виконувати цей закон, часто-густо не мають такої фізичної можливості. За даними КП «Київкомунсервіс» – компанія, «створена з метою забезпечення реалізації заходів щодо розвитку системи поводження з відходами у місті Києві» – у Деснянському районі (на хвилиночку, найбільшому районі столиці і за площею, і за кількістю населення) встановлено аж цілих 155 баків для роздільного збирання сміття. І коли свідомі мешканці бачать, як на одну машину вантажаться і звичайні баки, і з роздільним сміттям, це дуже демотивує…
Тому завеликим рахунком ніхто й не помітив змін у законодавстві. Важливо ж, не наскільки суворі закони, а чи вони виконуються…
Опір середовища
«Що для одного сміття, для іншого скарб» – згадуючи приклади «сміттєвих королів», зайвий раз переконуєшся в правдивості цього твердження. Курт Дегерман, відомий шведський жебрак, отримані від здавання банок і пляшок гроші вкладав у цінні папери та ставив на перегонах, після смерті залишивши 1,4 млн доларів. Американець Том Закі, один із 30 головних соціальних підприємців світу за версією журналу Forbes, за кілька років заробив свій перший мільйон, заснувавши компанію TerraCycle – з органічних відходів університетської їдальні вони робили суперкорисний органічний вермікомпост, використовуючи в якості тари використані пластикові упаковки. Поступово TerraCycle розширила асортимент продукції, додавши наплечники, сумки й пенали із вторсировини. Чжан Інь, одна з найбагатших жінок світу, починала зі збирання макулатури, а потім, наскладавши 3800 доларів, заснувала компанію, котра доставляє використаний папір із США та Європи до Китаю та переробляє в гофрований картон, який потім використовується для ящиків, у які упаковують іграшки, електроніку та меблі. Її статки оцінюються більш ніж у 1,5 млрд доларів. У цьому списку поки що нема директора «Київкомунсервісу» Євгенія Русіна, який, якщо вірити ЗМІ, нарахував собі до зарплати та премій ще 176,928 тис. гривень, але, здається, він працює трохи не в тому напрямку.
Чому така справа, як сміття, яка може буквально озолотити людину, в нашій ситуації нікого не приваблює? Чому сортувати сміття просто невигідно?
По-перше, сила інерції. Для цього треба змінити звички великої людської маси, для якої ще є досягненням просто не викидати недопалки у вікно.
По-друге, компанії-перевізники не поспішають впроваджувати роздільний збір, бо вторсировини, яку можна продати, для них таким чином може не залишитися зовсім – її й так забирають люди, котрі по кілька разів на день перевіряють вміст баків для сміття.
По-третє, в країнах ЄС захоронення коштує від 10 до 240 євро/т, а не 2,6 євро/т, як в Україні. Дешевше не міняти систему, а продовжувати відправляти майже всі відходи на сміттєзвалища, які перебувають у критичному стані.
За 5 років практично нічого не було зроблено, аби підготуватися до втілення поправки до «Закону про відходи». Сергій Волков, голова ГО «Друге життя», голова комітету з питань управління відходами та небезпечними речовинами при Мінприроди, пояснює: «Умовно кажучи, зараз не можна викинути весь обсяг сміттєвого пакету чи відра в бачок біля будинку і захоронити на полігоні без обробки – за це належить штраф. Але накладати його мають органи місцевого самоврядування – відповідальність лежить саме на них, однак самі полігони також належить органам місцевого самоврядування. Тобто, за ідеєю, вони мають штрафувати самі себе: наприклад, екоінспекція буде стояти на воротах полігону і перевіряти, чи оброблено відходи. Теоретично це може призвести до закриття сміттєзвалища, однак це буде катастрофа для міста».
Головну проблему Сергій Волков бачить у грошах: «Аби побудувати сміттєпереробний завод (а не сортувальну лінію), треба від ста мільйонів євро, а якщо ми говоримо про Київ, то таких заводів потрібно декілька».
Шляхи вирішення цієї проблеми також на перший погляд ведуть у нікуди. «Перше, що пропонують – обкласти податком тару, щоб виробники цієї продукції сплачували податок. Хоча по суті це призведе до здорожчання продуктів, і за кінцевим рахунком сплачуватимуть люди – ми з вами як споживачі цих товарів. Друга пропозиція: нехай виробники тари й упаковки сплачують цей податок (вони навіть зараз за законом мають таке зобов’язання, однак є норма закону, але немає нормативних актів, тому незрозуміло, як це зробити). Третій момент: закладання в платіж вартості захоронення призведе до подорожчання послуги ЖЕКу, і жоден мер міста не хоче підвищувати тарифи, бо йдеться про майбутніх виборців, а ціни і так зросли. Однак я вважаю, що це потрібно робити: адже ми сплачуємо лише за вивіз і за захоронення відходів, а не за переробку. Ми маємо заплатити за це сьогодні, щоб потім не довелося платити нашим дітям і внукам – уже за рекультивацію тих полігонів, які перетворюються на страшенні купи мільйонів тонн відходів, і йтиметься вже про сотні мільйонів євро, відповідно це може призвести до техногенних катастроф і таких явищ, як у Львові, не дай Боже». А інвестори для переробки та утилізації відходів не проявляють великого ентузіазму, бо не впевнені щодо гарантованої оплати їхніх послуг незалежно від зміни керівництва міста. Де ж вихід?
Закінчення тут.
