Президент Петро Порошенко у статті TheWashington Post «Моя мета – перемогти корупцію в Україні» наголосив, що з ухваленням закону про створення Вищого антикорупційного суду Україна зробила ще один важливий крок на шляху до побудови європейської держави, де всі рівні перед законом.
«Впевнений, що антикорупційний суд – це прорив і зміна правил гри. Так, ми маємо ще багато роботи попереду, але, прийнявши цей закон, ми продемонстрували, що назад шляху не буде. Будуть лише наші спільні і злагоджені зусилля аби стати мирним, безпечним, вільним від корупції союзником ЄС та НАТО у сильнішій та об’єднаній Європі», – резюмував глава держави.
Чи справді створення Антикорупційного суду є рятівною пігулкою від корупційних метастаз, якими пронизані буквально усі сфери життєдіяльності нашої держави? Це та інші питання “Голос-Інфо” адресує народному депутату, члену Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя, заступнику голови опозиційної фракції “Батьківщина” Сергію Соболєву.
Пане Сергію, наскільки мені відомо одним з ваших хобі є футбол. Скажіть, чи голосували ви за законопроект про заборону трансляції чемпіонату світу з футболу в нашій країні, який проходить наразі в Росії?
Ви знаєте, я відношуся до тих, хто більше любить грати в футбол, а менше дивитися. Що стосується сьогоднішніх подій… Я був одним із тих, хто не голосував за заборону трансляції футбольних матчів, бо я вважаю, щоб краще люди дивилися це по нашим каналам з українською рекламою, а не по російським пропагандистським каналам. Але особисто я для себе прийняв рішення не дивитися ці матчі взагалі. Це моє принципове рішення.
Ви є членом парламентського Комітету з питань правової політики та правосуддя. А як вам “матчі” навколо законопроекту про створення Антикорупційного суду? Що це за, даруйте, мракобєсіє відбувалося довкола цього?
Знаєте… сам закон про Антикорупційний суд — це без сумніву — одна з ключових реформ, яка дійсно розірвала те порочне замкнене коло, коли високопосадовці фактично контролювали призначення суддів, а потім і їх рішення.
Але. На відміну від багатьох інших колег, я вважаю, що не така вже й мала частка суддів наразі є порядними і навіть в цих умовах вони змогли зберегти свою честь і гідність. На жаль, ці люди в суддівському корпусі не в більшості.
Хай там як, але на мій погляд, без Антикорупційного суду неможливо було б провести реформу боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади.
Ви справді вважаєте Антикорупційний суд реальною і дієвою реформою чи ця вся історія зрештою, як в нас часто водиться, стане мильною бульбашкою?
Якщо брати власне той закон, який був ухвалений, то я вважаю, що найбільшою профанацією є те, що так і не була чітко виписана роль експертів при призначенні суддів. Причому мені байдуже, це будуть міжнародні експерти чи наші, головне, щоб це були люди, які мають совість і честь. Я вважаю, що саме в цьому найслабкіша ланка цього закону, бо те, так як там все виписано… Думаю, ми знову отримаємо факти, коли судді, які виносили за відомо неправосудні рішення, що скасовані в міжнародних інстанціях чи у Верховному суді України, будуть правити бал навіть в Антикорупційному суді. Тому якби ця норма була ухвалена в тій редакції, як це рекомендувала Венеційська комісія, а саме — абсолютне право вето на призначення будь-кого, хто підозрюється в корупційних діяннях, це поставило б остаточну крапку по відбору тих суддів, які могли б реально боротися з топ корупцією. Я думаю, що якщо є передусім політичне бажання виправити цю ситуацію, то після виборів президента це можна буде зробити.
Ви щойно зробили акцент на значущості закону про Антикорупційний суд. Але наскільки мені відомо, багато депутатів голосували, як кажуть, в сліпу, бо правки вносилися в останній момент.
Тут проблема полягає в тому, що президент як завжди вирішив погратися в боротьбу з корупцією, а не реально очолити боротьбу з цим ганебним явищем. На мій погляд, те, що сталося навколо закону про Антикорупційний суд — це гра Порошенка, мета якої полягає в тому, щоб не допустити створення дійсно реально незалежного Антикорупційного суду. Власне тому він не врахував поправки Венеційської комісії, як міг — затягував цей процес, даючи команду підконтрольним фракціям зривати фактично всі важливі голосування. В результаті ми опинилися в ситуації, коли всі ключові правки під тиском міжнародної громадськості ухвалювалися в останню ніч перед голосуванням. Але тут Порошенко знову зміг усіх переграти, відкриваючи шлях для подальшої корупції в Україні.
Що ви маєте на увазі, яким чином переграв?
Він протягнув закон в тій двозначній редакції, яка дозволяє йому втручатися і контролювати через Вищу раду правосуддя підбір суддів, які, на превеликий жаль, не є доброчесними.
З суддями ваша позиція зрозуміла. Тепер про свіжі політичні “хотєлки”. Днями за ініціативою партії “Батьківщина” відбувся форум, в ході якого пані Тимошенко усіляко агітувала за зміну форми правління в державі. Ви справді вважаєте, враховуючи якість нашого депутатського корпусу, що парламентська форма правління може стати рятівним колом для України, яка стоїть зараз перед серйознішими викликами?
Так, я так вважаю, а тим, хто в цьому сумнівається пропоную подивитися один із останніх фільмів про Уінстона Черчілля “Темні часи”, тому…
Переб’ю. Ви що романтик і бачите на нашому політичному небосхилі українського Черчілля?
Ну, знаєте, якщо дивитися під таким фокусом, то варто сказати, що і Путін до Гітлера ще не дотягнув.
Коли Черчіль став прем’єром, все було в руїнах і його оточення наполегливо радило йому йти на переговори з Гітлером і Мусоліні. Але саме Черчілль переконав короля, який спочатку виступав за такі переговори, мобілізуватися і шукати союзників, в тому числі за океаном в США. Зрештою, ціною мінімальних жертв вони змогли виправити ситуацію і протистояти фашистській навалі.
Тому, коли мені кажуть, що тільки сильний президент може виконувати роль головнокомандувача… це неправда. Парламентські республіки теж демонструють ідеальні варіанти боротьби з зовнішнім ворогом. Як приклад можна навести Ізраїль, де президент виконує номінальні функції. Тому це не питання — парламентська республіка чи не парламентська, і тому тут ви дійсно абсолютно праві, що ключовий момент — совість і порядність людей, які стоять на чолі нації.
Але ж потрібно враховувати і наші “гречко сійні” виборчі кампанії…
Дивіться, тут є нюанси. Передусім потрібно розуміти, що парламентська республіка — це пропорційні вибори, сподіваюсь з відкритими списками.
Тобто, мажоритарку — на смітник історії?
Без сумніву. Це вже дозволить повністю зупинити, як ви кажете, гречкосіїв. Ще один важливий момент. Прем’єр-міністр — це абсолютно незахищена особа ні імунітетом, нічим іншим. Главу уряду можна притягнути до відповідальності як будь-якого міністра чи високопоставленого чиновника.
Прем’єр-міністр — це людина, контрольована своєю партією, більшістю в парламенті, а найголовніше суспільством. Чому? Тому, що тут вже не можна буде сховатися за процедурою імпічменту, як це робили всі наші попередні президенти. Вони як йдуть на вибори перше, про що говорять, що підпишуть закон про імпічмент, а потім роблять все для того, аби про цю тему не можна було б навіть заїкнутися.
Це власне можна сказати і про безкінечну епопею зі зняттям депутатської недоторканності.
Ну, знаєте, тут історія дещо інша. Я на своїй пам’яті пригадую лише один випадок, коли депутатська недоторканність не була знята з одного з комуністів і…
Послухайте, я маю на увазі не індивідуальне, а “оптове” скасування недоторканності.
Дивіться, в 99% з депутатів за поданнями відповідних органів недоторканність знімалася. І я ще раз кажу: за часи існування незалежної української держави у нас був один випадок, коли не була знята недоторканність. Можливо, буде ще й другий випадок. Я зараз говорю про депутата Пономарьова, який зухвало відбирав мобільні телефони, на які журналісти знімали події в парламенті. Про цей інцидент знає вся країна. Так ось, парламентський комітет рекомендує не знімати з нього недоторканність, хоча це нічого не означає, бо визначатися буде сесійна зала. І я думаю, в тому числі будуть визначатися і журналісти, які, сподіваюся проявлять солідарність, коли так зухвало поводилися з їх колегами. Але це вже інша історія… Я ще раз кажу: у нас фактом є те, що в 99 відсотках по всім особам недоторканність знімається. А ось що стосується президентів, то за 26 років незалежності я не знаю жодного випадку, коли була хоча б почата процедура імпічменту. На жаль, ця процедура прописана лише в Конституції, а відповідних законів немає. Тому я ще раз кажу, що парламентська республіка краща хоча б тим, що в ній немає недоторканних осіб.
Насамкінець. Чи не вважаєте ви, що світ стомився від України, про що пишуть провідні західні ЗМІ?
Насправді тут є дві сторони медалі. Ми самі демонструємо неспроможність боротися з корупцією і так далі. Але, слава Богу, що наші партнери і в Європі, і в Сполучених Штатах, Японії, Австралії розуміють, що на відміну від ситуації фашизму 30-х років, наша історія — це загроза для всієї світової демократії. І те, що Гітлера сьогоднішніх днів — Путіна зупиняють принаймні санкційно — це вже плюс. Хоча, так… можливо, від нас стомилися, оскільки всі чудово бачать, що у нас працюють нафтові, газові доларові кошти Російської Федерації. Крім того, працюють так звані союзники — комуністи, неонацисти, сепаратистські рухи, яких РФ жваво фінансує, як вона це завжди робила за всі часи радянської влади. Нам протистоїть дуже серйозний ворог і ці виклики потрібно вміти мінімізувати. На щастя, міжнародна ситуація, або, якщо хочете — кон’юнктура дозволяє нам протистояти на міжнародній арені тій навалі, яка йде з боку Сходу, з боку путінської Росії.
