Екс-віце-прем’єр та міністр економіки, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий в інтерв’ю “Голос-Інфо” розповів про останні економічні тенденції, соціальні настрої та місце нашої держави у світовому порядку денному.
Пане Володимире, 11 липня в Брюсселі, де проходитиме саміт НАТО, відбудеться зустріч президентів Трампа і Путіна. Як ви гадаєте, яке місце в цьому діалозі займе Україна?
Вже зараз однозначно можна сказати, що це питання буде не на першому місці, оскільки певна узгодженість їх позицій по Україні вже сформульована. Ми тепер чуємо від Трампа якісь не новітні сентенції, так що я не сумніваюсь, що в даному випадку щодо України будуть конструктивні наслідки розмови. Річ у тім, що Трампа стримує Конгрес і Сенат, інакше він би вже поправив ситуацію на користь Росії.
Чи поділяєте ви поширену наразі думку, що світ стомився від турбулентної поведінки української владної верхівки і тому наші справді болючі проблеми відходять на задній план світового порядку денного?
Ну, я таке формулювання не використовував би. Ми не на руках у них і вони не носяться з нами як з писаною торбою, тому не втомлюються. Вони живуть своїм життям і хочуть процвітати — як країни, як громади і так далі. Існує стереотип: чим багатше люди живуть, чим вищий в країні рівень середнього класу, тоді вони займаються політикою. Навпаки, коли люди живуть заможно, скажімо в сьогоднішній Європі, де мінімальна пенсія в деяких державах становить дві тисячі євро, їх ніщо не цікавить, вони не активні. І це зображається в позиції політиків, які контролюють суспільні настрої. Так що ми їм не цікаві, їх абсолютно не турбує війна в Україні.
До речі, про суспільні пріоритети. Ви є досвідченим економістом, як гадаєте, чому попри тотальне підвищення тарифів на комунальні послуги, стрімке зростання цін на продукти харчування, українці мовчки сидять і, як кажуть, чекають з моря погоди?
А вони насправді не знають, як діяти… Це тільки на словах так говорять, що є самоуправління і самоорганізація, а люди чують лідерів, найкращих своїх представників. Поки що українці не визначилися щодо майбутнього керманича, який поведе їх у правильному напрямку. Тобто, ми маємо констатувати, що сьогодні є не лише криза економіки, а й криза політичних еліт. Висуваються люди, які жодного відношення не мають до політики.
Наприклад.
Наприклад, той же Рабинович, я про Вакарчука не кажу. Це криза. Серйозна криза. Але сам по собі олігархічний устрій культивує саме такий лад, розвиває такі теми, такі знання чи навпаки — незнання людей. Тобто, ми є наслідками саме такого олігархічного впливу.
Дивіться, чи не кожен наш політик неначе мантру повторює, яким мудрим є український народ. Чому в такому разі ми 26 років не можемо віднайти якусь драбину, аби вибратися з тієї глибокої ями, в якій сидимо?
Мудрість, можливо, це не те, що потрібно для того, щоб щось зробити чи перебудувати. Мудрість — це більш глибока категорія, оскільки ми вистояли століттями і зберегли свою внутрішню сутність. Я переконаний, що це набагато глибше ніж конкретні речі, пов’язані з політикою. Щоб ще тут я додав. Не забуваймо, що 70 років на деяких територіях вбивали цвіт нашої нації, знищували інтелігенцію, я вже не кажу про якісь політичні напрямки чи соціальні групи. Тому ми не могли виховати достойний ряд достойних лідерів соціальної думки. А ті, що захопили наші заводи, економіку, фінанси — вийшли з радянського потягу. Це- або комсомольці, як-то Турчинов, Тигіпко та інші, або якісь охоронці чи, можливо, якісь базарні люди. В будь-якому разі вони вийшли з радянського минулого і використали усі проходи у владі для того, аби під себе загребти все продуктивне в нашій країні, в тому числі й економічні активи. На Заході цього не було. В будь-якій європейській країні олігархів фізично немає.
Питання суперечливе, але я про інше хочу запитати. Президент і глава уряду в унісон заявляють про зростання економіки держави. Що ви думаєте з цього приводу?
Насправді ми стоїмо за крок від прірви. Ось ці усі “гройсмани” нам розповідають, мовляв, ми підняли зарплати, але в нас великі борги. Так дорогі мої, чим ви займаєтесь, де ви знаходитеся, на якому рівні управління ваші дії!? Саме ви маєте зробити все можливе і неможливе, щоб у нас не було боргів.
Ситуація зараз дуже погана і надскладна. Дехто думає, що потрібно виходити на парламентські і президентські вибори абсолютно чисті. Давайте називати речі своїми іменами. Є куплений електорат, а є люди, які гадають, що після виборів можна вийти абсолютно чистими з того болота, в якому ми зараз знаходимося. Особисто я вважаю, що в політиці треба об’єднатися навколо якоїсь ідеї, а також проти когось. Зараз ситуація склалася така, що політики мають об’єднатися проти чинної влади, тому що вона все руйнує, само збагачується і цілеспрямовано знищує все навколо. Нинішній владі непотрібні бізнесмени, підприємці, фермери… Вони хочуть усіх виштовхнути за кордон, забрати у них активи, банки і так талі. Тобто ситуація дуже погана і ще раз наголошую: потрібно об’єднуватися проти чинної влади.
Чи потрібен нам зараз черговий транш від МВФ, навколо здійнялося стільки галасу?
Ви розумієте, насправді це питання не можна ставити руба: біле чи чорне. Кредити МВФ потрібні в рамках якоїсь програми задля оздоровлення боргової ситуації в Україні. В цій програмі дуже багато компонентів, різних динамік, періодів і т.д. Нам терміново необхідно погасити те, що знищує наш бюджет, за рахунок якого ми платимо кредитні проценти. Тільки тоді, коли ми оптимізуємо програму скорочення боргу, можна виходити на МВФ і говорити, мовляв, ось у нас такі проблеми і в цьому місяці нам не вистачає такої-то суми. А якщо такої програми не має, не має взагалі розуміння як діяти, то вони дивляться на нас як на якихось аборигенів. Ніхто не хоче давати гроші корумпованій владі. Всі розуміють, що в Україні нічогісінько не змінюється, тому тінь падає і на кредиторів. Навіщо це їм?
Однією з умов надання кредиту офіційному Києву з боку МВФ є суттєве підняття тарифів на ЖКГ послуги. Наскільки це виправдано в наших умовах?
Знаєте, що я можу сказати з цього приводу? Чинна влада є абсолютно неграмотною, не фаховою і не підготовленою. У нашої влади не має розуміння, що таке ринкова система. Іноземці говорять те, що їм вигідно, а ми, розвісивши вуха, все слухаємо і виконуємо.
Що таке ринкові тарифи? Це тарифи, які задовольняють виробника. Він буде продавати товар тільки тоді, коли тариф його задовольняє. В іншому випадку виробник може перейти на інші види діяльності, скажімо, переробляти газ, а не продавати його як блакитне паливо.
Друга сторона на ринку — це згода покупця, споживача купувати цей товар по певній ціні. Якщо продавець заломлює величезну ціну, то покупець розвертається і йде з цього ринку. І не треба нам розповідати, що десь там в Англії, Франції чи Норвегії ціна на газ така-то і в нас має бути аналогічною. Ринок — це баланс інтересів двох суб’єктів: продавця і покупця. У нашому випадку балансу не має. Ціна настільки завищена і не відповідає реаліям, що українська держава бере на себе більшу частину платежів і фінансових зобов’язань сімей. Це економіка, це ринок, якщо держава оплачує все це…? Економіка побудована на тому, що люди самі хочуть заробити для того, щоб потім краще жити. А якщо люди не хочуть заробляти, то…
Давайте, без припущень. Чи ви вважаєте, що газу власного видобутку вистачає для потреб українців?
Знаєте, це вже зовсім інша тема, а я кажу про поставку газу на наш ринок. Привозять з Росії, Алжиру, через Югославію чи Польщу. Словом, привозять цей газ, а ми кажемо: “Нам не підходить ця ціна”. Я зараз про те, що потрібно задовольнити інтереси споживача і дати йому можливість самому визначатися, скільки та за що платити.
Тепер щодо вашого питання про наш власний газ. Ця тематика залежить від інвестицій, тому що буріння свердловин — це достатньо місткий процес, для реалізації якого потрібні величезні кошти.
Якщо ми думаємо, що “Нафтогаз України” буде нам бурити свердловини, то ми глибоко помиляємося. Навіщо НАКу це робити, якщо він перепродає газ, заробляючи на цьому мільярди. “Нафтогаз” як посередник не потрібен взагалі, його потрібно розпустити і створити вільний ринок для інвестицій по видобутку внутрішнього газу. Це можуть бути наші інвестори чи іноземці, але потрібно створити ці умови і дати капіталам добувати цей газ. Але ж у нас ніколи нічого не дозволяють! Останній закон про газовий ринок говорить про те, що весь газ України має бути проданий “Нафтогазу”. Які ж це, запитується, економічні свободи!?
Ви згадали про поставки блакитного палива з РФ. А яким чином нам врегулювати ситуацію, аби вдень не торгувати з Росією, а вночі не воювати, адже факт є фактом: товарообіг між Росією і Україною, попри не проголошену війну, зростає.
А в нас як такої війни насправді не має. В нас бюджет мирного часу. Ми витрачаємо до п’яти відсотків бюджетних коштів на військові потреби, зате — 6% на поліцейські. У нас війна йде фактично всередині країни і тому свою бездіяльність влада може пояснювати війною і що саме цинічне – заробляти на цьому шалені гроші.
Економіка війни і економіка миру — це різні речі. А у нас так: у воєнних умовах діє економіка миру.
Про мир. Коли, на ваш погляд, над Донбасом врешті буде мирне небо?
Складно і боляче чути таке питання… Я думаю, що успішний економічний ріст України є головним важелем, завдяки якому ми повернемо окуповані території. А якщо в нас нічого не робиться і життя в Україні дорожче ніж зараз в Донбасі, то навіщо їм повертатися в сторону Києва? Коли наша економіка буде прогресивно розвиватися, то всі прибіжать і без запрошення. Я зараз не кажу про Крим. АРК — це інше питання. Це питання воєнного характеру. Ми всі сподівалися, що режим Путіна впаде і після цього нова російська влада поверне нам Крим. Але, на жаль, світова економіка дає нові шанси Росії, там йде економічне зростання. Так що цей сценарій нереальний. А ось посилення України, входження її в структури НАТО, всебічний політичний тиск на Росію — це ефективний шлях. Але для цього потрібно трішки часу.
