Під ялинку, наприкінці минулого року, 59 депутатів звернулись до Конституційного суду України з проханням визнати норму про незаконне збагачення такою, що не відповідає Основному закону. Серед ініціаторів – депутати «Народного фронту»: Павло Пинзеник, Максим Поляков та Євген Дейдей.
Конституційний суд ще розглядає це питання. І допомогти йому ухвалити справедливе рішення взялась Антикорупційна ініціатива ЄС в Україні (EUACI) – найбільша програма технічної допомоги в сфері протидії корупції, яку фінансують Данія та ЄС.
Її висновок не обов’язковий до виконання, проте дуже авторитетний. Адже питання аналізують міжнародні експерти, зокрема з країн, де кримінальне покарання за незаконне збагачення роками діє як звична практика.
Норма українського законодавства про кримінальну відповідальність цілком конституційна і не порушує положення, які вказали депутати в поданні.
А саме: презумпцію невинуватості, свободу особи від самозвинувачення, принципу справедливого судового розгляду, принципу законності, принципу «non bis in idem» (тобто, що не можна притягати до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення) та принципу неприпустимості зворотньої дії. Такого висновку дійшли західні партнери.
Головний аргумент українських парламентарів – мовляв, незаконне збагачення перекладає обов’язок доводити свою чесність на посадовця, тоді як Конституція визначає презумпцію невинуватості. Проте це хибне трактування закону, каже голова Конституційного суду Литви Дайнюс Жалімас. «Саме прокурор має довести провину, ніхто не скасував цей обов’язок», – каже він.
Жалімас знає, про що говорить, адже саме в Литві норма про кримінальне покарання за незаконне збагачення прописана детально, як ніде в світі. І там також намагались визнати її неконституційною, але безрезультатно, каже він.
За литовськими законами, особа, яка володіє статками на більше ніж 500 мінімальних прожиткових мінімумів (близько 19 тисяч євро) і «яка усвідомлює, що таке майно не могло бути придбане на законний дохід, карається штрафом або ув’язненням до чотирьох років. І цей закон від 2010 року поширюється не лише на чиновників, як в Україні, а взагалі на будь-якого громадянина Литви.
«У нас було п’ять кримінальних справ, які були більш-менш успішними. Це більше працює як запобіжний захист від корупції, а не інструмент покарання», – каже голова Конституційного суду Литви.
Є ще один аргумент, чому цю норму Україні варто залишити: Конвенція ООН щодо боротьби з корупцією, говорить екс-суддя європейського суду з прав людини Нона Цоцоріа. 20-а стаття цього документа залишає на розсуд держави-члена механізми, які їй необхідні, щоб притягти до відповідальності за корупцію.
«Ніхто не дасть Україні інструкцію, які інструменти використовувати. Але має бути консенсус у суспільстві, це нелегка боротьба. Багато людей будуть розчаровані», – каже Цоцоріа.
І розчарування дійсно є. Навіть на четвертий рік після Революції гідності українці називають саме корупцію найважливішою проблемою України (48% опитаних). Це питання обійшло навіть війну на сході (42%), від якої щодня страждають люди. Про це свідчить загальнонаціональне опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI) за січень 2018 року.
Спосіб боротись із корупцією чи інструмент для переслідування?
Є запитання і до механізму притягнення до кримінальної відповідальності. Посадовців змусили декларувати статки, вони оприлюднюють свої сумнівні доходи в електронних деклараціях, проте реальних вироків за зловживання немає, каже депутат Радикальної партії Ігор Попов. І на тлі цього провадження за статтею 368-2 ККУ відкривають вибірково. Тож цей хороший (теоретично) інструмент працює для вибіркового правосуддя, вважає парламентар.
У своєму блозі на «Українські правді» депутат наводить статистику: станом на 1 червня 2018 року в провадженні детективів НАБУ перебувало 86 кримінальних справ за цією статтею. Упродовж 2015-2018 років детективами НАБУ було завершене досудове розслідування 23 проваджень, причому 20 із них закрито, і лише 3 передано до суду. За даними ГПУ, протягом 2017 року було обліковано 104 кримінальні правопорушення за цією статтею, закрито – 51, передано до суду – 1. Тож слід визнати, в Україні ця норма не працює, каже Попов.
Тож навіть якщо Конституційний суд визнає цю норму законною, її слід доопрацювати, вважає депутат. «Сама лише наявність необґрунтованих активів не може бути підставою для кримінальної відповідальності. Але якщо є докази, наприклад, ще по несплаті податків, це інша справа. І також треба запровадити процедуру щодо перевірки НАЗК обґрунтованості активів, і лише коли знайдуть розбіжності, запускати справу», – говорить Попов.
Проте згортати норму про кримінальне покарання зараз – неправильно, вважає екс-голова антикорупційного комітету Єгор Соболєв, який був одним із ініціаторів внесення цієї статті до ККУ. Поки немає принаймні кількох вироків, які б довели справи до логічного завершення, не слід зупинятись на півдорозі, каже він.
«Логіка, яка стояла за запровадженням цього закону: посадовці мають особливі обов’язки, тому що мають особливі повноваження. Якщо посадовці звітують про величезні статки, то треба довести, що вони законні», – каже Соболєв.
Суддівське питання
Запровадження кримінальної відповідальності за незаконне збагачення – це не панацея, а лише один із інструментів, яким Україна повинна користуватись. У цьому переконаний член Міжнародної антикорупційної консультаційної ради (ІАСАВ), колишній директор Європейського управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству (OLAF) Джованні Кесслер.
«Не можна давати молоток дитині, чи пістолет – ненавченій особі. Тому так, цей механізм може бути небезпечним. Але було б дивно, якби Україна від нього відмовилась, просто потрібно все робити в комплексі: зі слабкими прокурорами й суддями справи не буде», – каже Кесслер.
Із ним згоден директор НАБУ Артем Ситник. Він не вірить в ефективність кримінального покарання як інструмента, враховуючи залежність українських судів. «У нас є проблеми, це стосується не тільки справ про незаконне збагачення – це взагалі стосується справ, які надсилаються до суду. Зараз фактично ці справи не розглядаються», – каже Ситник.
Поки Конституційний суд України готує відповідь, депутат-«радикал» Попов уже пропонує альтернативу статті 368-2 ККУ: запровадити в законодавстві поняття «безпідставне збагачення», що означає «невідповідність рівня матеріального забезпечення особи відомостям про доходи, які вказані у декларації». На практиці, замість пояснення легальності походження грошей, наприклад, на купівлю дорогого авто, чиновнику достатньо буде показати договір про його купівлю-продаж.
У Центрі протидії корупції таку ініціативу називають «спробою змінити саму суть злочину й уникнути відповідальності за незаконно набуті розкішні маєтки чи люксові авто». І нагадують, що саме за статтею про незаконне збагачення розслідується справа лідера Радикальної партії Олега Ляшка.
