Сьогодні виповнюється рівно два роки з дня трагічної загибелі в центрі Києва відомого журналіста Павла Шеремета. Слідство й досі не дало вагомих результатів. Ба більше – наразі немає навіть підозрюваних у цьому резонансному злочині, а саме слідство з невідомих причин засекретили.
Павло Шеремет – це яскравий приклад інтернаціонального журналіста. Народився в Мінську, працював, крім батьківщини, також в Україні та Росії, відомий своїми гострими публікаціями.
Павло Шеремет останнім часом займався розслідуванням одного з офшорних скандалів, відомий своєю жорсткою позицією по корупції. Він не був наближений ні до кого з відомих політиків.
Про трагедію, яка сталася 20 червня 2016-го на перехресті вулиць Хмельницького і Франка нагадує портрет Павла Шеремета, прикріплений на стовпі, під яким завжди стоять живі квіти. Саме тут сьогодні зібралися журналісти з тим, аби вшанувати пам’ять колеги. Журналісти вчергове вимагають від влади та правоохоронців публічно прозвітувати про результати розслідування вбивства колеги. Аналогічна вимога озвучена й у оприлюденій вчора заяві Національної спілки журналістів України (НСЖУ).
У НСЖУ особливо зауважують, що високопосадовці публічно називали розкриття вбивства Шеремета “справою честі”, але вона й досі нерозкрита. “Відсутність прогресу в цій резонансній справі – це тривожний сигнал для всієї журналістської спільноти, для суспільства в цілому: безкарність за злочини проти медійників породжує нові злочини”, – йдеться у заяві НСЖУ.
Журналісти також нагадують, що минулого року президент Петро Порошенко особисто вимагав від керівництва силових структур публічно оприлюднити звіт про результати розслідування, але цього так і не відбулося. “Спілка продовжує вимагати його (публічного звіту – Авт.) проведення. Журналісти і суспільство мають право знати, що слідство зробило, щоб знайти і покарати вбивць нашого колеги”, – йдеться у заяві. “Пам’ять Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, В’ячеслава Веремія, Павла Шеремета та інших журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов’язки, спонукає нас до солідарності – вбивці і замовники мають бути покарані”, – резюмує Нацспілка журналістів від імені колег.
Нагадаємо, Павло Шеремет загинув вранці 20 липня 2016 року в центрі Києва. Йому підклали вибухівку під автомобіль його цивільної дружини, власниці видання “Українська Правда” Олени Притули. Це була саморобна вибухівка з елементами протипіхотної міни МОН-50. Після вибуху серце журналіста ще билося, але врятувати його життя не вдалося… він помер в кареті швидкої.
Зухвалий злочин кваліфікований столичною прокуратурою за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб».
Журналісти «Слідство.Інфо» у документальному фільмі “Вбивство Павла”, спираючись на записи камер спостереження в районі, де сталася трагедія встановили: вибухівку вночі заклала під авто жінка, її прикривав чоловік – вони перебували поруч із місцем вибуху і вранці 20 липня.
Крім того, тієї ночі під будинком, де жив Шеремет, стояли підозрілі червоний “Мерседес” і сіра “Шкода”. Водій останньої Ігор Устименко виявився колишнім працівником СБУ. Коли про це стало відомо, у Службі безпеки оперативно заявили, що він не виконував жодних завдань відомства. Втім, Устименка все ж допитали, але деталі не стали оприлюднювати.
Зауважимо, що Комітет захисту журналістів (CPJ) неодноразово констатував, що до вбивства Павла Шеремета може бути причетна влада Білорусі, Росії чи України.
Чому розслідування засекретили?
У вересні минулого року стало відомо, що головне слідче управління Нацполіції засекретило всі судові рішення у справі про вбивство Павла Шеремета задля захисту життя осіб, “які беруть учать у кримінальному судочинстві”.
13 квітня заступник голови СБУ Віктор Кононенко констатував, що наразі слідство не має реальної доказової бази у цій резонансній справі.
Відомо, що за три тижні до загибелі Павло Шеремет відвідав Москву, де зустрічався з близьким оточенням убитого російського опозиціонера Бориса Нємцова та з міністром доходів та зборів часів президентства Віктора Януковича Олександром Клименком, якого вважають власником медіахолдингу «Вести Украина» (Шеремет, зокрема, працював ведучим на «Радио Вести» і виконавчим директором в «Українській правді»).
Слідство розглядає п’ять версій вбивства Павла Шеремета: злочин, здійснений через професійну діяльність в Росії і Білорусі; помилка в об’єкті злочину (готувалося вбивство власниці видання «Українська правда» Олени Притули); професійна діяльність в Україні – за критичні публікації та авторські програми на радіо «Вести»; зусилля в дестабілізації ситуації в державі; конфліктні ситуації в особистому житті Павла Шеремета – сімейне, комерційне і фінансове становище.
Ефективності розслідування не допоміг навіть статус секретності справи. Деякий час єдиним джерелом інформації про хід розслідування був державний реєстр судових рішень, але згодом і в ньому заборонили публікувати всі документи, що стосуються цієї справи.
Час іде, у “справі честі” запитань більше ніж відповідей
Розслідуванням займається об’єднана слідча група трьох правоохоронних органів – Нацполіції, Генпрокуратури та СБУ. До її роботи так і не залучили іноземного слідчого, як запропонували журналісти, хоча саму ідею публічно підтримували всі – від президента Петра Порошенка до керівництва правоохоронних органів.
Стурбовані не тільки відсутністю новин, а й непрозорістю слідства, журналісти в березні за підсумками публічної дискусії «Загрози свободі слова», організованої Національною спілкою журналістів України та Міжнародною федерацією журналістів, схвалили резолюцію, в якій зажадали від президента, Верховної Ради, СБУ, ГПУ і МВС звіт про хід розслідування вбивства Павла Шеремета. Заклик поки залишається без відповіді.
На початку року один з представників СБУ заявив, що слідчі й досі формують доказову базу, але розкриттю вбивства перешкоджають «обставини». За інформацією “Голос-Інфо” “обставини” – це російське громадянство Павла Шеремета і його активні контакти на території РФ незадовго до загибелі. Силовики виправдовуються, мовляв, апріорі неможливо провести слідчі дії на території держави-агресора.
У травні генпрокурор Юрій Луценко констатував: «На жаль, слідство не має серйозного просування по жодній із версій, які зараз ретельно опрацьовуються». І додав, що з аналогічними проблемами зіткнулися і в розслідуванні інших резонансних вбивств – прес-офіцера батальйону імені Джохара Дудаєва Аміни Акуєвої і низки працівників СБУ.
Зазначимо, що за часів незалежності в Україні загинуло близько сорока представників медіа.
Попри те, що президент Порошенко повсякчас заявляє “про нечувану свободу слова в Україні”, авторитетні міжнародні організації, які моніторять погоду в медіа середовищі різних країн стверджують діаметрально протилежне.
Довідка “Голос-Інфо”: ким був Павло Шеремет
Павло Шеремет народився в Мінську 28 листопада 1971-го. Після закінчення середньої школи вступив на історичний факультет Білоруського державного університету. Закінчивши три курси, пішов з цього вузу і вступив на факультет міжнародних економічних відносин Білоруського економічного університету. Дипломна робота – “Офшорний бізнес”.
До 1992 року Шеремет працював у відділі валютних операцій одного з банків, пізніше був консультантом економічних програм Білоруського телебачення. У 1994-му Шеремет став автором і ведучим щотижневої аналітичної програми “Проспект” на Білоруському телебаченні, і вже в наступному році був удостоєний премії Білоруського пен-центру ім. Адамовича як кращий тележурналіст Білорусії.
У 1996 р Шеремет працював головним редактором “Білоруської ділової газети”. В тому ж 1996 році став завідувачем білоруського бюро “Громадського російського телебачення” і власним кореспондентом ОРТ в Білорусі. Згідно з даними сайту Першого каналу, офіційно співробітником ОРТ журналіст став в червні 1997 року.
У липні 1997 року, коли Шеремет разом з оператором ОРТ Дмитром Завадським знімали репортаж про ситуацію на білорусько-литовському кордоні, їх заарештували за звинуваченням у незаконному перетині державного кордону Білорусі. Крім того, Шеремету інкримінували отримання грошей від закордонних спецслужб і незаконну журналістську діяльність. Тоді на захист Шеремета виступив президент Росії Борис Єльцин. В результаті він був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і до одного року іспитового строку.
На думку Шеремета, справа була ініційована президентом Білорусі Олександром Лукашенко, якому він сам давав дуже жорстку оцінку: “Лукашенко – це вже не смішно. Це серйозний противник з колосальною інтуїцією, звіриним почуттям небезпеки і божевільною жадобою влади”.
У 1998 році Шеремет почав працювати спеціальним кореспондентом програм “Новини” та “Час” дирекції інформаційних програм (ДІП) ОРТ, а в січні 1999 року зайняв пост шеф-редактора російської і зарубіжної кореспондентської мережі ДІП ОРТ.
У липні 1999 року Павло Шеремет став ведучим аналітичної програми “Час” на російському ОРТ.
В лютому і березні 2000 року Шеремет був автором і ведучим недільної “Інформаційної програми з Павлом Шереметом” на каналі ОРТ. За два тижні до президентських виборів він покинув програму в зв’язку з конфліктною ситуацією, що склалася у відносинах з керівництвом. “Пішов з” Часу “і довго змивав цю ганьбу”, – згадував пізніше Шеремет.
У 2005-му Павло Шеремет виступив ініціатором створення інформаційно-аналітичного інтернет-сайту “Білоруський партизан”. За задумом редакції сайту, він повинен був стати простором “для вільного і відкритого обміну інформацією”. Згодом “Білоруський партизан” згадувався в ЗМІ як ресурс, в матеріалах якого переважала різка критика білоруської влади. У другій половині 2000-х років Шеремет також згадувався в пресі в якості керівника видавництва “Партизан”, яке крім його власних книг випустило, зокрема, одну з книг російського опозиційного політика Бориса Нємцова.
У червні 2006 року Шеремет разом c Людмилою Алексєєвою, Микитою Бєлих, Володимиром Кара-Мурза та іншими став засновником нової організації “Російський антифашистський фронт”. У ці ж роки він брав участь в акціях білоруської опозиції в Мінську. Крім того, з кінця 2000-х років Шеремет став з’являтися в якості політичного оглядача журналу “Огонек”.
Наприкінці березня 2010 року стало відомо про позбавлення Шеремета громадянства Білорусі. Як офіційна причина в документах вказувалося наявність у журналіста громадянства РФ, хоча, як зазначалося в пресі, білоруські закони не забороняли друге громадянство.
З 2012 року вів блог журналіста в інтернет-виданні “Українська правда”. У 2012 році був створений сайт науково-популярного історичного інтернет-видання “Історична правда”, творцем якого і був Павло Шеремет.
У червні 2015 року запустив авторський проект “Діалоги” на українському телеканалі “24”. З вересня 2015 року по квітень 2016 року – ведучий на українському “Радіо Вести”.
Шеремет – автор документальних фільмів “Дике полювання” і “Дике полювання-2” з жорсткою критикою білоруського режиму, “Чеченський щоденник”, “1991 – Останній рік імперії”, “Остання висота генерала Лебедя”, ювілейного фільму про колишнього президента СРСР Михайла Горбачова , фільму, присвяченого 60-річчю початку блокади і ряду інших. У січні 2007 року Шеремет представив фільм “Страта Саддама. Війна без переможця” про останні дні іракського диктатора Саддама Хусейна.
Павло Шеремет – один з авторів книги “Випадковий” президент “, присвяченій режиму Лукашенка в Білорусі. У 2006 році Шеремет презентував книгу” Пітерські таємниці Володимира Яковлєва “, що розповідає про діяльність Володимира Яковлєва на посту глави Санкт-Петербурга (сам журналіст, втім, заявляв, що “ця книга не тільки і не стільки про Яковлєва, а про пітерців, правлячих зараз в Росії”).
У 2009 році з’явилися книги Шеремета “Саакашвілі / Грузія: загиблі мрії”, присвячена аналізу грузино-російських відносин і особистості президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, і “ТV. Між ілюзією і правдою життя “, яку описували в пресі як” путівник по лабіринтах телебачення “.
Павло Шеремет удостоєний низки професійних нагород і премій. Так, в 1998 році він отримав премію Міжнародного комітету захисту журналістів за внесок у розвиток свободи слова, був номінантом премії “ТЕФІ” Академії російського телебачення як “Кращий репортер” 1999 року та фіналістом “ТЕФІ-2001” в номінації “Журналістське розслідування” за фільм “Дике полювання”. У 2002 році Шеремет став лауреатом премії ОБСЄ за демократію і захист прав людини в галузі журналістики (все за той же фільм “Дике полювання” і серію репортажів, присвячених білоруської опозиції і зниклим опонентам білоруської влади).
