Пам'ятаємо: імена всіх героїв, які загинули на Донбасі у липні

Наймолодшому із загиблих було – 21, найстаршому – 44. 30 липня було найбільше обстрілів – 40.

1, 3, 7, 10, 18, 19, 21 і 24 липня обійшлося без поранень, за даними прес-штабу ООС. Найбільше бійців постраждали 28 липня – 2 загинули, 2 отримали поранення. Загалом упродовж місяця отримали поранення 37 захисників України. Окупаційні війська порушували режим тиші 741 раз.

27 червня в Мінську Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі за участі представників ОРДЛО домовилася про припинення вогню з 0:00 годин 1 липня за київським часом у зв’язку з початком жнив.

2 липня

Едуард “Джигіт” ФЕДОРОВ

років: 21

родом: із села Валява Городищенського району Черкаської області

залишилися: батьки, сестра, брат і дружина на 7-му місяці вагітності (одружився у квітні 2018)

27 червня Едуард отримав важке поранення від кулі снайпера поблизу Водяного Волноваського району на Донеччині. 5 днів харківські лікарі боролися за його життя, але поранення виявилось смертельним.

Морпіх, навідник у 503-му батальйоні 36-ї бригади морської піхоти.

Підписав контракт на службу у березні 2016 року, доти вже відслуживши за призивом.

“Едуард у нас відважний хлопець. Пригадую, як він почув, що вночі на меморіальному комплексі зрізають флагштоки, побіг туди і викликав поліцію. Була відкрита кримінальна справа, він свідчив у суді. Він ніколи у нас не ховався за чиюсь спину”, – каже Людмила Лищенко, голова Валявської сільської ради.

“Він казав, що “як треба було, то я би ще раз пішов, і ще раз би те саме зробив”… Ми завжди байки травили з ним, кожен щось нове придумував. Ми взагалі не повірили спочатку”, – розповідає побратим Роман. У Городищі оголошували жалобу за загиблим і скасовували всі розважальні заходи.

8 липня

Іван БОРСУК

років: 31

родом: із села Лютинськ Дубровицького району Рівненської області

залишилися: батьки, сестра, дружина та донька 2009 р.н.

29 червня під час обстрілу з РПГ і стрілецької зброї в районі Попасної на Луганщині Іван отримав вогнепальне кульове поранення голови. Помер у харківському військово-медичному центрі Північного регіону, де військові лікарі впродовж 9 днів боролися за його життя.

Військовослужбовець 14-ї бригади.

Строкову службу проходив у 80-їй десантній бригаді. З серпня 2014-го по січень 2016-го у складі 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади служив за мобілізацією. Учасник боїв за Дебальцеве.

Контракт із 14-ю бригадою підписав цьогоріч у травні.

Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, медаллю “Захисник Вітчизни”, пам’ятною медаллю “128 ОГПБ військова розвідка” і нагрудним знаком “Ветеран війни-УБД”.

8-10 липня у Дубровицькому районі були оголошені днями жалоби.

Іван помер напередодні свого дня народження, 9 липня йому мало б виповнитися 32 роки.

17 липня

Іван МЕЛЬНИК

років: 40

родом: із Хмельницького

залишилися: мати та брат

Загинув неподалік міста Золоте Попаснянського району Луганської області. Командир відділення у 14-й бригаді.

За мобілізацією служив у Нацгвардїі. Повернувшись додому, підписав контракт і продовжив службу у ЗС України.

“Іван був справжнім другом, веселим, завжди міг підтримати. Завжди проявляв ініціативу, приходив на допомогу, коли це треба було. Був смілим і дуже гарним чоловіком”, – згадує загиблого Євген Корольков. Іван став першою бойовою втратою Збройних сил України з початку “хлібного перемир’я”.

Поховали чоловіка на Алеї слави в Раковому (мікрорайон Хмельницького).

26 липня

Артур “Ронін” БЕЗСМЕРТНИЙ

років: 33

родом: з міста Лієпая, Латвія

залишилися: мати та син

Отримав смертельне поранення внаслідок спрацювання вибухового пристрою неподалік Світлодарської дуги під час ворожого обстрілу при переміщенні підрозділу на іншу позицію.

Військовослужбовець 72-ї бригади.

2015-го “Ронін” вступив до лав Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. Згодом підписав контракт із 54-ю окремою механізованою бригадою. Нещодавно перейшов до 72-ї ОМБр.

Учасник боїв на Світлодарській дузі впродовж 2014-16 років, брав участьт у штурмі “Чарівного лісу”.

“Латиш воював з 2014-го. Пройшов багато гарячих точок, у тому числі 2 ротації на Світлодарській дузі. Нещодавно вкотре пережив “учєбку” в Десні. Він постійно вчився, удосконалював знання і себе. Добрий, розумний, веселий, відкритий. Його знали, здається, всі. Тим паче, тату на обличчі точно виділяло його з натовпу”, – пише у Facebook Ксенія Пантелєєва.

“Мова про одного з тих людей, які здаються безсмертними, з якими нічого просто не може статися. Які свідомо шукають війни у тисячах км від власного дому, знаходять її… І, здавалося, неодмінно виграють, адже будуть й інші війни.

Але ОК…Пам’ятаєте фільм “Ронін”? “Ані питань, ані відповідей. Така у нас робота. Ми просто приймаємо це та йдемо далі”, – написала журналістка Валерія Бурлакова.

27 липня

Іван “дядя Ваня” ВОЙТЕНКО

років: 44

родом: жив у Білій Церкві на Київщині

залишилися: дружина, донька та син – курсант Львівської військової академії ім. Сагайдачного

Підірвався на фугасі поблизу Новолуганського, що на Світлодарській дузі.

Старший прапорщик, командир інженерно-саперного взводу у 72-ї бригаді. Мав 24 роки вислуги, міг піти на пенсію, але залишився захищати Батьківщину.

На війні пройшов бої на Савур-могилу, виходив із Ізваринського котла, боронив Волноваху та Авдіївку.

“Це був товариш мого чоловіка, у мене чоловік також сапер. “Дядя Ваня” він просто був для нас. Хороша людина, не можу більше нічого вам сказати. Дуже хороша людина, товариська, ввічлива. Я запам’ятаю його як життєрадісного чоловіка. Вічна пам’ять йому”, – розповіла знайома загиблого Олеся Якименко.

“Дядя Ваня” 152 воїн 72-ї бригади, який загинув у війні на Донбасі.

Поховали Івана на Алеї Слави кладовища “Сухий Яр”.

28 липня

Василь ПЛОТНІКОВ

років: 25

родом: жив у селі Кислівка Куп’янського району Харківської області

залишилися: батьки та 5 братів і сестер

Загинув неподалік Світлодарської дуги. Кульові поранення отримав під час бою з ДРГ найманців Росії. Позиції українських військових атакували 15 противників, 6 з них вбили.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника у 53-й бригаді.

Контракт на службу у ЗС України підписав у лютому 2018-го.

Був найстрашим сином у родині.

“Василь був порядною, чесною та справедливою людиною, поважав старших. Ніколи не чув, щоб він на когось голос підвищив. Він пройшов строкову службу в ЗСУ, а десь півроку тому пішов до армії за контрактом. Куточок, присвячений Василю, з’явиться в музеї історії нашого села”, – каже Кислівський сільський голова Дмитро Рудень.

Юрій ДЖЕНЖЕРА