24 серпня наша держава відзначає головне свято. Україні незалежній – 27. Що сказати… вже не малеча, а зовсім доросла “дитина”. Саме цього дня, у 1991-му парламент більшістю голосів прийняв Акт проголошення незалежності. Втім, про це дещо згодом, наразі ж невеликий екскурс в недалеку, але вже історію.
Отож, 19 серпня 91-го мешканці Радянського Союзу прокинулися під акорди славнозвісного Лебединого Озера. Згодом засоби масової інформації повідомлять про введення в СРСР надзвичайного стану, нездатності Михайла Горбачова керувати державою та переходу влади до рук Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). ДКНС проіснував усього лише три дні – з 19-го по 21 серпня.
Попри те, що члени ДКНС виступали за збереження Союзу, офіційно їхні дії продовжують вважатися путчем – себто озброєним заколотом з метою державного перевороту.
Введення надзвичайного стану у Москві послугувало чітким сигналом до дій для українських рухівців. Активісти Народного Руху вивели людей на вулиці. Стартові малочисельні вуличні збори за лічені години переросли у величезні мітинги по всій Україні. Люди не боялися відкрито говорити про незалежність. Мовчала лише Верховна Рада, оскільки депутати перебували на літніх канікулах, які, втім, невдовзі терміново перервали.
Питання про проголошення незалежності було першим і останнім у порядку денному позачергового засідання Верховної Ради 24 серпня 1991-го. Депутати довго сперечалися, вносили численні поправки в документ. Зрештою, вирішили приймати пакетне рішення: разом з Актом про незалежність, проголосували й за проведення референдуму на його підтвердження.
Своє «Так»!» Україні незалежній сказали 346 народних обранців. Кілька хвилин у сесійній залі не вщухали бурхливі оплески. Це була надзвичайно зворушлива картина. Без перебільшення.
Документ майже одноголосно підтримали як комуністи, так і представники опозиційного на той момент Народного Руху України. Небачена солідарність! Одразу після історичного, як за формою, так і змістом голосуванням, група депутатів-рухівців (на годиннику тоді було близько шостої вечора) вийшла на вулицю до людей, які увесь день стояли під стінами Верховної Ради на вулиці Грушевського в очікуванні історичного рішення.
Представники НРУ прийняли з рук людей блакитно-жовтий стяг. Прийнявши, відразу вирушили з ним до сесійної зали ВРУ. «Бачу – несуть. А тодi ще стояли символи СРСР в залi Верховної Ради. Постать Ленiна стояла в мармурi… Де його ставити, цей прапор? Я прийняв його вiд делегатiв. Сказав, щоб зробили мiсце i поставили його… Десь збоку. Бо по центру стояв Ленін», – згадує в коментарі “Голос-Інфо” перший президент незалежної України Леонід Кравчук.
Постанова про проголошення незалежності складалася лише з трьох абзаців і вступала в силу з моменту прийняття. В документі, серед іншого було зазначено: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою, а 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності.
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України», – говориться в Акті проголошення незалежності.
Також у документі окремо підкреслюється, що територія України є неподільною і недоторканною і «віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України».
У 1994-му українцям почали видавати нові паспорти, а в 96-му країна отримала власний Основний закон. Як потім з’ясується — багатостраждальний… Самі знаєте, чому саме. Навіть зараз, на 27 році незалежності пристрасті щодо необхідності зміни Конституції не вщухають.
Вибори президента пройшли 1 грудня 91-го – одночасно з референдумом про незалежність. Більшість голосів «За» в усіх регіонах отримав Леонід Кравчук. Українці переважною кількістю голосів сказали «Так» незалежній державі- 32% (або 28 804 071 чоловік). Вже за тиждень – 8 грудня, у Біловезьській Пущі лідери Росії, України та Білорусі – Єльцин, Кравчук, Шушкевич – підписали угоду про припинення існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік і створення Союзу Незалежних Держав. Того самого СНД, який наразі переживає, м’яко кажучи, не найкращі часи, а якщо говорити відверто, де-факто він є просто мертвим.
Минуло 27 років. Гортаючи сторінки пост радянської історії України, можна стверджувати напевно: соціально-економічні кризи загартували українців, навчили нас виживати та заробляти самостійно, без підтримки держави. Більше того, в Україні виросло нове покоління, яке звикло розраховувати виключно на себе.
Але на превеликий жаль, наші молоді “мізки” витікають в Польщу (передусім) та інші європейські країни. Держава старіє в прямому і в переносному сенсі. Квітнуть і пахнуть лише люди, які сидять на бюджетних потоках. Це факт, очевидний неозброєним оком.
Так, поза всяким сумнівом, Україна є незалежною і демократичною країною, як і записано в Конституції. Втім… велике питання: де межа між демократією і анархією? На превеликий жаль, рейдерські захоплення, керовані МВС і “тітушки” у нас є таким самим звичним явищем, як захід чи схід (на ваш вибір) сонця. Гадаємо, не варто з цим сперечатися… можна просто вийти в вечорі на зупинку громадського транспорту і дочекатися чергового “героя”.
Прикро, що нам, а, точніше, нашій незалежній країні, 27, а ми чи не щороку наступаємо на ті ж самі граблі і надто боляче б’ємо самі себе по лобі. Сказати, що дурепи? Ні. Здається ж, розумні чи навіть більше – мудрі. Причому усі: від майстра ЖЕКу до професора столичного “вишу”.
Дуже важко і боляче говорити про це, але часто, спілкуючись з досвідченими політиками і експертами доводиться чути думку, що ми втрачаємо країну. Позавчора у нас забрали (чи здали — це ще питання) Крим, вчора не стало третини Донбасу. Що буде завтра? Хто переймається цією проблемою? Предметно. Послідовно. Стратегічно, а не точково-тактично?
Коли у нас був перепис населення? Скільки людей матимуть право голосу на президентських і парламентських виборах у наступному році? Як бути з переселенцями з Донбасу? Де, врешті, легітимна ЦВК, яка здійснюватиме контроль над волевиявленням?
У шахах, попри складність цієї гри, все просто: шах і мат. В нас усе набагато складніше. Чому? Та хоча б тому, що попри повсякденні заклинання вищого керівництва держави про міць армії, без допомоги волонтерів наші сини, брати, чоловіки… смертей, словом, було б на порядок більше.
Нам — Україні — 27. Здобули? Відповідь за вами. Але в будь-якому разі, з Днем Незалежності!
