Новину про смерть Олександра Захарченка українці дружно сприйняли коментарями на кшталт «та так у мене скоро печінки не вистачить радіти». Справді, не встигли прибрати пірамідки з-під будівлі посольства РФ, як сюди знову прийшли організовані «Демократичною Сокирою» кияни та гості столиці. Цього разу принесли курей, аби насадити їх на пляшку. Акція вийшла ще веселіша за попередню.
Оскільки день був вихідний, то людей зібралося більше, і серед них чимало знайомих облич – не лише присутні і на попередній акції Віктор Трегубов, Серж Марко та Антон Колумбет, а й Юрій Гудименко, Антон Швець, Олександр Нойнець, Христина Морозова та інші. Усі присутні могли частуватися куркою і до курки – всього, за словами організатора Юрія Гудименка, більше 20 штук загальною вагою близько 30 кілограмів. «Ні, смажили їх не ми, а бізнесмени супермаркетів – ми їм учора замовили, – сказав він. – Але люди приходили зі своїми також».
Офіційний автор ідеї Олексій Петров, ветеран АТО з 37-го батальйону, був присутній і принагідно передав привіт мешканцям Маріуполя. «Ось ця мавпа у 2015 році оголосила наступ на Маріуполь, – нагадав він. – Загинуло близько тридцяти цивільних і близько сотні було поранено. Звичайно, це не по-християнськи, але ж він не християнин і взагалі не людина, тому я дуже хочу, щоб нескінченно, століттями ця тварюка шкварилася на сковорідці. І щоб перед ним щосекунди виникали портрети тих, хто загинув від його руки. А сьогодні справді прекрасне свято: ми прийшли до посольства Мордора (все-таки ж брати, як же можна братів залишити в таку лиху годину) висловити їм свій захват: молодці! Продовжуйте в тому ж дусі, там ще вистачить роботи для НКВД, а у нас – шампанського».
Право насадити першу курку на пляшку отримав Олександр Нойнець. Він зізнався, що ніколи раніше таким не займався, «першу курку насадив на пляшку у 37 років». Втрачаючи курконапляшконасаджувальну незайманість, він сказав: «Вони думають, що ми тут прощаємося з Захарченком востаннє і більше про нього не згадаємо. Але аналітики нашої партії нам мудро зауважили, що Захарченка сьогодні закопують у Донецьку, тому коли ми звільнимо Донецьк, викопаємо і повторимо». (Голоси: «Так місяць можна!») Юрій Гудименко підхопив: «Я вважаю, що Захарченка сьогодні поховають неправильно, і коли ми зайдемо в Донецьк, нам доведеться його перепоховувати у правильному вигляді, можливо, навіть із правильним пам’ятником: пляшка та змінний атрибут будь-якого вожака бойовиків. Просто вони вставляють її не в той отвір, в якій потрібно. Але це поправно».
Коли мікрофон передали «гарній людині, русофобові» Юрію Богданову, він промовив: «Не шановному не панові Захарченкові я би міг сказати лише одне: старий, краще ти і далі торгував би курми! І що раніше ми знесемо цю будівлю через її непотрібність, бо не буде такої країни, то краще».
Вечірка мала кілька музичних пауз. Спочатку «Третье сентября» ще одного метра російської попси Михайла Шуфутинського, а потім – репертуар покійного Кобзона. Здається, давно присутні так не раділи з музики цих виконавців, навіть пускалися в танець. А в кінці під ремікс «Лебединого озера», дехто танцював і танець маленьких лебедів.
Юрій Гудименко запевнив, що на другому поверсі встановлено приховану камеру: «Давайте дружно помахаємо ручками туди в камеру і передамо їм привіт». Учасники акції залюбки виконали це, залунали вигуки: «Шайзе! Швайне! Натюрліх! Русіш швайнехунде!»
Яка ж доля судилася цій інсталяції? «Діставати соус барбекю ми не поліземо, а інше спробуємо прибрати, так, – розповів Віктор Трегубов. – Практика показує, що навіть якщо ми це все залишимо, то десь за годину інсталяцію прибирають охоронці та комунальники, тому це сенсу не має. Мабуть, портрети залишаться». Утім, учасники акції попри весь свій соус належать до найменш руйнівних. «Бачите дріт, грати на вікнах – ми принаймні гранати не кидаємо, як деякі», – наголосив Віктор Трегубов.
«Попередню акцію ми встигли узгодити, а Захарченко, скотина, помер якраз у той час, коли закривалися Київська міська державна адміністрація, – бідкається Юрій гудименко. – Утім, Конституція України дозволяє і без повідомлення проводити будь-які масові акції, тому ми скористалися цим правом». На запитання щодо образи на Кобзона він відповів: «Це було дуже підступно з його боку. Я був за кордоном, коли почув про смерть Кобзона, і довелося все організовувати звідти, а прийти я не зміг. Але дуже мені допоміг Захарченко, він просто молодець – я якраз повернувся вчора і сьогодні уже можу його пом’янути. Просто розумашка! Але, якщо чесно, я попрохав їх на майбутнє анонсувати свою смерть, тому що треба відпустку якось планувати». Юрій Гудименко вважає, що в ідеалі такі акції мають стати щоденними. Він не проти приходити до посольства РФ, як на роботу, і вважає, що в української нації вистачить здоров’я попрощатися і з Плотницьким, і з Прилєпіним, і з Соловйовим, і з Путіним. Особливо з Путіним.
Тому стежитимемо за анонсами…
