У цій статті наведено дані про бойові втрати української армії на сході країни за серпень 2018 року. Імена та прізвища, а також детальніша інформація про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.
Федір Калманович Балог (позивний Одеса) народився 10.05.1973 року у селі Вишково Хустського району Закарпатської області. У дитинстві разом із родиною переїхав до села Парасковія Кегичівського району Харківської області.
Закінчивши сільську школу, хлопець вступив до професійно-технічного училища №60. Відслужив строкову службу, після чого працював у сфері сільського господарства.
У серпні 2014 року Федір Калманович добровольцем прийшов до ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади. Ця група мала на озброєнні чотири танки, декілька САЙ та десяток БМП, і вона була наприкінці серпня кинута на деблокування наших підрозділів, що потрапили в оточення під Іловайськом.
Це – трагічна історія, групу було майже знищено у ніч з 27 на 28 серпня 2014 року на ділянці дороги Новозарівка-Войкове. Федір Калманович вижив та зміг вийти з оточення, після чого його було доправлено до міста Щастя, де він служив механіком-водієм на броньованому тягачі БТС-5, що використовувався для евакуації пошкодженої важкої техніки.
Це був життєрадісний, позитивний та емоційний чоловік, з хвилями колосальної енергії, справжня душа компанії, відкритий та чесний до людей, усе переносив з гумором та через жарти, дуже любив розповідати про свою сім’ю та грати у шашки (виграти у нього майже нікому не вдавалось).
Він дуже мріяв проходити військову службу під Одесою, про що колись сказав побратимам, коли вони приїхали у Башкирівку, де дислокується бригада, за що негайно й отримав свій позивний.
Сержант, навідник-оператор 3-го відділення 2-го взводу 3-ї роти 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 4 серпня близько 19.00 в районі міста Авдіївка Донецької області внаслідок кульового поранення, зазнаного під час бою.
Похований 7 серпня у Парасковії. У нього залишилися дружина та троє дітей.
Віктор Вікторович Кандалюк народився 09.08.1983 року у місті Южне Одеської області. До війни працював електрогазозварником у порту “Южний”.
Солдат, навідник-оператор 28-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 8 серпня вдень в районі міста Мар’їнка Донецької області від кульового поранення, завданого ворожим снайпером. Спочатку офіційною версією загибелі вважався серцевий напад, адже куля увійшла під пахву, і рану помітили лише при проведенні судово-медичної експертизи.
Похований 10 серпня у Южному. У нього залишилися мати та син.
Андрій Юрійович Єлістратов народився 23.10.1991 року у Ризі (Латвія). 1994 року разом з родиною переїхав жити до Луцька. Навчався у НВК “Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 10 – професійний ліцей” та Волинському коледжі Національного університету харчових технологій, після чого працював бухгалтером.
З 2010 до 2013 року служив за контрактом у 30-й окремій механізованій бригаді. Призваний за мобілізацією 09.04.2014 року, зазнав поранення на фронті у липні того ж року, був демобілізований у 2015-му, а у березні 2016-го підписав із ЗСУ контракт.
Старший розвідник 14-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 8 серпня близько 17.30 в районі міста Золоте Луганської області внаслідок поранень, зазнаних під час обстрілу автівки з військовослужбовцями з ПТРК. Коли наші воїни зупинилися для надання допомоги цивільним, чия автівка стояла на дорозі, їх було обстріляно з боку окупованих територій. Андрій Юрійович загинув, ще один боєць дістав поранення.
Похований 11 серпня на Алеї почесних поховань міського кладовища у селі Гаразджа. У нього залишилась мати.
Дмитро Михайлович Український (позивний Шубін) народився 03.11.1979 року у селі Хрестівка Донецької області. Мешкав у місті Лисичанськ.
06.08.2014 року Дмитро добровольцем прийшов до батальйону “Луганськ-1”, у якому прослужив до серпня 2015-го, перейшовши потім до батальйону патрульної служби поліції особливого призначення, у якому був сержантом 3-го взводу роти ПСПОП.
Разом із батальйоном Шубін заходив до Лисичанська та Сєвєродонецька, брав участь у боях за Щастя, Кримське та Золоте.
У червні 2018-го року Дмитро Михайлович перейшов до свого нового підрозділу.
Молодший сержант, командир відділення штабних машин взводу управління розвідувальної роти 24-ї окремої механізованої бригади.
8 серпня цього року Дмитро Михайлович виконував бойове завдання у так званій сірій зоні. Він був командиром групи прикриття, яка потрапила у засідку та вступила у боєзіткнення з найманцями РФ. Основна група отримала доповідь про засідку та наказ відходити,у той самий час Шубін з молодим побратимом вели бій. Дмитро наказав побратиму відходити до своїх, а сам залишився на місці, прикриваючи молодого бійця. Після цього зв’язок із ним було втрачено.
Пошуки зниклого воїна результату не дали, а згодом найманці РФ опублікували світлини тіла загиблого бійця ЗСУ, і побратими упізнали Дмитра за татуюваннями, що були зроблені ще 2014 року. Тіло Героя було передане нашій стороні 10 серпня.
Похований 15 серпня у Лисичанську. У нього залишилась дружина, з якою Дмитро Михайлович одружився за тиждень до загибелі.
Сергій Михайлович Цепух народився 03.04.1992 року у селі Видерта Камінь-Каширського району Волинської області.
Хлопець закінчив сільську школу, після чого вступив до Рівненського державного базового медичного коледжу, у якому здобув фах фельдшера. Після навчання його було призвано на строкову службу. 2014 року Сергій Михайлович добровольцем записався у лави Національної Гвардії України, служив санітарним інструктором 1-го полку охорони особливо важливих державних об’єктів.
У 2017 році він працював у військовому шпиталі Дніпра, а у квітні цього року підписав із ЗСУ контракт та був доправлений до 196-го Центру управління та оповіщення Повітряного командування “Схід”, у якому виконував обов’язки головного сержанта взводу охорони.
У червні Сергія було залучено до Об’єднаних Сил, що виконують бойові завдання на Сході нашої країни.
Старший сержант, фельдшер медичного пункту 3-го механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 9 серпня близько 20.00 в районі міста Мар’їнка Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.
Похований 12 серпня у рідному селі. У нього залишились батьки та брат.
Михайло Михайлович Яровий народився 19.09.1977 року у Кропивницькому. Після закінчення школи №22 хлопець вступив до вищого професійно-технічного училища №4, де здобув спеціальність слюсаря-ремонтника 3-го розряду. Працював на заводі “Червона зірка”, інженером з переміщення вантажу на ПАТ “Креатив”.
18.06.2018 року Михайло Михайлович був призваний за контрактом Кропивницьким РВК. Пройшов навчання у 169-му навчальному центрі “Десна”, після чого був доправлений до свого підрозділу.
Солдат, гранатометник 2-го відділення 3-го взводу 9-ї роти 3-го механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 13.08.2018 року о 19.50 в районі міста Мар’їнка Донецької області від множинних осколкових поранень, зазнаних внаслідок підриву на міні.
Похований 16 серпня у Кропивницькому. У нього залишилися мати, цивільна дружина та дитина.
Федір Федорович Балахчі народився 27.11.1972 року у селищі міського типу Сартана Донецької області.
Працював у цивільному житті водієм, а починаючи з 2014 року перебував на службі у Державній прикордонній службі України, а 2016 року підписав із ЗСУ контракт.
Старший матрос, водій 1-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2-ї роти морської піхоти 503-го окремого батальйону морської піхоти.
Загинув 14 серпня близько 19.00 в районі селища Гнутове Донецької області внаслідок осколкових поранень, зазнаних під час артилерійського та мінометного обстрілів наших позицій.
Похований 16 серпня у Маріуполі. У нього залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
Василь Юрійович Крищук народився 26.03.1982 року у місті Володимир-Волинський Волинської області.
1999 року отримав фах будівельника у Володимир-Волинському вищому професійному училищі. Брав участь у миротворчій місії в Іраку під час несення військової служби. Активний учасник Революції Гідності, член ВО “Свобода”, у липні 2014 року разом із побратимами пішов на війну у складі батальйону патрульної служби поліції особливого призначення “Січ”.
Демобілізувавшись, Василь Юрійович не зміг перебувати на мирній території, адже були у його країні землі, на яких вирувала війна, тому восени 2017-го він підписав із ЗСУ контракт.
Старший солдат 3-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 18 серпня о 8.00 ранку в районі міста Золоте Попаснянського району Донецької області під час бою з ДРГ найманців РФ, куля увійшла збоку від бронежилета та вразила серце.
Похований 22 серпня у Володимирі-Волинському. У нього залишилися мати, дружина та двоє дітей.
Владислав Олексійович Бондаренко (позивний Прокурор) народився 02.05.1997 року у селі Комишувате Мангушського району Донецької області.
Закінчивши сільську школу, хлопець встиг попрацювати адміністратором торгового залу у Маріупольському “АТБ”, після чого з 2016 року перебував на військовій службі, брав участь у боях в районі Авдіївки та Красногорівки.
Сержант, командир кулеметного відділення 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 18 серпня увечері в районі міста Авдіївка Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.
Похований 21 серпня у Комишуватому. У нього залишилися батьки.
Георгій Сергійович Ольховський (позивний Ольха) народився 08.01.1989 року у селі Зарічне Сімферопольського району (Крим). Після анексії півостріва переїхав до Луцька.
Після завершення 8 класів середньої школи № 40 Сімферополя навчався у військовому ліцеї Алушти.
У 2007-2009 роках чоловік проходив строкову військову службу в Очаківському 73-му морському центрі спеціальних операцій, після чого вступив до Львівської Національної Академії Сухопутних Військ, яку закінчив влітку 2014-го року у званні лейтенанта. Після закінчення пішов до 128 гірсько-піхотної бригади. Брав участь у боях біля Авдіївки, Станиці Луганської, Дебальцевого, шахти Бутівка, Горлівки.
Старший лейтенант, командир роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.
Георгій Сергійович дуже мріяв повернутися до Криму, але свого, українського Криму. Доволі часто він казав, що ще прогуляється на своїй рідній землі, коли відвоює її назад, але не судилося.
Загинув 23 серпня близько 2.00 в районі села Старогнатівка Волноваського району Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.
Похований 26 серпня на міському кладовищі Луцька у селі Гаразджа, на Алеї почесних поховань. У нього залишилися дружина, донька та син.
Андрій Олександрович Чирва народився 27.10.1972 року у місті Мирноград (на той час – Димитров) Донецької області. Мешкав у Покровську.
Коли на Сході розпочалася війна, чоловік спочатку займався волонтерською діяльністю, 15.02.2017 року був призваний за контрактом Покровсько-Селідовським ОМВК Донецької області.
Старший солдат, механік-водій 2-го відділення 1-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 23 серпня близько 6.50 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області під час довготривалого бою з силами противника, який спробував захопити наші передові спостережні пункти вздовж Бахмутської траси. У тому бою загинуло четверо бійців “Айдару”, ще семеро зазнали поранень.
Похований 27 серпня у Покровську. У нього залишилися мати та дружина.
Михайло Миколайович Щербанюк народився 25.11.1989 року у селі Бережани (на той час – Комунарівка) Калинівського району Вінницької області. 04.11.2017 року підписав із ЗСУ контракт.
Старший солдат, старший стрілець 3-го відділення 3-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 23 серпня близько 6.50 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області під час довготривалого бою з силами противника, який спробував захопити наші передові спостережні пункти вздовж Бахмутської траси. У тому бою загинуло четверо бійців “Айдару”, ще семеро зазнали поранень.
У батьків Михайло залишався один (кілька років тому померла його сестра).
Похований 26 серпня у рідному селі.
Мар’ян Володимирович Найда (позивний Нейтон) народився 13.04.1997 року у Львові.
Закінчив Львівський навчальний комплекс ЛНВК “Провесінь”. Продовжив навчання у Львівському автомобільно-дорожньому коледжі та Технічному коледжі Національного університету “Львівська політехніка”.
25.08.2015 року хлопець був зарахований солдатом, стільцем-санітаром 4-го відділення 2-го взводу 1-ї роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення (резервного батальйону) Східного оперативно-територіального об’єднання Національної Гвардії України (в/ч 3057), у лавах якого пробув до 19.09.2016-го та був звільнений за скороченням штату.
Мар’ян випромінював якесь сяйво добра, навколо нього сірі фарби набували яскравих кольорів. Він був абсолютно безвідмовним та хоробрим, з легкістю погоджуючись на будь-яке завдання. Мав неабиякий талант художника, неодноразово робив побратимам тату. 13.02.2017-го року підписав із ЗСУ контракт.
Старший солдат, командир бойової машини-командир відділення 2-го штурмового відділення 1-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 23 серпня близько 6.50 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області під час довготривалого бою з силами противника, який спробував захопити наші передові спостережні пункти вздовж Бахмутської траси. У тому бою загинуло четверо бійців “Айдару”, ще семеро зазнали поранень.
Похований 26 серпня у Львові. У нього залишилися мати та брат.
Тарас Станіславович Проценко (позивний Тарік) народився 15.05.1976 року у селищі міського типу Лисянка Лисянського району Черкаської області. Мешкав у Києві.
1993 року хлопець закінчив сільську школу. Ще з юних років він був запальний до футболу, цікавився усім, у його шкільному атестаті було лише кілька четвірок, все інше він знав на відмінно.
З 2014 року добровольцем пішов на війну, але навіть там, у жорстких умовах виживання, посмішка не сходила з його обличчя, багато часу він проводив, готуючи побратимам різноманітну їжу, був здатен приготувати будь-що.
20.04.2018 призваний за контрактом Костянтинівським ОМВК у Донецькій області.
Солдат, заступник командира бойової машини-командир відділення 2-го відділення 3-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 23 серпня близько 6.50 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області під час довготривалого бою з силами противника, який спробував захопити наші передові спостережні пункти вздовж Бахмутської траси. У тому бою загинуло четверо бійців “Айдару”, ще семеро зазнали поранень.
Похований 26 серпня у Лисянці. У нього залишились батьки, дружина та двоє дітей.
Василь Володимирович Нечитайло народився 13.05.1966 року у селі Новомиколаївка Вітовського району Миколаївської області.
Сержант, командир відділення 28-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 23 серпня о 15.45 в районі населеного пункту Красногорівка Донецької області внаслідок поранень, зазнаних під час обстрілу водовозу ЗСУ протитанковою керованою ракетою.
Похований 25 серпня у Новомиколаївці. У нього залишилися дружина та троє дітей.
Станіслав Васильович Д’яконов народився 24.03.1985 року у селі Червоне Білопільського району Сумської області. З 2011 року мешкав у селі Сергіївка.
Працював будівельником, а у 2015 році був призваний за мобілізацією та проходив службу у 13-му окремому аеромобільному батальйоні 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. 14.11.2016 року підписав із ЗСУ контракт.
Старший солдат, навідник кулеметного відділення протитанково-кулеметного взводу 2-ї роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.
Загинув 24 серпня о 15.40 в районі селища міського типу Південне на Горлівському напрямку від смертельного кульового поранення, зазнаного під час бою з найманцями РФ.
Похований 28 серпня у Сергіївці. У нього залишилися мати та двоє братів.
Сергій Валерійович Левченко народився 15.09.1987 року у Сєвєродонецьку.
Навчався у 10-й школі, закінчив Сєвєродонецький професійний ліцей, працював на заводі залізобетонних виробів. Проходив навчання у навчальному центрі “Десна”, після чого протягом двох років перебував у лавах Збройних Сил України.
Солдат, командир бойової машини 1-ї роти механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 26 серпня в районі селища Кримське Луганської області під час виконання бойового завдання внаслідок підриву на міні.
Похований 28 серпня у Сєвєродонецьку. У нього залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
Олександр Сергійович Бережанський (позивний Берія) народився 20.01.1976 у селі Ланцевому Більмацького району Запорізької області.
Військовослужбовець 53-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 26 серпня в районі селища Кримське Луганської області під час виконання бойового завдання внаслідок підриву на міні.
Похований 28 серпня у Ланцевому.
