У швейцарських містах Ла-Шо-де-Фон та Ле-Локль ритм життя визначають годинники. З 2009 року ці населені пункти зараховують до числа пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Жителі Ла-Шо-де-Фон та Ле-Локля називають свій на перший погляд непомітний годинниковий рай Кремнієвою долиною годинникарства. Саме тут фермери колись сиділи біля вікон з пінцетами та збільшувальними скельцями, виготовляючи годинники довгими та холодними зимами. У фермерському будинку 1612 року відкритий музей, де поруч із величезним дзиґарем можна побачити як вила, так і робочий халат годинникаря.
У цей літній день у Ла-Шо-де-Фон, що розташувалося на висоті тисячі метрів в Юрських горах, незвично холодно. Неважко уявити морозні зими, під час яких фермери виготовляли годинники.
Промислова архітектура як світова культурна спадщина
План Ла-Шо-де-Фон схожий на шахову дошку – місто від початку було спеціально пристосоване до потреб годинникової промисловості. Широкі вулиці дозволяють світлу заливати місто – це дуже важливий ресурс для годинникарів. Поруч із житлом колишніх робітників стоять вілли в стилі модерн, які належали багатим родинам виробників годинників. Та куди би ви не подивилися, всюди побачите великі світлі вікна годинникових майстерень та фабрик. Це надзвичайне міське середовище спонукало в 2009 році ЮНЕСКО додати міста Ла-Шо-де-Фон та Ле-Локль до списку пам’яток Світової культурної спадщини.
На відміну від Лондона та Женеви тут традиційне ремесло, яке було підробітком для фермерів, перетворилося на індустрію, що забезпечила роботою всіх. Це дозволило цим швейцарським містам витримати конкуренцію з Америкою. На початку ХХ століття в Ла-Шо-де-Фон, де тоді проживало вже 40 тисяч жителів, виробляли понад половину всіх годинників, які продавалися в світі.
Квіти, ялини та мозаїка
У Ла-Шо-де-Фон був 1858 року також заснований виробник годинників Vulcain (тепер працює в Ле-Локлі), який відомий своїми “президентськими годинниками”, котрі носили, зокрема, американські президенти Дуайт Айзенхауер та Річард Ніксон. Зараз у колишньому фабричному будинку облаштували шикарні лофти, але все ще можна побачити старий вхід з дерев’яними панелями та прикрашеними сходами.
“Красиві будівлі повинні були продемонструвати добрий смак та слугували свого роду рекламою”, – пояснює екскурсоводка Клодін Бюлер, яка має ключі до багатьох інших прихованих скарбів доби модерну в Ла-Шо-де-Фон: розмальованих сходів або крематорію з його орнаментами, фресками та урнами з ялинковими мотивами. Вони є типовими для міста, оточеного хвойними лісами.
Найвідоміший син годинникаря в місті
Високо над містом ялини оточують також віллу Фалле, яка належала відомому архітектому Ле Корбюзьє, який народився в місті. Туди нелегко добратися, проте візит вартий зусиль. Ле Корбюзьє спроектував цей будинок у стилі модерн у 1906 році, коли йому було лише 18 років. Стоячи перед віллою, відразу відчуваєш геніальність людини, яка згодом стала відомим архітектором.
А походив Ле Корбюзье теж з родини годинникарів. У віці 13 років його відправили до місцевої школи мистецтв, де він навчився декорувати ручні годинники. Там же в нього зародився інтерес до архітектури. Важливість світла – ця мудрість годинникарів – перейшла пізніше в його архітектурні проекти. Турецька вілла (ще одна спроектована Ле Корбюзьє будівля) також заповнена світлом, її збудували в 1916 році на замовлення багатого власника годинникової фабрики в Ла-Шо-де-Фон.
Скарбниця годинників
Майже кожен, з ким ви тут говорите, причетний до якоїсь з годинникарських династій – як-от Наталі Маріеллоні з міжнародного музею годинникарства. Це місце, де важко забути про час: щойно ви заходите до музею, чуєте, як через гучномовець оголошується час з точністю до секунди. Маріеллоні є справжньою фанаткою годинників. Коли вона проводить екскурсію музеєм, в експозиції якого понад 3400 малих та великих об’єктів, важко не заразитися її ентузіазмом.
Тут можна побачити все – від тонких, як швейцарська однофранкова монета, ручних годинників до багато прикрашених настільних дзиґарів. Найдорожчий годинник у колекції коштує кілька мільйонів, але який саме – не розголошується. На питання, чи пунктуальними є місцеві жителі, яких оточує стільки годинників, Маріеллоні відповідає з усмішкою: “Так, але тут це просто частина культури”.
Елітні годинники проти кризи
Саме ця майже ніжна любов до годинників є одним з чинників, завдяки яким Ла-Шо-де-Фон та Ле-Локль усе ж вижили під час кризи, спричиненої винайденням кварцевих годинників у 1970-х, від якої тут постраждало чимало людей. Тисячі втратили роботи. Машини, які раптом стали непотрібними, просто викидали з вікон. Та цей епізод залишився в історії.
Ла-Шо-де-Фон та Ле-Локль успішно переорієнтувалися на елітний сектор. У Швейцарії виробляють лише два-три відсотки всіх годинників світу, проте вони приносять майже половину прибутків світової годинникової індустрії. Такі компанії, як Hermès та Dior відкрили в регіоні нові годинникові виробництва поруч з тими, що тут завжди були.
У зеніті часу
Однією з цих традиційних фабрик є Zenith у Ле-Локлі. Тут під одним дахом працює персонал понад 80 різних професій, який щороку виробляє 25 тисяч годинників. Щоб виготовити один годинник, потрібен кожен з цих спеціалістів.
Перед тим, як зайти до майстерні, треба вдягнути спеціальний халат та пластикове взуття. Все це через пил, який для годинникарів є “ворогом номер один”, пояснює екскурсовод Тімоте Флюкіґер. Фабрику Zenith заснували в Ле-Локлі в 1865 році, і вона була однію з перших у світі. Тут ніколи не думали про перенесення виробництва в якесь інше місце.
Любов з другого погляду
Мало хто знає про міста, де виробляють легендарні швейцарські годинники, і Ла-Шо-де-Фон та Ле-Локль дещо нагадують сплячу красуню, проте місцеві жителі знають про їхні приховані скарби. Це місця, де століттями билося серце швейцарського годинникарства. Звідси просто неможливо поїхати додому без годинника. Та якщо Breitling чи Tissot надто дорогі для вас, завжди можна придбати шоколадну версію – солодку та практично непідвладну часу.
