Звинувачення, які висунули очільнику мінінфраструктури України Володимиру Омеляну, продемонстрували вибірковість НАБУ в боротьбі з корупцією в українській владі.
14 вересня Солом’янський районний суд Києва відпустив на поруки міністра інфраструктури Володимира Омеляна, якого підозрюють в незаконному збагаченні та декларуванні недостовірної інформації. При цьому суд зобов’язав його здати паспорти, що де-факто перетворює міністра на невиїзного. Справа глави мінінфраструктури незадовго до президентських виборів, очевидно, має вкотре продемонструвати рішучість української влади в боротьбі з корупцією. Щоправда, з огляду на те, як розгортаються події, усе може завершитися традиційно – нічим, вважає Сергій Руденко.
Показово відшмагати Омеляна
Справу проти Володимира Омеляна Національне антикорупційне бюро України порушило ще навесні 2017 року. Причиною стало нібито незаконне збагачення міністра та недостовірні дані, які він вніс у електронну декларацію. Простіше кажучи, НАБУ звинувачує главу мінінфраструктури в тому, що він живе не у відповідність до своїх статків, та готове доводити це в суді. Сам же підозрюваний каже, що ця справа – політична, обіцяє захистити свою честь в суді та розповісти про те, хто, за що і чому прагне посадити його на лаву підсудних.
Обурення Омеляна цілком можна зрозуміти. Він не має власного бізнесу. У своїй роботі він декларує прозорість та публічно говорить про тих, хто намагається на нього тиснути. Сфера його відповідальності – авіаперевезення, залізниця, автомобільні шляхи, пошта та багато іншого. Мільярдні бюджети, неймовірні можливості, перетин багатьох бізнес-інтересів. Тому цілком зрозуміло, що дії НАБУ Омелян сприймає як тиск на себе. Тим більше, що закиди НАБУ (незадеклароване проживання в чужому будинку протягом двох місяців і купівлю братові старого вживаного автомобіля) міністр сприймає як індульгенцію. Мовляв, антикорупціонери не мають до нього як до міністра жодних претензій.
Звичайно, Володимир Омелян захищатиме свою честь в суді. І, можливо, виграє процес. Тому зараз ця справа виглядає як показове покарання напередодні президентських виборів. Адже всі чудово розуміють, що практично кожного другого українського чиновника можна притягнути за тією ж статтею, що й Омеляна, – про незаконне збагачення. Було б бажання. За різними оцінками, до 60 відсотків української економіки перебуває в тіні. Тому офіційні декларації не завжди збігаються з реальними доходами і життям чиновників. Тобто на місці Омеляна може опинитися будь-хто з них. Якщо цього вимагатиме політична доцільність.
З СІЗО – в президенти?
Досі жодна резонансна справа НАБУ проти вищих посадових осіб країни не закінчилася судовим вироком. Варто нагадати, що антикорупціонери висували звинувачення в скоєнні злочинів голові Центрвиборчкому Михайлові Охендовському, керівнику Державної фіскальної служби Роману Насірову, меру Одеси Геннадію Труханову, колишньому народному депутату України Миколі Мартиненку і чинним членам парламенту Бориславу Розенблату і Максиму Полякову.
Хтось із вищезгаданих домігся закриття кримінального провадження (як глава ЦВК), хтось очікує на вирок (як Мартиненко), а дехто вирішив балотуватися в президенти України (як Насіров). Кримінальне провадження НАБУ поки не зіпсувало кар’єру жодному з підозрюваних. Більш того, вони йдуть у відкритий наступ на НАБУ, директора якого, Артема Ситника, самого підозрюють в розголошенні державної таємниці й таємниці слідства. Одним словом, той, хто висуває звинувачення всім, сам опинився під слідством.
На превеликий жаль, за час своєї роботи Національне антикорупційне бюро так і не стало ефективним і дієвим інструментом в боротьбі з корупцією на найвищому політичному рівні. Якісь нічні зустрічі Артема Ситника у будинку Петра Порошенка, які зафіксували журналісти, неприкрита війна Генеральної прокуратури та Служби безпеки України проти детективів і слідчих НАБУ змушують зі скепсисом ставитися до результатів роботи одного з центральних антикорупційних органів України.
Троє друзів, яких Порошенко так і не посадив
За чотири роки свого президентства Петро Порошенко неодноразово цитував слова першого прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю про трьох друзів, яких треба посадити, щоб подолати корупцію. Щоправда, завжди йшлося не про найближче оточення Петра Олексійовича, а про друзів прокурорів. Але, як показав досвід, поради Порошенко не стали в нагоді жодному з трьох генеральних прокурорів. Не запроторив до в’язниці трьох своїх друзів й сам президент.
Володимир Омелян не входить до когорти друзів Петра Порошенка і генпрокурора Юрія Луценка. Тим паче – Артема Ситника. А це означає, що він має шанс публічно довести свою невинуватість у суді. Якщо хтось вирішив зробити з глави мінінфраструктури цапа-відбувайла, то ця людина сильно помиляється. Омеляну нема чого втрачати. Тож не виключено, що в найближчому майбутньому ми станемо свідками одкровень міністра, зокрема, і про друзів Петра Порошенка, які, ймовірно, намагалися впливати на міністра інфраструктури. А отже, замість справи Омеляна ми можемо отримати справу друзів Порошенко. І той, хто прагнув публічної прочуханки для міністра, буде змушений гасити полум’я у власному будинку.
