Собор Олександра Невського побудували в Таллінні як символ присутності православної російської імперії
Московська і Константинопольська православні патріархії, які жорстко конфліктують зараз через питання про автокефалію України, в недавньому минулому вже ділили православ’я в іншій країні – Естонії. Конфлікт був довгим і гострим, але завершився щасливо. Суть конфлікту полягала в тому, що після розпаду СРСР в Естонію повернулася з вигнання православна церква Константинопольського патріархату – і влада Естонії її відразу зареєструвала. Церкву Московського патріархату довгий час реєструвати відмовлялися.
Як і в нинішньому випадку з автокефалією українського православ’я, так і у випадку з Естонією причини та сенс колізії одні й ті ж: розпад імперії та створення незалежної від Москви церкви в незалежній від Москви державі.
Різниця – в розмірах України та Естонії, в тому, що в Естонії православ’я – не головна конфесія, а також у тому, що в естонському випадку за всіма суперечками виразно проглядався і навіть виходив на перший план майновий інтерес. Протягом майже 10 років політики Росії та Естонії говорили про юридичні аспекти, а мали на увазі збереження або розрив зв’язків з імперією. Ієрархи водночас тлумачили про канони й духовний зв’язок, а мали на увазі розподіл майна.
Повернення вигнанців
У канонічної юрисдикції Константинопольського патріархату перебуває Естонська апостольська православна церква (ЕАПЦ). Автономію цій церкві дав у 1920 році, в умовах більшовицького терору, патріарх Московський Тихон. У 1923 році Константинополь прийняв ЕАПЦ під своє крило. У 1940 році Радянський Союз окупував Естонію і незабаром ліквідував автономію місцевої православної церкви, знову підпорядкувавши її Московській патріархії. Частина священиків, які вціліли після розстрілів і депортацій, у 1944 році, перед поверненням радянських військ, втекла і зберегла ЕАПЦ у вигнанні, в Стокгольмі. І ось з розпадом Радянського Союзу ця церква повернулася до знову незалежної Естонії.
Чужі серед своїх ікон
МВС Естонії у 1993 році офіційно зареєструвало ЕАПЦ, і вона відразу за принципом реституції – відновлення майнових та інших прав, що діяли в міжвоєнній Естонській Республіці, – виявилася власницею всього майна православної церкви в країні. “Московську” частину церкви в тому ж 1993 році перетворили з митрополії на автономну Естонську православну церкву. Однак МВС відмовилося її реєструвати, пославшись на те, що її назва дуже схожа на назву ЕАПЦ і вона тим самим претендує на права, що належать ЕАПЦ. В результаті “московські” священики та парафіяни раптом виявилися ніби як чужими в церквах, які вони за роки радянської влади звикли вважати своїми.
Гучна сварка
Ієрархи “московської” православної церкви Естонії та самої РПЦ звинуватили ЕАПЦ в узурпаторстві, а естонську владу – у втручанні в церковні справи. МЗС Росії тоді регулярно виступало із заявами про “грубе втручання естонського керівництва в церковне життя, виходячи з політичних міркувань” і про нехтування правами російськомовних вірян. Естонський уряд відповідав, що діє у відповідності до закону і закликає “московську” церкву до того ж.
МВС Естонії, звичайно, не було неупередженим в цій суперечці: новій Естонії була потрібна незалежна від Москви православна церква. Але співробітники міністерства посилалися на букву закону – і ця буква була за них.
“На багнетах Радянської армії”
У 1996 році Варфоломій I – патріарх Константинопольський, якого називають також Вселенським, – прийняв ЕАПЦ під свою канонічну юрисдикцію – і ось тут внутрішньо православний розбрат досяг найвищої точки. Особливий відтінок цьому конфлікту додавало те, що патріархом Московським і всієї Русі в той час був Алексій II (Рідігер) – нащадок остзейських німців, все життя якого до інтронізації у 1990 році було пов’язане з Естонією. Священний синод РПЦ під головуванням Алексія у лютому 1993 року постановив “припинити канонічне і євхаристійне спілкування з Константинопольським Патріархатом (…), а також припинити молитовне згадування Константинопольського патріарха за диптихом предстоятелів помісних православних церков”. Зараз РПЦ зробила те ж саме у зв’язку з українським конфліктом. У відповідь Вселенський патріарх – той самий Варфоломій, що зараз вирішує долю української церкви, – виступив з надзвичайно різкою відповіддю РПЦ і особисто Алексію.
“Пресвятійша Російська Церква не має рації, звинувачуючи Вселенський Патріархат у втручанні у внутрішні справи Російської Церкви та в порушенні святих канонів. Навпаки. Російський Патріархат усі ці роки втручався в країни, що знаходяться під духовною юрисдикцією Вселенського Патріархату, а саме в Естонію, Угорщину та інші країни, і робив це завжди за допомогою збройної сили Радянської Армії. Російська Церква в той час не прагнула дізнатись думку Вселенського Патріархату і не показувала ніякої поваги до нього. Анексія Православної Церкви Естонії на користь Пресвятої Російської Церкви відбулася самовільно і неканонічно”, – заявив Варфоломій (цитата з перекладу послання, опублікованому відомим російським богословом отцем Андрієм Кураєвим).
Посварились і домовились
Кілька років сторони обмінювалися різкими заявами, але в підсумку випустили пару і домовились. Дві православні церкви Естонії за посередництва міністерства внутрішніх справ, а потім делегації Московського і Константинопольського патріархатів на серії зустрічей в Цюриху, Женеві, Відні та Берліні у 1996-2001 роках дійшли компромісу. Про майно сторони домовилися, у найзагальніших рисах, в такий спосіб: ЕАПЦ відмовилася від спірних об’єктів нерухомості – 14 храмів і ще чотирьох будинків – на користь держави.
Та ж передала їх у користування терміном на 50 років ЕПЦ, при цьому за умовами користування права ЕПЦ МП щодо цієї нерухомості мало чим відрізняються від прав власника. ЕПЦ офіційно назвалася Естонською православною церквою Московського патріархату та у 2002 році її нарешті зареєструвало МВС.
Ще до укладання цієї угоди парафії відповідно до православних традицій самі визначилися, входять вони в “константинопольську” або ж “московську” церкву. У результаті розділу в Естонії 60 парафій відійшли до ЕАПЦ і 31 парафія – до ЕПЦ МП. При цьому за кількістю парафіян “московські” церкви виявилися в рази більшими за “константинопольські”.
Приблизно 85% з 180 тисяч православних Естонії, в основному російськомовних жителів країни, ходять до “московських” церков. У 2003 році Алексій II здійснив офіційний візит на батьківщину, і цей візит став символом якщо не повного примирення, то закінчення “активної фази” конфлікту.
Світська країна
Було б неправильно описувати конфлікт навколо естонського православ’я як чисто етнічний: “константинопольська”, незалежна церква естонців проти “промосковської” церкви росіян. Це не зовсім так: і в ЕАПЦ з самого початку були російські священики й парафіяни, і в ЕПЦ МП були й є естонці. Взагалі ж Естонія – по-перше, традиційно лютеранська країна, а по-друге, це одна з найбільш нерелігійних країн у світі.
За даними перепису 2011 року, лише 19,5% естонців і близько половини естонських росіян пов’язують себе з будь-якою релігією. У 2010 році Рада церков Естонії замовила велике соціологічне дослідження про роль релігії в суспільстві. Соціологи, крім іншого, з’ясували, що всього лише близько 16% жителів країни вважають себе членами будь-якого приходу або релігійної громади.
