Допоки українці лише з жахом думають про те, які цифри в платіжках вони побачать після рішення уряду про підвищення цін на газ на 23% вже з першого дня останнього місяця осені, в Державній регуляторній службі України (надалі ДРСУ) приймають конкретні кроки, направлені принаймні на “замороження” цього кабального рішення. Днями ДРСУ відхилила проект постанови Кабміну, який в народі називають не інакше як тарифним геноцидом.
“Прийняття проекту порядку у запропонованій редакції може призвести до монополізації ринку природного газу НАК «Нафтогаз України», невиконанню Україною її обов’язків за договором про заснування Енергетичного співтовариства” – зазначається у рішенні відомства. Окрім того, авторів урядової постанови в ДРСУ дорікають тим, що в документі абсолютно відсутній аналіз регуляторного впливу на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту принципам регуляторної політики.
Довідка “Голос-Інфо”
З 1 листопада уряд підвищив ціну на газ для населення на 23,5%, до 8550 гривень за тисячу кубометрів. На сьогодні ціна газу для населення становить 4942 гривні за тис. куб, а з урахуванням податку на додану вартість і зборів, які включають транспортування, – 6958 гривень за тисячу кубометрів.
Питання визначення ціни газу для потреб населення є предметом переговорів України з Міжнародним валютним фондом, – не втомлюється виправдовувати, м’яко кажучи, непопулярне рішення глава уряду Володимир Гройсман, який менше року назад, купаючись в софітах телекамер, показово бив себе у груди і божився, що ні за яких обставин не допустить зростання цін на блакитне паливо. Які ж це обставини змусили голову КМУ кардинально змінити точку зору? Поспілкувавшись з фахівцями, “Голос-Інфо” з цілої верениці причин, що спонукали представників виконавчої гілки влади в умовах стартувавших де-факто виборчих перегонів вдатися до такої непопулярної ініціативи, виділив ключові.
Перша. Дійсно примарна (поки її ніхто не бачив на папері, а вірити на слово нашим чиновникам — самого себе обманювати) вимога МВФ. За словами прем’єр-міністра, спочатку Міжнародний валютний фонд вимагав підвищити ціну на газ на 60%, тому “добрий” уряд приклав максимум зусиль аби вмовити зовнішніх кредиторів суттєво понизити планку до 23 відсотків.
Картинка виходить двояка. З одного боку, уряд якби продемонстрував здатність торгуватися з іноземними позичальниками, а з іншого… отримані кошти підуть на погашення давнішніх кредитів. Тобто, не потрібно бути великим економістом, щоб розуміти: жодного відношення до бюджету, а відтак — добробуту громадян черговий транш не матиме. Це латання колишніх кредитних дірок, не більше і не менше. По дорозі до цього “латання”, щоб ніхто не сумнівався, певна сума випарується, бо під час запеклого виборчого марафону зайвих грошей апріорі не буває.
Друга причина політична. Ні для кого не є секретом, що рейтингові показники нинішньої влади залишають бажати кращого і в таких умовах, якби парадоксально це не виглядало, їй вигідніше, щоб “маленький українець” думав про виживання, а не про якісь точкові регіональні страйки і тим більше — черговий Майдан. Формула цинічна і доволі проста в реалізації: голодний виборець думає не про високі ідеологічні матерії, а про те, що він побачить, відкривши зранку холодильник та поштову скриньку (в очікуванні платіжок).
За логікою, все мало б відбуватися з точністю до навпаки, але це хибна думка. Чому? Давайте, згадаємо, що ставало поштовхом для масових протестних акцій в незалежній Україні.
Спочатку була Революція на граніті. Про економіку там не йшлося, як і під час загальнодержавної акції “Україна без Кучми!”. Під час помаранчевого Майдану в 2004-му люди вийшли на вулицю, протестуючи проти масових фальсифікацій на президентських виборах. За незмінність євроатлантичного та європейського курсу люди вийшли на вулицю у 2010 році.
Наразі, з огляду на ряд субєктивних та обєктивних факторів, мало хто пам’ятає, але чинний глава держави під час кампанії-2010 і мріяти не міг про головне крісло країни. В його оточенні подейкують, що тоді “стелею” амбіцій Петра Порошенка було навіть не міністерське крісло, а…посада столичного мера. Саме Кличко тоді за усіма рейтингами був лідером президентської виборчої кампанії, але акурат після “таємної вечері” в Австрії за участю власне Кличка, а також Фірташа та Порошенка, діючий столичний голова неочікувано для всіх зійшов з політичної дистанції.
До речі, в той час, як переважна більшість політиків першого ешелону у дні Революції гідності зверталася до людей зі сцени, Петро Олексійович розмовляв на горизонтальному рівні — з кузова вантажівки через гучномовець. Ходять чутки, що він робив це свідомо, аби бути на рівних з людьми, а не “вєщать”, дивлячись на змерзлих та знесилених українців згори.
В кулуарах кажуть, що, готуючи сани з літа, пан Порошенко замовляв закриті соціологічні дослідження, і дізнавшись що найбільше турбує громадян (а саме — якнайшидше закінчення не проголошеної війни) пішов у наступ по всім фронтам — народному та олігархічному. Людям тоді ще кандидат в президенти Порошенко пообіцяв закінчити бойові дії на Донбасі за лічені дні і саме цей передвиборчий меседж, на думку спеціалістів, і привів Петра Олексійовича до омріяної влади. Але він, як кажуть, він розклав яйця у різні кошики, тому й заручився підтримкою Фірташа (“РосУкренерго”, пам’ятаєте, чи не так?). Чому Фірташ, а не, скажімо, Ахметов чи Коломойський? По-перше Фірташ, що не є великим секретом, мав і має вплив на Кличка. По-друге, в нього залишилися “газові” інтереси в Україні. Тому, організувавши вищезгадану вечерю в Австрії Петро Порошенко вбив одним пострілом двох зайців: позбавився Кличка як сильного конкурента і “приватизував” болючий для людей лозунг про припинення вогню.
Чи згодився б Фірташ, який відкрито підтримав Петра Порошенка на благодійника — питання риторичне…
Ну, і насамкінець третя причина: банальний дерибан газового ринку. З тим, що ціна на блакитне паливо має бути ринкова, навряд чи є сенс сперечатися. Але є як мінімум одне але: принцип ринку простий- чим менше товару- тим ціна вища і навпаки. І що ж ми маємо на сьогодні? За підсумками минулого року, обсяг видобутку газу не лише не зріс, а навіть впав на майже відсоток, а державне “Укргазвидобування” за останні чотири роки майже не отримало жодного нового газового родовища.
А тепер декілька показових цифр. Україна має доведені запаси 1,2 трлн куб. м газу. Власний видобуток в минулому році склав 20,5 млрд. куб. м. , з яких 4,1 млрд куб. м. видобуто приватними компаніями, 16,4 млрд кубометрів – державними. При цьому, з відкритих джерел відомо, що споживання населенням, підприємствами теплової-комунальної енергетики з метою виробництва тепла для населення та бюджетних організацій в 2017 році складало 16,3 млрд куб. м.
За 9 місяців цього року вже видобуто державними компаніями 15,45 млрд. кубів газу та 24,85 млн т вугілля.
Де ж він, запитується, газ вітчизняного видобутку? Де прозорий газовий ринок, а не монополія, яка підштовхує людей на одну з двох стежин: за будь-яких цін сплачувати за рахунками, оскільки вибору не має або приєднуватися до численної армії тих, хто через брак коштів ігнорує комунальні платіжки.
…не далі як рік тому, президент Порошенко публічно заявляв буквально наступне: “Ціни на газ ми перерахуємо. В менший бік. Бо Україна переплачувала”. Даруйте, що переплачувала? Відповідь очевидна – корупційну складову.
І насамкінець, ще кілька штрихів до газового трилеру. Отже, як ми вже зазначали на початку статті, під завісу минулого тижня Кабмін оприлюднив “тарифну” постанову, яку акурат після рішення ДРСУ оперативно зняли з урядового офіційного web-порталу. Далі є три шляхи. Перший — КМУ дещо підкорегує постанову і знову направить її до Державної регуляторної служби. Але не факт, що ДРСУ знову “на біс” не відправить документ до Кабміну. Скільки триватиме ця гра в пінг-понг невідомо.
Другий шлях — дві держустанови за зачиненими дверима таки знайдуть спільну мову і все залишиться як декларував Володимир Гройсман і компанія. В такому разі чергове підвищення цін на блакитне паливо (а з 1 травня наступного року, за підрахунками фахівців, ціна за газ становитиме щонайменше 9851, 66 за тис. куб) може призвести до глибокої кризи не платежів.
Ну, і нарешті третій шлях: у людей таки увірветься терпець і тоді слово візьме вулиця. Якщо станеться саме так складно собі навіть уявити, до яких наслідків це може привести у підсумковому результаті…
