“Cкільки ти заробляєш?” – не те питання, яке більшість з нас хоче поставити колезі за столом переговорів чи у черзі в їдальні.
Так само це й не те питання, на яке багатьом з нас хотілося б відповідати, кажуть борці за права жінок з Fawcett Society. Але, припускають вони, якщо ми дійсно хочемо боротися з нерівністю в оплаті праці, то прийшов час стати більш прозорими в тому, що стосується наших заробітків. Треба покласти край існуючій “культурі секретності” у цьому питанні.
Результати дослідження, проведеного Fawcett Society, кажуть про те, що 61% людей відчувають дискомфорт від самої думки про те, що їм доведеться запитувати в інших, скільки вони заробляють. При цьому більша частина з нас так само не зрадіє необхідності розповісти про розміри власної зарплатні.
Проте саме розкриття цієї інформації є найкращим способом впевнитися в тому, щоб жінки мають змогу отримувати справедливу оплату за свою роботу.
Як приклад, представники Fawcett Society наводять історію кухаря Кей Коллінз, яка дізналася, що її колега-чоловік отримує більшу зарплатню, хоча й займає ту ж саму посаду.
За її словами, розмова про доходи сталася випадково: “Ми працювали разом. Це був спокійний день. Кріс щось читав і сказав, що там є стаття про механіка, який заробляє 25 тисяч фунтів на рік. Він сказав, що це на чотири тисячі більше, ніж заробляє він”.
Так Кей дізналася, що зарплатня Кріса на кілька тисяч більша за її – попри те, що вона мала 15-річний досвід роботи, а Кріс займав цю посаду лише близько року.
“В нас не виникло жодної проблеми в тому, аби обговорити це. Кріс був настільки ж шокований, як і я”, – каже пані Коллінз.
Наслідком тієї розмови став позов до роботодавця і суд, який жінка зрештою виграла. Щоправда, тоді ж жінка втратила роботу і з того часу нового місця так і не знайшла. Попри це, каже пані Коллінз, вона все одно обирає відкритість в питанні заробітків.
Сем Смезерс з Fawcett Society каже, що закритість в обговоренні зарплатні дозволяє роботодавцям хитрувати. “По всій країні дискримінація в оплаті праці зустрічається набагато частіше, ніж люди думають. А все через культуру секретності, яка існує й понині”, – каже він.
За оцінками Fawcett Society, розрив у рівні оплати праці чоловіків та жінок складає близько 13,7%.
Саме тому вони запропонували щороку визначати так званий День рівної оплати праці – дату, коли річні доходи чоловіків і жінок вирівнюються, і після якої перші продовжують заробляти далі, а другі – формально починають працювати безкоштовно.
Проте підрахунки Fawcett Society критикують в Інституті економічних справ. Його спеціалісти кажуть, що Fawcett Society визначають різницю в оплаті праці за середніми показниками доходів, що є не зовсім правильним.
Наприклад, Національна статистична служба Британії для підрахунків використовує показник медіанної, а не середньої зарплатні. Для цього порівнюються лише доходи чоловіків і жінок, що знаходяться всередині спектру, а не усі одразу.
Такий підхід дозволяє відкинути викривлення, які створюються надмірно високими і надмірно низькими зарплатами. Якщо рахувати таким чином, то виявиться, що розрив в оплаті чоловіків та жінок менший, і складає тільки 8,6%.
Проте Fawcett Society стверджують, що навмисно використовують показник середньої, а не медіанної зарплатні: “Аби показати, що надмірно високу зарплату частіше отримують жінки, а не чоловіки, тоді як надмірно низьку – навпаки”.
