Державне фінансування. За що українці платять партіям
Політичні сили «Батьківщина» та Радикальна партія Олега Ляшка відзвітували про свої витрати у 2018 році, повідомляють у Комітеті виборців України. Згідно зі звітами, «Батьківщина» витратила на рекламу «Нового курсу» близько 100 мільйонів гривень. На сайті КВУ також зазначено, що упродовж липня-вересня цього року РПЛ витратила на телевізійну рекламу 3 мільйони гривень. Кошти, отримані партією із державного бюджету України, партія заплатила каналам «112 Україна» та NewsOne, хоч «радикали» і підтримали санкції проти цих мовників, зауважують у Комітеті виборців. Загалом, за інформацією Національного агентства з запобігання корупції, сума державного фінансування партій на 2018 рік становить 513 мільйонів 671 тисячу гривень.
Заради чого політичні партії фінансують з коштів платників податків, на що політсили мали би ці кошти витрачати і що треба змінити у відповідному законі? Про це Радіо Свобода поговорило з головою Комітету виборців України Олексієм Кошелем.
– Чому КВУ нині надає інформацію про витрати коштів з держфінансування саме «Батьківщини» та Радикальної партії Олега Ляшка?
– Саме ці партії першими оприлюднили свої фінансові звіти на вимогу закону про державне фінансування політичних партій. Вони повинні надати звіти до НАЗК, а також оприлюднити їх на своїх інтернет-сайтах. Але не всі партії роблять це чітко у визначений законом термін, оприлюднюють із запізненням. Більшість політичних сил, попри вимогу закону, оприлюднюють фінансові звіти пізніше і пізніше.
– Чи всі парламентські партії використовують можливість отримувати фінансування з державного бюджету?
– Всі шість парламентських партій отримують державне фінансування. Серед них і «Опозиційний блок», який спочатку розкритикував ідею державного фінансування і зробив заяву про відмову від нього. Але тепер отримує кошти з державного бюджету. І спрямовує ці величезні кошти також на рекламу, насамперед на телебаченні.
– Тобто, попри відмову, фінансування починається все одно, в автоматичному режимі? Чи партії треба все ж треба зі свого боку вжити якихось дій, щоб отримувати кошти?
– Тут йдеться про дії технічного характеру. Партії треба відкрити банківський рахунок, на який надходитимуть державні кошти, і треба надати річний фінансовий звіт. Але якихось суттєвих заходів не треба вживати. Якщо партія подолала п’ятивідсотковий бар’єр на останніх виборах, то вона підпадає під державне фінансування. За підсумками виборів 2019 року фінансування отримуватимуть партії, які подолають двовідсотковий бар’єр.
– Те, як українські політичні партії витрачають державні кошти, в першу чергу, що стосується витрат на рекламу – це і є результат, якого очікували його автори та депутати, що за нього проголосували?
– Ми маємо реальний результат запровадження державного фінансування політичних партій. У жодній країні Європи, де запроваджено держфінансування політичних партій, не обійшлося без скандалів. Така ситуація, наприклад, у Польщі, де звинувачували партії, що вони за кошти з держбюджету, надані в межах фінансування, оплачували вечері в ресторанах. Цей скандал навіть призвів до референдуму щодо доцільності подальшого фінансування. Але референдум цей зрештою фінансування не скасував. У нас процес державного фінансування не спричинив такого скандалу. Хоч і є звинувачення на адресу партій, що вони, формально не порушуючи закон, але, порушуючи саму суть державного фінансування, фінансують телеканали, розміщують рекламу. Навряд чи виборцям подобається, що партії оплачують новорічні вітання коштами платників податків. Але разом з тим ми побачили кілька позитивних процесів. Перше – це легалізація роботи політичних партій. Партії до початку державного фінансування часто вказували в своїх звітах, що вони не мають найманих працівників, або вказували мінімальну кількість. Тепер вони не ховають своїх працівників, почали виплачувати легальну заробітну плату. Почали також легально, принаймні частково, фінансувати роботу своїх регіональних осередків. Також почали публічно, для громадськості, надавати свої фінансові звіти. Тож фінансування не означає лише те, що держава просто дає партіям гроші, а означає й те, що держава контролює витрачання цих коштів і робить витрати парламентських партій публічними. Держава платить партіям не малі кошти. Я переконаний, що на ці кошти партії цілком можуть працювати: утримувати центральний апарат, регіональні осередки, проводити діяльність, видавати партійну пресу, проводити зустрічі з виборцями, утримувати аналітичні центри тощо. Це все в межах державного фінансування. В такій ситуації будь-яка політична партія може сказати «ні» представнику олігархічної групи, який спробує через партію просувати свої інтереси. Це – механізм унезалежнення партій від олігархічного капіталу. Частково це вже працює. Більш реальні результати державного фінансування політичних партій ми побачимо за кілька виборчих циклів.
– Чи може так статися, що зайва фінансова відкритість набридне партіям, і заради цього скасують і закон про держфінансування політичних сил?
– Критика на адресу цього закону, на адресу державного фінансування партій буде посилюватися. Тим більш, що після виборів 2019 року витрати держави на таке фінансування зростуть. Адже фінансуватимуть і партії, які подолають тепер вже бар’єр у 2 відсотки. Це, звісно, може бути матеріалом для дискусій або маніпуляцій з боку тих чи інших політичних сил. Але я хочу нагадати, що цей закон входив до пакету так званих «безвізових», тобто, які ухвалювалися за рекомендаціями ЄС і були необхідними для отримання безвізового режиму з Європою.
– Чи є чинний закон про державне фінансування партій досконалим, чи не потребує він певних коригувань?
– Закон вдосконалити потрібно. Ми напрацювали потрібні зміни до законодавства. Ми передбачили основні зміни: заборонити фінансувати рекламу за державні кошти і передбачити основні напрямки, за якими партії зможуть витрачати кошти з державного фінансування. Зараз відповідний законопроект зареєстрований і перебуває на розгляді профільного комітету Верховної Ради. Є певні перспективи, що такі зміни будуть ухвалені. Адже такі пропозиція можуть бути сприйняті виборцями, вони їм можуть сподобатися. Відтак депутати можуть за них і проголосувати.
