У рамках столичних заходів до Дня гідності та свободи у «Мистецькому арсеналі» о 19.00 відбудеться відкриття виставки «Революціонуймо». Її назва гарно передає концепцію, яка сподобається далеко не всім – як безпосереднім учасникам революційних подій, так і просто людям, котрі мають якісь сталі уявлення про ці події. Однак побачити це на власні очі варто.
Площа виставки – понад 4000 м. Експонати мають дуже різну історію. «Відео на старому проекторі ми позичили в музею в Амстердамі», – говорить Олеся Островська-Люта, генеральна директорка Мистецького арсеналу. А ось портрети української художниці Лесі Хоменко, зроблені на Майдані 2014 року, цілком автентичні – вона малювала ручкою, використовуючи копіювальний папір, і оригінал віддавала моделі, а копію, яка таким чином виходила, залишала собі.
Без пояснень виставка виглядає доволі незрозумілою й еклектичною, але співкураторка виставки Катерина Філюк упевнена, що буде стільки трактувань виставки, скільки людей її відвідає. «Тим паче що дуже багато людей було на Майдані, і вони мають власний погляд на ті події, “зацементовані” спогади та вподобання, – говорить вона. – Якби ми боялися їхнього відторгнення, то не стали би створювати цю виставку».
Організатори хотіли, щоб виставка була розрахована на дуже різних людей, і тому «начинили» її елементи, які можуть зрезонувати з різним досвідом. «Наприклад, документальна фотографія може викликати прямий відгук у людей, які там були, які впізнають ці події, ці місця, а може, навіть себе, – пояснює Катерина Філюк. – Якийсь рівень більш концептуальний – він, мабуть, для більш професійного середовища, сучасного мистецтва буде цікавий. Так, є такі дуже метафоричні роботи, які не прочитуються з першого погляду. Мені здається, що робота Джека Гольдстайна, яка відкриває виставку – коли людина б’є кулаком по столу, і там розхлюпується молоко в склянці – це якесь метафоричне відображення того, як почувалось українське суспільство напередодні революції. Напруження, яке в якийсь момент має вилитися… Вибух не стається на порожньому місці – не буває так, що сьогодні всі були спокійні і все було добре, а наступного дня ми вийшли на вулицю. Художник і не думав про українську революцію (та його вже і немає в живих), але нам здається, що вона дуже поетично і дуже символічно характеризує оцей момент до революції – оцього очікування, якогось бурління, яке потім переростає в щось інше».
Утім, кожен експонат виставки супроводжуватиметься текстом. І в кожному залі буде екскурсовод (точніше, медіатор). Тому зрозуміти задум художника можна буде незалежно від того, наскільки цей художник авангардний.
Чим же для нас може бути цінний погляд іноземців? «Я справді дуже мало знала про Україну до 2013 року, – зізнається нідерландська співкураторка виставки Натанія ван Дайк. – Узагалі ми на Заході мало вивчаємо схід… Мій перший зв’язок з Україною був через мою подругу Катерину Філюк, яка була активною учасницею Помаранчевої революції 2004 року. Катерина розповіла, що під час цієї революції на Майдані великою була роль митців і мистецтва, і я ще до Революції гідності знала, що митці в Україні сильніше залучені в соціальні та політичні рухи, ніж, скажімо, в Нідерландах. Я знала ключові імена політичних фігур, і мені як людині з Нідерландів було дуже важко зрозуміти, як так – у 2004 році Януковича якось через революцію вигнали, а вже через кілька років він повернувся… І потім сталося неочікуване у листопаді 2013. Я слікувала за тими подіями дуже впритул. Я відчувала потужність тих протестів, і мене вразило, які різні угруповання, які різні люди зібралися на Майдані, і вони мирно співіснують у цьому протесті. Я зрозуміла, що західні медіа не досить точно відображають те, що там насправді відбувається. І коли сталося те, чого ніхто з нас не міг передбачити – брутальне закінчення цієї історії, насильство – я відчула, що мені потрібен такий прискорений курс україністики. і я почала не лише через книги знайомитися з Україною а й особисто я приїхала в, багато спілкувалася з Катериною, хотіла глибше зрозуміти цю країну. Є інсайдери та аутсайдери, тобто ті, хто всередині, і ті, хто зовні цієї революції. Я б дуже не хотіла, що від мене очікували якогось там повчання, рекомендацій чи настанов. Я б хотіла лише зауважити, що є погляд тих, хто був усередині, а є погляд тих, хто зовні, і важливо мінятися цими поглядами, робити крок усередину, а потім назад, тобто зміна оптики. І я гадаю, що країни, в яких також відбулася революція або просто величезні зміни – наприклад, зараз на заході суспільство дуже стрімко поляризується – дуже багато всі ці країни можуть пізнати через український досвід».
Натанія ван Дайк підкреслює, що «Революціонуймо» – це виставка не лише про український Майдан, вона про ці точки в історії, коли починаються зміни. «Звичайно, досвід майдану був унікальним, – наголошує вона. – І він ще не закінчився – цей Майдан ще триває. І коли ми відсторонюється від нього і робимо, як я сказала, крок назад і дивимося на ці події очима аутсайдера, то розуміємо, що ці події є певним чином універсальними, і реакції людей та питання, які вони собі ставлять, є притаманними людям усього світу. І через унікальність кожного певного досвіду революції ми приходимо до універсальності».
Слід зауважити, що закордон «Революціонуймо» не побачить. «Виставку такого масштабу справді дуже важко де-небудь показати, і не лише тому, що не скрізь є “Мистецький арсенал”, – говорить Олеся Островська-Люта. – Бо там, де є, це питання багатьох років планування і великих дипломатичних зусиль. Адже попри все українські культурні ініціативи не є чимось таким, що користується підвищеним попитом десь у світі. Люди не знають, які у нас інституції, не знають, які проекти ми робимо, ми досить незнайома країна для багатьох. Ця виставка планувалася для українського глядача, і це достатня причина, аби її показати». На запитання про мотивацію участі у виставці зарубіжних митців пані Олеся відповіла: «Художники завжди хочуть показати свої роботи – чи то українським глядачам, чи нігерійським. Це не має великого значення для художника. Художник не думає маркетинговими категоріями, він думає, що його робота буде частиною виставки, і це для нього достатня мотивація».
Виставка працюватиме до кінця січня. У день відкриття відвідувачів чекатиме бонус – перморфманс німецького концептуаліста Олафа Ніколая «Є в лісі птах…», що відбудеться за підтримки Ґете-інституту. Вихідним матеріалом для перформансу послужили записи заворушень, до них додасться живий кларнет. Початок самого перформансу – о 20.30.
