Останні опитування громадської думки стабільно фіксують понад 70% впевненості українців в тому, що ми рухаємося в неправильному напрямку, свідченням чого є невпинне падіння рівня життя в країні, яка вперше у своїй новітній історії стала останньою серед європейських держав за рівнем бідності. Враховуючи нашу патерналістську ментальність та коротку пам’ять виборців, кожен з кандидатів, під умовним лозунгом «Я вирішу ваші проблеми», вдає з себе майже Мойсея, роздаючи широкі обіцянки і сподіваючись мабуть на звичну практику забувати про них одразу після інаугурації.
Що ж із обітниць топової трійки кандидатів може «купити» симпатії виборців і подарувати претенденту омріяну перемогу?
Одним із «стовпів» “Нового курсу” незмінного лідера передвиборчих президентських рейтингів, голови партіі «Батьківщина» Юлії Тимошенко є ідея про зміну типу правління з парламентсько-президентського на парламентську республіку канцлерського типу. Відповідні зміни пані Тимошенко обіцяла провести між президентською і парламентською кампанією.
Схоже для того, щоб очільниці списку “Батьківщини” на виборах в Раду, стати канцлером і отримати одноосібну владу, а не ділити її, як Президент з прем’єр-міністром. До програмних пропозицій Юліїї Володимирівни також увійшли зняття недоторканності з Президента, депутатів і суддів, скорочення депутатського корпусу з 450 до 350, вибори громадянами суддів. За таку оновлену Конституцію вона пропонує проголосувати на всеукраїнському референдумі.
Протягом 5 років Тимошенко обіцяє забезпечити зарплати на рівні польських, ввести програми мікрокредитів до $ 100 тис. доларів без застави та під 3% річних, створити фонд страхування іпотечних кредитів для придбання житла без першого внеску і застави зі ставкою до 3% річних терміном до 30 років і ввести обов’язкове медстрахування роботодавцями при зменшенні податкового навантаження на них вдвічі. Але найбажанішою для виборців в програмі Тимошенко є обіцянка зменшення цін на газ удвічі вже в перший же місяць своєї каденції.
Правда, на білбордах Юлії Володимирівни є маленька обмовка про газ українського виробництва. Слоган її кампанії – “ВірЮ в Україну”. Подібне гасло, до речі, в 2004 використовував її тодішній політичний партнер, а сьогодні – заклятий ворог, Віктор Ющенко. У разі перемоги, Тимошенко публічно пообіцяла вже в перші 100 днів роботи показати “очевидний результат”, у випадку відсутності якого, вона відмовиться від посади. Щоправда, що саме входить в поняття “очевидний результат” ніде не уточнюється.
В соціальній складовій програми Тимошенко найбільш ретельно з-поміж інших кандидатських програм прописано соціальні гарантії і цілі, які вона ставить перед собою на президентський термін. Хоча на думку деяких експертів, окремі пункти з розділу “Нова економічна стратегія” вступають у протиріччя “Новій соціальній доктрині” того ж “Нового курсу”. А багато з числа цих обіцянок лякають досвідчених економістів примарою популізму.
Зокрема, низка експертів ринку енергоносіїв вважає, що виконання пункту програми про зменшення ціни газу насправді можливе, але за нетривалий час воно може вибухнути стрімким падінням курсу гривні та заморожуванням власного видобутку палива.
У енергетичній сфері Тимошенко ще обіцяє створити умови для “стрімкого розвитку відновлюваної енергетики: сонячної, вітрової, геотермальної та інших”. В результаті чого з’явиться повноцінний ринок електроенергії, що створить реальну конкуренцію та дозволить зменшити тарифи на електроенергію. Також вона планує ліквідувати монополію на імпорт газу і забезпечити біржову торгівлю всіма енергоресурсами в Україні, що дасть «зелене світло» формуванню прозорих цін та сприятиме зниженню вартості енергоносіїв. Серед іншого – розвиток власного видобутку вугілля замість імпортування дорогого закордонного.
Варто зазаначити, що соціальні обіцянки про різноманітні підвищення і збільшення – давній і улюблений коник Юлії Володимирівни. Що саме дасть економічні підстави для підвищення зарплат – зростання продуктивності праці українців чи щось інше, з тексту програми незрозуміло.
У сфері охорони здоров’я лідерка «Батьківщини» обіцяє запровадити обов’язкове медичне страхування за рахунок коштів роботодавців зі зменшенням удвічі податкового навантаження на їхні підприємства. “Ми підвищимо за п’ять років заробітну плату медиків до рівня заробітної плати медиків у Польщі”, – обіцяє вона.
Гарантує пані Тимошенко і приємні новини для пенсіонерів. Замість єдиного соціального внеску буде створена персоніфікована пенсійна система з накопичувальними рахунками для кожного громадянина. Пенсійні внески відкладатимуть на особовий рахунок кожної людини у якомусь державному банку протягом усієї трудової біографії, щорічно індексуватимуться, на них нараховуватимуться відсотки. Держава гарантуватиме збереження приватних пенсійних рахунків, а якщо людина не встигне використати гроші на своєму пенсійному рахунку за життя, то ці кошти успадкує її родина. Також Тимошенко обіцяє повернути пенсії усім працюючим пенсіонерам.
Але варто нагадати, що свого часу зменшення розміру ЄСВ ледь не спричинило колапс Пенсійного фонду. І як воно буде після ще більш радикальної операції з цим податком – спрогнозувати складно. Що ж до введення персоніфікованих рахунків, то, на думку більшості експертів, ідея правильна. Проте такі плани мала чи не кожна попередня українська влада, та в умовах нестабільної вітчизняної фінансової системи цей проект на практиці так і не реалізовано.
Що ж до найболючішої проблеми в житті українського суспільства – припинення воєнного конфлікту з Росією, то для досягнення миру на Донбасі вона пропонує реанімувати положення Будапештського меморандуму, який не виконав своєї функції. До переговорного процесу Тимошенко пропонує включити всі країни-гаранти територіальної цілісності України – підписантів Будапештського меморандуму 1994 року: США, Великобританію і Росію. А “плюс” означає додати до цієї компанії Францію, Німеччину і Китай. Окрім цього, на думку лідера “Батьківщини”, доцільно запросити до участі у перемовинах Верховного представника ЄС у закордонних справах та політиці безпеки.
Хоча на думку більшості міжнародних аналітиків, ця стратегія немає жодної перспективи, бо наші могутні політичні партнери – підписанти цього документу давно і доволі чітко продемонстрували відверте небажання повертатись до його обговорення.
Найвірогідніший конкурент Юлії Володимирівни у другому турі виборів, діючий гарант Петро Порошенко тягнув з висуненням свого кандидатства до останнього,хоча його команда ще з літа активно включилися в неоголошену передвиборну кампанію. Нагадати українцям про головні здобутки президента за минулі 5 років вирішили численними білбордами “Армія. Мова. Віра”. А після того як новостворена об’єднана Православна церква України отримала від Вселенського патріархату автокефалію Порошенко особисто почав неприкриту дострокову агітацію, яку нарекли «томос-туром». Він їздив в обласні центри з предстоятелем ПЦУ Єпіфанієм і патріархом Філаретом, привозячи з собою в центральні кафедральні собори томос.
На другу каденцію Порошенко робить ставку на курсі до членства в НАТО і ЄС. Висуваючись знову в Президенти, він пообіцяв виборцям, що Україна отримає і приступить до виконання плану дій щодо членства в НАТО, а в 2024 подасть заявку на вступ до ЄС. Якщо в 2014 слоганом його кампанії було “Жити по-новому”, то в 2019 це “Ми йдемо своїм шляхом. Геть від Москви”. Порошенко прямо критикує програми головних суперників, протиставляючи себе, як “проукраїнського” і “проєвропейського” політика, “популістам” і “реваншистам”.
Основним завданням України в даний час є подолання бідності, заявив недавно президент України.
“Сьогодні у нас головне завдання … – подолання бідності, створення потужного і платоспроможного попиту всередині нашої держави. Це також зміцнення основи державності”, – сказав гарант на щорічному прийомі компаній-членів Американської торгової палати в Україні у вівторок в Києві.
Він зазначив, що саме подолання бідності визначить подальшу соціальну, економічну і політичну перспективу України, в тому числі і тимчасові рамки для реалізації європейського вибору українського народу.
Хоча прості українці вже давно і чудово розуміють, що до ситуації з тотальною бідністю, незважаючи на важкі зовнішньополітичні обставин, безпосередньо причетний і сам глава держави. Отже є великі сумніви що у виборця після таких гучних заяв гаранта раптом з’явиться віра в його можливості і реальні кроки для покращення життя простого люду.
До того ж на думку політичного експерта Костянтина Матвієнка досягнення президента у передвиборчому триптиху «Армія – Мова – Віра» – не настільки вражаючі, як оцінюються провладною пропагандою. Порошенко намагається апелювати до самих традиціоналістичних почуттів виборців і формувати враження, наче мовне питання є визначальним у цій ситуації. Та , не дивлячись на деякий прогрес в українізації інформаційного простору , він переважно, особливо в південних і східних областях, залишається російськомовним, – зауважив Матвієнко.
А щодо зміцнення армії, то це , в першу чергу, досягнення українського суспільства і результат його тиску на владу, хоча і вони поки не дають істотної відповіді на питання безпеки, реальної обороноздатності і можливості збройних сил країни для гідної відсічі потенційної російської агресії.
Чотири роки правління Порошенко – період економічного провалу, масштабного збідніння населення, втрати в розвитку інфраструктури і людського капіталу, що є особливо болючим, бо з країни виїжджають переважно найкращі продуктивні сили, – підкреслив експерт.
При цьому, за словами директора соціологічної служби «Український барометр». Віктора Небоженко, у випадку з гарантом існує величезний розрив між справами і словами політика, а також відповідальності за це. А самовисуванство Порошенко демонструє, що навіть його рідний БПП, вочевидь свідомо, дистанцьований від відповідальності за негативний шлейф політичної діяльності гаранта, маючи на увазі наступну боротьбу за місця у парламенті.
Та й у передвиборчій програмі Петра Олексіовича під назвою «Велика держава вільних і щасливих людей» ви не знайдете чітких і зрозумілих пропозицій щодо подолання найважчих проблем українського суспільства, а лише заїжджені загальні фрази. А назви розділів , як і самої програми викликають неприховану іронію.
Тому нинішньому президента залишається сподіватися на вже сформовано чітке електоральне ядро та розвинену, на відміну від багатьох інших кандидатів, партійну інфраструктуру,. Багато що залежить і від конкретної ситуації в економіці. За словами директора фонду “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва” Ірини Бекешкіної, результат Порошенко залежить не стільки від виборчої кампанії, скільки від ситуації в суспільстві. Якщо буде економічне зростання, будуть підвищуватися зарплати і пенсії, то він буде мати шанс. Якщо цього не буде, то і шансів буде менше.
При цьому важливим для нього буде уникнути витіку серйозного компромату.Зокрема, нещодавно деякі політологи звернули увагу на можливий альянс інтересів одіозного промосковського політика Віктора Медведчука і діючого президента.
На думку Віктора Небоженко , крім виборів в Україні, як завжди, розігруються ще кілька сценаріїв, малозрозумілих і невидимих для громадськості. Так, наприклад, на своєму форумі з самовисування, президент Порошенко раптом заговорив про «холодний мир». В цей же день, на іншому форумі, інший політик- кум Путіна і друг президента Порошенко легендарний Медведчук відкрито і нахабно заявив про необхідність «автономізації» окупованого Росією Донбасу. Здавалося б, що пов’язує цих трьох політиків – Путіна, Порошенко і Медведчука? Не дивлячись на зовнішній конфлікт, який розігрує Порошенко на цих виборах ( «я або Путін»), їх може пов’язувати спільна гра проти інтересів України.
Бо результати президентських виборів 2019 року в Україні з поразкою Порошенко можуть бути зовсім не на користь Кремля. Отже зараз вони потребують один одного більше, ніж будь-хто. Цю трійку політиків можливо пов’язує загальний сценарій майбутнього України, написаний в Кремлі, незалежно від того, хто стане президентом країни. Зараз, під час президентської кампанії, на наших очах, режисується «п’єса» Путіна, написана для двох його улюблених акторів: «холодний мир» Порошенко – як політичну умову для «автономізації Донбасу» Медведчука, після того, як звідти підуть російські війська і увійдуть «миротворці Африки і СНД», – вважає Небоженко.
Цікаво, що мало не в наступний після таких заяв день Генпрокуратура відкрила справу проти Медведчука, за його висловлювання про «автономізацію Донбасу». Врахоовуючи нульову перспективу такої справи, можна припустити, що заведено її було для окозамилювання громадськості.
Третій учасник лідерської трійки президентських прегонів Володимир Зеленський балотується від своєї партії “Слуга народу”.
Висування відомого шоумена і засновника студії «95 квартал» стало головною інтригою виборчого процесу, а після підтвердження цих чуток всього за місяць з ним сталося чимало неоднозначних історій. Найрезонансніша – бізнес в Росії. Ще в кінці грудня Зеленський запевняв, що він закритий, проте вже в середині січня журналісти довели, що це неправда. Тоді юристи шоумена відповіли, що від працюючих в РФ компаній Зеленський отримує виключно роялті, а закрити їх не може через кримінальне переслідування там. Але через тиждень рішення знайшлося – артист вирішив вийти зі складу акціонерів кіпрської компанії, що володіє кінобізнесом в Росії.
Зеленський збирається проводити свою кампанію онлайн, в соцмережах, а значить ставку робить на молодь. Його передвиборча програма написана у напівсерйозній і у напівжартівливій формі. Він обіцяє йти в Президенти тільки на один термін. За цей час Зеленський хоче запустити механізм формування завдань для влади народом на референдумах, створити суди присяжних в кримінальних справах і виборні народом посади мирових суддів в звичайних суперечках, ввести можливість відкликання депутатів і позбавлення мандата за прогули або кнопкодавство, зняти недоторканність з нардепів, суддів і навіть глави держави.
Політик – початківець обіцяє “нульову декларацію” для великого бізнесу, рік пільгового оподаткування для молодих підприємців, програми молодіжного житлового кредитування, перехід до страхової медицини, електронне голосування на виборах, переробку сміття і відмова від пластику, контроль над вирубкою лісів. Деякі з його ініціатив просуваються і діючим президентом, але поки без видимих результатів, наприклад заміна податку на прибуток податком на виведений капітал, “відкрите небо” з ЄС або відновлення аеропортів в регіонах.
Варто зауважити, що до свого висунення Зеленський акуратно висловлювався щодо ЄС і НАТО (колись вступити було б добре, але не треба ходити, куди не кличуть), то в офіційній програмі він уже запевняє, що НАТО – це запорука безпеки і рух до нього повинно бути підтверджено на референдумі. Також до старту виборчої кампанії Зеленський різко критикував дії влади щодо окупованих територій.
А найбільш резонансним стало його висловлювання про готовність домовитися хоч з «чортом лисим» для припинення війни. Він навіть озвучив свій план врегулювання – переговори з представниками російської влади, порівняння переліку умов України і Росії, щоб «десь посередині зійтися». А знайдений компромісний сценарій знову-таки хотів би винести на референдум. Але в офіційній програмі ніяких подібних висловлювань немає, є тільки згадка про те, що війну хотілося б завершити, території – повернути, а Росію заставити компенсувати збитки.
В той же час деякі політичні експерти вважають , що опублікований Зекленським документ «не тягне» на передвиборчу програму.
Зокрема, той же Костянтин Матвієнко зауважив, що програму Зеленського оцінювати ще передчасно, бо поки ми бачимо набір побажань, а не програму , яка можливо з’явиться пізніше.
Отже розуміючи ціну питання, учасники виборчих перегонів завзято торгують щедрими обіцянками, балансуючи на межі віртуальної реальності.
На думку аналітика-міжнародника Бориса Тізенгаузена, сьогодні градус інформаційного сприйняття в суспільстві дуже високий, через що реальні обіцянки стають неконкурентними, оскільки кандидати в президенти не несуть жодної відповідальності за їх невиконання .
“Градус інформаційного сприйняття настількии високий, що реальні обіцянки стають неконкурентними. Тобто, якщо ти дійсно можеш знизити ціну на газ на 50%, поряд завжди знайдеться людина, яка заявить, що зробить це в десятеро більше. В нас немає відповідальності за невиконання передвиборчих обіцянок, а це автоматично говорить про те, що всі можуть обіцяти що завгодно, не боючись потім якоїсь відповідальності”, – зазначив експерт.
При цьому експерт зауважив, що найгучніші заяви будуть робитися за місяць перед першим туром.
“Гадаю, що всі козирі поки що залишились в рукавах, тому що в нас надто коротка електоральна пам’ять і надто насичене інформаційне поле, тому серйозні інформаційні приводи будуть задіяні в останній фазі, приблизно за місяць перед першим туром. І ще одна причина, чому я гадаю, що козирі все ще в рукавах – це тому, що політичні “важковаговики” вже досягли тієї електоральної межі, коли вони казали “я хороший”. Тепер їм треба йти по іншій стратегії й казати “він поганий”, забираючи частину електорату у своїх опонентів”, – спрогнозував Тізенгаузен.
В свою чергу голова Комітету виборців України Олексій Кошель, в коментарі для Голосу-Інфо зазначив, що дійсно, жодної відповідальності кандидати президенти в нашій країні не мають окрім механізму політичної відповідальності. Тобто коли кандидат у разі невиконання обіцянок не може бути вибраний повторно.
Політична відповідальність все- таки є , бо ми можемо згадати цілу низку політичних парламентських партій , які в результаті втрати суспільної довіри не потрапили до парламенту, або рейтинг яких практично обнулився. Єдина проблема, що у нас немає традицій контролю за виконанням виборчої програми, коаліційних угод, публічних обіцянок політиків. Наразі в нас немає таких політичних традицій , вони поволі запроваджуються і особливість цієї кампанії в пожвавленні експертних і громадських дискусій щодо перевірки реалістичності програмних тез і обіцянок учасникіів виборчих перегонів, – пояснив експерт.
