Серед 44 кандидатів у президенти – всього 4 жінки. Чому представниці прекрасної статі не поспішають балотуватися на головний пост у державі? Не витримують конкуренції з чоловіками чи не вважають за потрібне братися за завідомо програшну справу? Пробуємо розібратися.
Отже, на виборах 2019 року балотуються лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко, народний депутат Ольга Богомолець, колишній нардеп Інна Богословська та телеведуча Юлія Литвиненко.
Юлія Тимошенко пробує свої сили вже втретє. У 2010 році вона поступилася Віктору Януковичу менш ніж на 4%, у 2014-му – з великим відривом – Петру Порошенку. Під час нинішньої кампанії, за різними даними соціології, Юлії Володимирівні пророкують то друге, то третє місце у перегонах. Деякі фахівці вважають цілком ймовірним варіант, що Тимошенко може не потрапити до другого туру. Втім, враховуючи, що до виборів ще півтора місяці, ситуація може кардинально змінитися.
Програма, з якою йде Юлія Тимошенко – традиційно ліво-ліберальна. Так, одна з найбільш яскравих обіцянок Тимошенко – знизити ціну на газ для населення вдвічі. І хоча команда лідера «Батьківщини» заявляє, що ця обіцянка підкріплена економічними розрахунками, викладеними у її програмі «Новий курс», більшість енергетичних експертів вельми скептично ставляться до втілення цієї ідеї у життя.
Ще один старожил української політики, котрий не вперше пробує свої сили на президентських виборах – Інна Богословська. У неї багатий політичний досвід: починала у «Команді озимого покоління», була народним депутатом у фракції Партії регіонів, заступником міністра юстиції, лідером партії «Віче». У 2010 році вона вже балотувалася у президенти, набравши 0,41%.
Цікаво, що у передвиборчій програмі Інни Германівни, окрім легалізації зброї, є відмова від співпраці з Росією до звільнення Донбасу та Криму. Це при тому, що свого часу її критикували саме за зв’язки з РФ.
Ще одна кандидатка – Ольга Богомолець стала відомою як лікар-дерматолог під час отруєння кандидата у президенти Віктора Ющенка. Саме вона була його лікарем, пізніше стала коментатором з усіх медичних питань, була народним депутатом кількох скликань. Богомолець навіть розглядалася як кандидат на посаду міністра охорони здоров’я. У 2014 році вона балотувалася на пост президента України, проте не отримала і 2% голосів.
У передвиборчій програмі Богомолець можна знайти різні ідеї – від введення механізму відкликання високопосадовців до запровадження мораторію на підвищення тарифів.
І, зрештою, новачок у політиці – телевізійна журналістка Юлія Литвиненко. Її найвідоміше шоу – «Позаочі» на телеканалі «Інтер», де вона проводила інтерв’ю з відомими особистостями зі світу політики, шоу-бізнесу та спорту. Зараз Литвиненко працює ведучою на телеканалі «Прямий».
Своє бажання спробувати сили на президентських виборах журналістка пояснила тим, що її не влаштовують лідери перегонів, яких називають соціологи – зокрема, Юлія Тимошенко, Анатолій Гриценко та Володимир Зеленський. Програма кандидата в президенти Литвиненко – набір декларацій на кшталт «проти усього поганого, за все хороше». Так, вона пропонує ввести електронне адміністрування та декларування, оновити суддівський корпус, провести реформи освіти, медицини та силових структур.
Перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко звертає увагу на те, що у програмах жінок-кандидатів немає жодного слова щодо захисту прав жінок та гендерної рівності.
«У всіх – про материнство, репродуктивні функції і сім‘ю. Крапка. Саме так бачать роль сучасної українки кандидатки. Нічого – про європейські і світові тренди боротьби з сексизмом і дискримінацією (актуальні для України, насправді), рівні можливості, боротьбу з домашнім насильством, залучення жінок до політики і влади. Завжди цьому дивувалася – чому наші жінки – кандидатки не сприймають як свої теми гендерної рівності», – заявила Геращенко.
Пояснюючи в коментарі Golosua.info, чому серед усіх кандидатів у президенти так мало жінок, перший віце-спікер зазначила, що проблема не в тому, що жінок мало, а що кандидатів – забагато.
«В цій президентській кампанії жінок не мало. Ми маємо забагато кандидатів-44, і це ненормально. У багатьох країнах і чотирьох кандидаток немає, а є 1-2. Але там загалом кандидати – це ті, хто реально претендує на владу. В цій кампанії з 44 лише кілька реальних, інші самозакохані павичі, технічні кандидати і безумці. Ну й супер, що жінки здебільшого не погодилися грати такі ролі», – підкреслила пані Ірина.
У свою чергу, координатор виборчих програм громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська має своє пояснення щодо такої кількості жінок у виборчому бюлетені під час президентських виборів 2019 року.
«Очевидно, що проблема лежить в площині партійного будівництва, яке також орієнтоване на чоловіків-лідерів, якщо брати до уваги загальну статистику активних політичних партій. Вибори президента є персоніфікованими, тому показники висування жінок є ще меншими, ніж у партійних списках. Незначна кількість політичних сил має програми з гендерної політики, а також на рівних рекрутує чоловіків та жінок. Крім того, відповідь лежить і в площині фінансовій, коли чоловіки переважно володіють коштами, які можуть вкладати у виборчі кампанії», – заявила фахівець з виборів.
Якщо для української політики жінка-керівник – це скоріше виняток, то у Європі це абсолютно нормальна ситуація. Так, у середньому у парламентах світу жінок близько 22%, якщо брати суто європейські парламенти – йдеться про 25% представниць. Та й серед європейських лідерів вистачає жінок. Наприклад, канцлер Німеччини Ангела Меркель, прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей, президент Литви Даля Грібаускайте, президент Естонії Керсті Кальюлайд, президент Грузії Саломе Зурабішвілі.
Останні 15 років різного роду провидці теж пророкують Україні прихід жінки-президенти. Але поки що ці передбачення так і залишаються пророцтвами.
