На питання нашої анкети відповідає Сергій Носенко – старший управляючий директор ТОВ “International Investment Partners Україна”, який вирішив йти у президенти шляхом самовисування.
Чи існує швидкий та ефективний спосіб виходу з економічної кризи? Це підтримка малого та середнього бізнесу, розвиток власного виробництва, відмова від імпорту сировини на користь товарів з додатковою вартістю, ваш варіант?
Безумовно, такий спосіб існує. Причиною системної економічної кризи в Україні є здебільшого неправильний менеджмент процесів, непрофесійне управління. «Выход из проблемы там же, где и вход» – треба змінювати систему управління державою.
Системних причин кілька. Перше – соціалізм в головах у громадян. Великий державний апарат ніколи, ні в які часи, ні за яких обставин не може стимулювати економічний розвиток. Бюрократи із імператорськими повноваженнями – це носії корупційних ризиків. Ліцензій, довідки, безкінечні довідки, черги – все це генерує корупцію та неефективність. Якщо ліквідувати більшу частину регуляторних функцій та звільнити половину бюрократів – ніхто цього не помітить. Наприклад, скасування ПДВ як корупційного податку відкриє можливість щодо ліквідації Податкової служби в тому вигляді, в якому вона зараз існує, адже для адміністрування інших податків вже достатньо софту та програмного забезпечення.
Загалом посилення державного контролю, створення додаткових правоохоронних органів є соціалістичним підходом і ми всі наочно бачимо підтвердження цієї тези. Аби знизити рівень корупції – треба не більше прокурорів, а менше бюрократів та системних корупційних ризиків.
Друга причина – це порядок денний політичної дискусії.
Я впевнений, що бізнес не треба якимось особливим чином підтримувати. Якщо знизити корупційне навантаження на економіку, приватизувати державні підприємства, які зараз є годівницями для чергових провладних кланів, позбавити силовиків можливостей тиснути на бізнес (тобто повноважень у сфері економіки) – це призведе до економічного буму в країні. Підприємці самі все зроблять.
Я не розділяю думку, що панує зараз у суспільстві про те, що рецептом успіху для України стане копіювання європейського досвіду – ні, не стане. ЄС економічно стагнує, Брекзіт – це тільки перша ластівка. Взагалі я вважаю ЄС сучасним аналогом СРСР із високими податками, які катастрофічно демотивують людей: якщо більша частина вашого заробітку йде на податки – то навіщо тоді багато працювати та робити над собою якісь зусилля? В Україні ситуація ще гірша: у більшої частини суспільства є доволі вмотивована підозра, що наші податки використовуються неефективно, наприклад, у передвиборних хабарях бюджетникам, під час непрозорих тендерів тощо.
І третє – інформаційний контекст. Українське політичне поле загалом лівого спектру, я пропаганда якихось бюджетних дотацій виховує в людях сподівання на державу. Вмикаєш телевізор, а там тільки й розмов, що про дотації, субсидії, субвенції, пільги, якісь доплати.
Я ставлю за мету започаткувати новий політичний дискурс – про те, що держава повинна забезпечити всім рівні умови – а кожна людина сама повинна нести відповідальність за свій добробут, за свою родину, за свою пенсію тощо. І коли ми почнемо говорити про це більше – я впевнений! – до нас приєднаються сотні тисяч тих, хто зараз не ходить на вибори. Всі українські політики зараз звертаються до бідних громадян, які певним чином залежать від бюджетних виплат, а із тими, хто розраховує у житті на себе, ніхто не говорить, тому вони політично дезорієнтовані. Я хочу із ними говорити.
Чи вірите ви, що безкоштовна медицина, освіта, солідарна пенсія – це пережитки минулого, і потрібно шукати більш ефективні шляхи соціального забезпечення. Які?
Безкоштовної медицини не існує та існувати не може. Безкоштовної освіти не існує та існувати не може. Я взагалі своєму лексиконі не використовую слова «безкоштовно» та «бюджетні гроші». Все це фінансується за рахунок грошей платників податків. Я вважаю, що медицина повинна бути страховою. Держава повинна гарантувати надання першої допомоги у надзвичайних обставинах на кшталт ДТП, коли немає часу встановлювати страховий статус постраждалого, в ургентних випадках. Все інше повинне бути профінансоване страховими компаніями. Допускаю також, що держава може взяти на себе первинне страхування малозабезпечених громадян – але тільки страхування! Лікування повинні оплачувати страхові компанії.
Щодо освіти – політика така сама. Освітні заклади повинні стати суб’єктами господарювання та конкурувати між собою за талановитих учнів та студентів. Керівники вишів та шкіл повинні бути повноцінними менеджерами, система повинна фінансуватись за принципом «гроші ходять за дитиною». Я багато буваю у США, і знаю, що там система освіти орієнтована на те, або максимально швидко виявляти талановитих та соціально активних людей та супроводжувати їх до успіхів.
Щодо пенсій. Всі в курсі, що солідарний пенсійний фонд вже полетів у фінансову прірву і чимдалі криза ставатиме все складнішою. Очевидно, що всі люди, яким зараз 35 та менше не можуть розраховувати на державні пенсії як основне джерело доходу в старості. І очевидно, що держава вже зараз повинна створити такі умови на фінансовому ринку та у сфері оподаткування, щоб всі, хто може почати інвестувати у приватні пенсійні фонди, зробили це зараз. Часу вже майже не лишилось.
Що стоїть на заваді швидкого закінчення війни на Донбасі? Коли, на вашу думку, закінчиться ця війна і що робити з окупованими територіями після їх повернення?
Врегулювання конфлікту на Донбасі стане довготривалим політичним процесом, до якого повинні бути залучені міжнародні партнери України, в тому числі країни-підписанти Будапештського меморандуму. Я впевнений, що політична реінтеграція Донбасу повинна початись з того, що Україна запропонує ефективний механізм його економічної реабілітації. Це, може бути, наприклад, міжнародний інвестиційний фонд, який буде фінансувати промислові та інфраструктурні проекти. Я звик вимірювати успіх грошима – і якщо Україна зможе забезпечити економічне відродження Донбасу – це буде великий успіх, який поверне серця та сподівання українців окупованих територій в Україну. Якщо вони будуть бачити, що в Україні можна жити гідно – нормально заробляти, мати високу якість життя, то молодь та активні громадяни із окупованих територій будуть орієнтуватись на Україну.
Чи є у нас шанс найближчими роками стати членом НАТО та Євросоюзу? Які кроки держава має зробити, щоб цього досягти?
Я не вважаю, що ідеї інтеграції України до союзів та об’єднань повинні ставати ключовими у політичному дискурсі. Я дуже обережно ставлюся до євроінтеграції «на будь яких умовах» та впевнений, що українські політики повинні ставити на перше місце суверенні українські інтереси та діяти виходячи із них. Якщо інтеграція буде вигідною економічно – тоді я за інтеграцію. Якщо інтеграційний процес вимагатиме нас йти на економічні збитки, втрачати робочі місця через якісь європейські бюрократичні вимоги – то я проти. Українські політики повинні думати про Україну, а не про інтереси ЄС чи НАТО. Український суверенітет, в тому числі економічний, треба ставити на перше місце.
Якими мають бути стосунки держави і церкві, особливо, зараз, в період становлення Православної церкві України? З одного боку, держава не мусить втручатися в релігійні справи, з іншого – створенню української церкві йде великий спротив, процес досить заполітизований, і потрібно спрямувати його до правильного русла.
Я вважаю, що держава не повинна втручатись до приватного життя громадян, чого б це не стосувалось – церкви, особистих стосунків, сексуальної орієнтації, родини тощо. В цьому контексті Україна залишається дуже соціалістичною країною – багато хто вважає, що без влади та чиновників у більшості питань не розібратися – але це не так. Менше чиновників – більше особистої відповідальності за своє життя: ходи до тієї церкви, до якої вважаєш за потрібне, сам вирішуй чи одружуватись, чи народжувати дітей, як будувати особисте життя тощо.
Кожен несе відповідальність за своє життя сам, без посередників або помічників – це і є політика економічної та особистої свободи.
