10 квітня 1954-го помер Огюст Люм’єр. Спільно зі своїм братом Луї Жаном, вважається родоначальником кіно, засновником французької кіноіндустрії та кінорежисури – Gazeta.ua.
У жовтні 1862 року в Безансоні на світ з’явився старший з братів, Люм’єр Огюст Луї Марі Ніколя. Він народився в сім’ї винахідника Антуана Люм’єра, який заробив невеликий статок на виробництві та продажу фототоварів.
Через два роки, в жовтні 1864-го народився молодший з Люм’єр Луї Жан. З дитинства характер і схильності хлопчиків відрізнялися. Тихий і хворобливий Луї багато часу проводив вдома з батьком, займаючись творчістю. Він любив живопис, скульптуру та музику. Тоді ж перейняв у батька пристрасть до винахідництва. Сором’язливий і допитливий Огюст захоплювався фотографією і медициною. Пізніше він не тільки приєднається до бізнесу батька, а й відкриє свою клініку і фармакологічну лабораторію.
У 1882 році батько братів купив у Ліоні велику ділянку, на якому побудував фабрику з виробництва фотопластин. На самому початку її роботи Антуана ледь не спіткало банкрутство, яке вдалося зупинити завдяки Луї. Він винайшов нові фотопластинки, що якісно відрізняються від попередніх. Його “Блакитні етикетки” подарували можливість робити швидкі фотографії. Стара технологія із застосуванням емульсії бромистого срібла робила процес фотографування надзвичайно довгим. Поступово Луї і Огюст Люмьєри сформували справжній тандем, де кожному була відведена певна роль. Винахідливий Луї відповідав за технологічний процес, а Огюстові була відведена роль менеджера, з якою він відмінно справлявся.
Нарешті в 1889 році батько привіз з Парижа новий винахід Томаса Едісона – кінетоскоп з набором з дванадцяти крихітних фільмів. Це було громіздке спорудження, яке дозволяло дивитися кіно лише поодинці, заглядаючи в маленьке віконце в корпусі.
На його основі Луї Жан створив новий пристрій – сінематограф. Це було справжнє портативне ательє. Прилад дозволяв проводити відеозйомку, друкувати позитиви і демонструвати відео. Потрібно було тільки відкрити дверцята і встановити позаду приладу сильне джерело світла. Плівка переміщалася, і на екрані створювалося рухоме зображення.
Ось чому правильним буде вважати родоначальником кінематографу саме Едісона. Брати визнавали його першість у винаході кінетоскопу і навіть платили йому відкупні, коли демонстрували свої фільми в США. Варто сказати, що спочатку Люм’єри головною справою свого життя вважали фотографію, а до кіно ставилися з деякою зневагою і не бачили в ньому майбутнього.
Незважаючи на це, вони продовжили працювати над технологією, адже були бізнесменами і не звикли випускати вигоду, а кіно тоді тільки починало входити в моду.
Луї і Огюст Люм’єри були нерозлучні, вони працювали по п’ятнадцять годин на добу, але однак щоранку зустрічалися за сніданком. Навіть одруження Огюста на Маргарет Вінклер в 1893 році нічого не змінила в їх відносинах, і через рік Луї одружився з сестрою Маргарет – Розі.
І ось 28 грудня 1895 року в Парижі, знявши за тридцять франків в день “Гранд кафе” на бульварі Капуцинів, 14, вони влаштували перший в світі публічний кіносеанс. Вхідний квиток коштував один франк. Брати організували в підвалі кінозал і один з них, крутячи ручку кінематографа, проектував зображення на білий екран.
Глядачі могли побачити десять перших фільмів братів Люм’єр, довжиною не більше хвилини кожен. До картин, показаних у цей вечір, увійшов один з найвідоміших фільмів братів – “Вихід робітників з фабрики Люм’єр”. Існує три офіційно визнаних версії цього фільму, що говорить про серйозний і творчий підход братів до знімального процесу. Причому всі три версії були продемонстровані публіці, про що свідчать газетні репортажі. На думку експертів, все три версії були зняті в один день, на це вказують особливості висвітлення і розташування тіней. Цей фільм може вважатися першим в історії кіно.
У списку фільмів першого кінопоказу була картина “Политий поливальник”, який можна вважати першим комедійним постановочним фільмом. Є версія, що сюжет фільму взято з життя. Так жартувати над старим садівником, наступаючи на шланг, любив молодший брат Люм’єрів – Едуард, що трагічно загинув у Першу світову.
До речі, не виключено, що на екрані був той самий садівник, бо брати не витрачали час на пошук акторів для своїх фільмів і задіяли в них всіх, хто міг підійти на роль: прислугу, робітників свого заводу, своїх і чужих дітей. У картині “Сніданок немовляти“, показаної цього дня, знялася дочка Огюста – Андре. У 1918 році у віці 24 років вона помре від грипу.
У перший вечір брати продали всього тридцять п’ять квитків. Не густо, з огляду на витрати, але інтерес публіки стрімко зростав, кінопокази стали регулярними, і вже через три місяці брати заробляли по дві тисячі франків за ніч. Щоб оживити атмосферу німого кіно, Люмьєри почали запрошувати таперів: піаністів і саксофоністів, щоб вони супроводжували кінопоказ музичними творами, відповідними фільму. “Гранд-кафе” стало кінотеатром, і брати відправили своїх кіномеханіків в Європу для пропаганди кінематографа і зйомки нових цікавих сюжетів про всесвітні пам’ятки і світові події, наприклад, про коронацію Миколи II. Самі ж брати відправилися в турне по Японії, Індії та Китаю. І до 1903 року кінотека братів налічувала вже понад дві тисячі фільмів. Після Другої світової війни колекція, включаючи перші фільми братів Люм’єр, перейшла до Академії наук Франції.
Огюст першим залишив спільний сімейний бізнес і всерйоз зайнявся медициною.
Свій останній фільм – “Пристрасті Ісусові” – Луї зняв в 1898 році, і після займався виключно виробництвом кіноапаратури. Через кілька років продав патенти і присвятив себе дослідницькій роботі в області кольорового і об’ємного кіно.
Фотографія і кіно – не єдині сфери застосування талантів братів. У Першу світову вони зробили чимало винаходів в області медицини. Луї всерйоз займався протезуванням, а Огюст винайшов спеціальні пов’язки для загоєння опіків і ран та досліджував туберкульоз і рак.
Луї помер 6 червня 1948 року в віці вісімдесяти трьох років. Огюст помер 10 квітня 1954 року на дев’яносто першому році життя.
Анрі Люм’єр (син Огюста) – інженер і авіатор – перед другою світовою війною продовжив кінематографічну справу батька і дядька.
