Підбиваючи підсумки 2022 року, не можна не відзначити в якомусь сенсі епохальний злам в державній інформаційній політиці, спрямованій на протидію російській пропаганді. Якщо до повномасштабного вторгнення Україна майже завжди діяла реактивно, відбиваючи вкиди, реагуючи, часто невдало, на інформаційно-психологічні спеціальні операції ворога, то після 24 лютого ми поступово перейшли у наступ і зараз саме Україна тримає першість у цьому вимірі війни.
Не без проблем, звісно. Проте тенденція вже очевидна навіть не спеціалістам. Після перемоги, ми, сподіваюсь, дізнаємось про частину героїв інформаційного фронту. Бо вони заслуговують на відзнаку і пошану не менше аніж ті, хто звільняв українські міста на полі бою.
Не зустріли з квітами
Повномасштабне вторгнення росії планувалося виходячи зі спроби використати стратегію, яка відома під назвою «Шок і трепет». В російській інтерпретації – як частина так званої «доктрини герасимова». Суть її полягає в одночасному і надмірному застосуванні всіх наявних сил і засобів проти супротивника, з метою продемонструвати «нездоланну міць» і схилити до думки. Що спротив не має сенсу. В практичному застосуванні це виглядало у масованих ракетних ударах, по всій площі України, заходу і швидкому просуванні ворожих колон бронетехніки одночасно з багатьох напрямків, уникнення важких та тривалих зіткнень з метою захоплення якомога більшої території за якомога менший час. Лишаючи осередки спротиву в тилу.
Ці військові дії супроводжувалися потужною інформаційною кампанією. Це і масова розсилка смс-повідомлень військовим про безперспективність спротиву, і запуск фейкових повідомлень про те, що керівництво держави втікло з країни, і створення хаосу шляхом поширення інформації про дії безліч ДРГ в тилу, в тому числі й в Києві, і кампанія щодо нанесення міток та інших беззмістовних дій на кшталт борошна дахах будинків…
В певний момент, коли українці масово вирушили в бік західних кордонів України, здавалося, що у ворога все вийде. Проте чіткі дії військово-політичного керівництва країни, самоорганізація населення та бажання битися за кожний клаптик і кожен будинок зіграли свою позитивну роль.
А далі ми перейшли у наступ…
Підготовка вторгнення
Проте перед тим як почати говорити про наступ, треба проаналізувати інформаційний простір перед повномасштабним вторгненням. Коли росія достатньо професійно працювала на виснаження й українців, і наших західних партнерів, майже три місяці тримаючи в напрузі так званими навчаннями на території Білорусі, плюс постійними різкими та безапеляційними заявами, де від країн НАТО вимагали свідомо неприйнятні умови (відвід військ НАТО на межі 1997 року).
Попри те, що українська розвідка ще в листопаді 2021 року отримала точні плани вторгнення, час і деталі до останнього моменту лишалися невідомими. Також варто врахувати, оприлюднення цих планів також грало і проти української влади, оскільки дозволяє зараз просувати наратив «якщо знали, то чому не попередили населення».
Невизначеність щодо реальної сили російської армії та вміле приховування масштабів корупції сприяло невірній оцінці потенціалу росії й серед західних партнерів. Міф про «другу армію світу» було розвіяно саме українським військом. А до того – нам відмовляли у важкому озброєнні та готували до партизанського опору.
Український інформаційний наступ
Злам в інформаційному полі відбувся буквально у перші дні після повномасштабного вторгнення. Широке проникнення соціальних мереж і месенджерів серед українців сприяло швидкому поширенню інформації. І якщо ворог працював по заздалегідь затвердженому плану, то українці – гнучко використовували перебіг бойових дій.
Згадаймо, наскільки вірусними були кадри з цивільними, які голіруч ставали на шляху танків, меми про «циган, які вкрали танк». І навіть фейк про російську бронетехніку на Оболоні та наступні негативні наслідки ми обіграли на свою користь, запустивши міф про «гопників з Троєщини, які віджали БТР».
На нас працювали й добре організовані мітинги у вже окупованому Херсоні та інших містах, коли окупанти не мали сил та розуміння, що робити з тисячами людей з українською символікою. Які вийшли замість очікуваних прихильників «руського міра». Дуже помічними були історії про «привида Києва», «Байрактари», «Чорнобаївку» та інші мотиваційні історії.
В підсумку все вищезгадане не дало українцям зневіритися, навпаки – кадри з людьми, які ставали на шляху танків спонукали до черг у військкоматах. А смішні історії про циган та селян, що віджали ворожу техніку – робили смішними окупантів. А, як відомо, ворог, який є смішним, не викликає страху.
Аналізувати подальші інформаційні битви поки не час, бо війна ще триває. Проте важливо розуміти – ми перемагаємо росію не тільки на фізичному полі бою. «Доктрина герасимова» в Україні зазнала краху, а шок отримало російське військово-політичне керівництво. І досі від нього не може відійти.
Валерій Ковтун, спеціально для Infolight.UA.
