Те, що прізвище американського політтехнолога Пола Манафорта з’явилося в українському та світовому інформаційному просторі пов’язують, в першу чергу, з публікацією в країні такої собі «амбарної книги» Януковича, або «чорної бухгалтерії» Партії Регіонів.
Наприкінці травня 2016 року генерал СБУ Віктор Трепак заявив про те, що особисто передав в НАБУ «дуже серйозні матеріали», які проливають світло на політичну корупцію в державі. У той же самий час голова СБУ Василь Грицак зауважив, що в спецслужбі не знали про передачу Трепаком в НАБУ «чорної бухгалтерії». Також керівник спецслужби повідомив, що співробітник СБУ, який, до речі, «прекрасно знає й українське законодавство, й норми закону, був зобов’язаний, як мінімум, надати рапорт голові СБУ про обставини отримання цієї інформації». Але хтось або щось змусило генерал-майора Трепакова діяти поза нормами діючого законодавства.
Слід зауважити, що перші публікації щодо видатків з «чорної каси» ПР почали з’являтися ще в лютому 2014 року, після захоплення громадськими активістами резиденції екс-президента. Тоді ж були зафіксовані й перші спроби продати «амбарну книгу» за суму у 50 тисяч доларів. Але бажаючих її придбати не знайшлося. І в цьому немає нічого дивного, тому що, як з’ясувалося пізніше, матеріали «чорної бухгалтерії» ПР, в яких фігурують прізвища десятків політичних та державних діячів України, і яка «розкриває корупційні механізми формування української влади, не могли стати фундаментом для осуду цих людей. Але ж знайшовся хтось з силовиків, хто придбав цей «архів», «притримав його», а потім і передав його генералу СБУ Трепакову в 2016 році. Той назве ці папери «серйозними документами», хоча це були записи, які могли бути використані лише як непрямі докази, і є лише записами якоїсь людини, якій потрібно було складати звіт щодо витрат. Ніяких можливостей вилучити самі кошти або встановити фактичні обставини їх передачі до правоохоронних органів не було й не могло бути через прострочку в термінах подачі. Цього не міг не розуміти профі Віктор Трепак. Тому мета була інша.
В серпні 2016 року в українських та світових ЗМІ почала активно обговорюватися тема причетності Пола Манафорта, на той час головного консультанта штабу кандидата в президенти США Дональда Трампа, до «чорної каси» ПР. Згідно інформації, розповсюдженій НАБУ та українськими журналістами, Манафорт міг отримати в період 2007-2012 роках близько 13 млн доларів за свою роботу на Партію Регіонів. В оприлюднених НАБУ документ ах прізвище Манафорта пригадується 22 рази. В той же час в НАБУ відзначили, що наявність прізвища Манафорта в оприлюднених «списках» ще не означає, що он дійсно отримав ці кошти, бо в графі отримувачів були підписи зовсім інших осіб. Виникає питання: навіщо оприлюднювати ці документи таким досить формальним способом – шляхом розміщення їх на офіційному сайті НАБУ. На наш погляд, відповідь досить проста: це зроблено з метою надати всій цій інформації, яка не може бути підтверджена, максимально офіційного статусу.
В цьому випадку навіть Віктор Трепак, який знав все про обставини передачі їм матеріалів «чорної бухгалтерії» ПР в НАБУ і подальшого їх використовування, зрозумів, що «пахне смаженим», вирішив відсторонитися від їх оприлюднення відомством Артема Ситника. «Не хочу говорити про те, як частина матеріалів щодо Манафорта була цілеспрямовано «злита» у публічну площину під час розслідування цієї справи з боку НАБУ і була використана під час президентських перегонів у США (ще питання для окремого дослідження аудиторів НАБУ і можливого розслідування відповідних правоохоронних органів)», – заявив заступник голови СБУ Віктор Трепак. Хоча і визнав, що слідство по справі Манафора, яке вплинуло на політичні расклади в США, розпочалося, в тому числі, й на основі «чорної бухгалтерії» Партії Регіонів, які в травні 2016 були передані їм в НАБУ.
Не залишився осторонь оприлюднення матеріалів справи Манафорта і антикорупціонер Сергій Лещенко. «Петро Порошенко хоче запропонувати Трампу оборудку: ми ховаємо справу Манафорта, а ви стаєте нашим найкращим другом», – заявив «голосу Америки» депутат ВРУ Лещенко. Саме він і оприлюднив документи таємного журналу Януковича, в якому мова йшла, зокрема, і про отримання Полом Манафортом 12,7 млн доларів. В 2017 році Лещенко передав документи українським прокурорам та до ФБР.
Сьогодні не є таємницею, що діяльність НАБУ і окремих антикорупційних організацій, з моменту їх заснування, розглядається у ключі тісного співробітництва з представниками США в Україні та «фан-клубу» НАБУ, який складається з антикорупційних громадських організацій та окремих експертів по боротьбі з корупцією, які претендують на те, аби бути лідерами громадської думки. Різноманітні тренінги, надання фінансової та технічної допомоги, – це окремі прояви такого співробітництва. Але «співробітництво з представниками США» є терміном дуже загальним, бо ми розуміємо що в Сполучених Штатах існує чіткий розподіл політичних сил на «республіканців» і «демократів».
Для повного розуміння ситуації нагадаємо, що створення НАБУ, як і призначення його очільником Артема Ситника, відбулося за каденції представника Демократичної партії США, – президента Барака Обами. 8 листопада 2016 року в США відбулися вибори, а 20 січня 2017 прийняв присягу президент-республіканець Дональд Трамп. Ще до виборів послом в Україні була призначена Марі Йованович. Вона стала відповідальною за проект «НАБУ» та співпрацю з громадським сектором, зорієнтованим на Вашингтон, а точніше – на гранти з бюджету США. А все це у спадок в особах Лещенка, Шабуніна, Ситника та інших вона отримала від свого попередника – Пайетт.
Повертаючись до «чорної бухгалтерії» ПР, треба відзначити, що сьогодні є важливою відповідь на питання: чому з’явилася ця «амбарна книга» регіоналів, чому саме ці люди її оприлюднили і в чому полягала основна мета цього дійства. Треба відзначити ще один момент, що крім справи екс-голови ЦВК Михайла Охендовського, яка ще дуже далека від якогось логічного завершення, з «амбарної книги» ПР не зародилося більш нічого. Директор НАБУ Артем Ситник, відомство якого більше року займалося вивченням «чорної бухгалтерії» Януковича, особливими успіхами похизуватися та і не зміг.
Зовсім не просто так, менше, ніж за три місяці до американських президентських виборів, НАБУ оприлюднило окремі сторінки «чорної бухгалтерії» ПР. І немає ніякої випадковості в тому, що в документах фігурує прізвище Манафорта, який на той момент був головою передвиборчого штабу Дональда Трампа. В США репутація та політична відповідальність на відміну від України – не пустий звук. Тому представники демократів вирішили по повній розіграти карту Манафорта, згенеровану в Україні, на користь їх кандидата – Гіларі Клінтон.
Ми зараз можемо цілком впевнено говорити про те, що поява в інформаційному просторі завдяки генералу Трепаку відомостей про «чорну бухгалтерію» ПР, її часткове оприлюднення з боку громадянських активістів та НАБУ мають всі ознаки спланованої інформаційної кампанії, яка мала на меті вплинути на політичну ситуацію в США. Представники «демократів», які через посольство США в Україні повністю контролювали НАБУ, його очільника Артема Ситника ті активістів-антикорупціонерів, затягнули в своє коло і колишнього заступника голови СБУ Віктора Трепака. «Зуб» на керівництво за звільнення з посади, зробили генерала гарну фігуру, яка підходила «демократам» і змогла запустити в інформаційному просторі, (як від надійного джерела), матеріали про «чорну бухгалтерію» ПР.
Далі, в потрібний момент, завдяки повністю підконтрольному посольству Артема Ситника був зорганізований «злив» частини «амбарної книги» з прізвищем Манафорта. Такіж «зливи» в потрібний момент були забезпечені й через депутата-антикорупціонера Сергія Лещенка.
Але в деякий момент генерал зрозумів, які політичні та правові наслідки матиме він особисто й держава, зокрема, від оприлюдненої інформації. І це змусило його зробити наступну заяву: «… з моменту передачі мною матеріалів «чорної бухгалтерії ПР» в НАБУ 27 травня 2016 року я жодного разу не назвав жодного прізвища, яке фігурує в цих матеріалах. Я виходив з того (і неодноразово казав про це), що оприлюднення даних такого кримінального провадження до прийняття вагомих рішень (об’ява підозри, скерування обвинувального акту до суду і т.д.) не можна допустити з точки зору інтересів судочинства та права». Але ж це вже було нікому не цікаво. Мавр зробив свою справу.
Не можна не пригадати і рішення Окружного адмінсуду Києва від 11 грудня 2018 року, яке встановлює юридичний факт розголошення та розповсюдження інформації про громадянина США Пола Манафорта очільником НАБУ Артемом Ситником. Наслідки цього рішення для Артема Ситника не обмежуватимуться лише врахуванням такого судового рішення під час аудиту, тому що проведення самого аудиту сьогодні немає якогось чітко визначеного строку. Не тільки для України, але й для партнерів з США вже стало зрозумілим, що нові антикорупційні органи не змогли запрацювати «по новому». А гірше і небезпечніше те, що самі керівники цих органів «вмонтовуються» в стару політичну систему і дискредитують гарну та правильну ідею цих органів для системної протидії корупції. Тому позбавлення пана Ситника його посади в НАБУ в розмовах визнав навіть його куратор з посольства США. Але до останнього робила спроби обставити ситуацію таким чином, аби вийти з неї «зі збереженим обличчям».
