Нам із сином дуже пощастило: чотири роки тому, коли в нього запідозрили аутизм, ми витратили всього декілька місяців на сумнівні терапії й доволі швидко потрапили до справжніх професіоналів з корекції.
Чому пощастило? Бо єдиним критично важливим критерієм для навчання людини у спектрі є вік: чим раніше дитина починає корекцію, тим кращі результати вона отримає.
Якщо взяти двох дітей з однаковими розумовим потенціалом і в одному випадку розпочати корекцію у два роки, а в іншому у шість – матимемо кардинально різні результати.
На жаль, у другому випадку скорегувати аутизм вдасться мінімально. Сьогодні мій син з доволі сильними аутистичними проявами, що заважали його розвитку і навчанню, – майже самостійний, допитливий і розумний хлопчик, який готується до школи, катається на роликах, грає на барабанах, захоплюється симфонічними оркестрами та знає назви всіх інструментів.
У три роки його вчили заново користуватись ложкою і пити з чашки, протягом року розвивали рефлекс наслідування – той що нормотипові діти мають за замовчуванням і той, завдяки якому людина може розвиватись.
Сьогодні він ще не красномовно говорить і не веде діалогів, але у нас вже зовсім інші завдання, відповідні до його віку: часом складніші, часом простіші, але саме завдяки вчасному ранньому втручанню, професійній корекції, сьогодні він вміє вчитись і розвивати свій неабиякий інтелект.
Я знайома зі школярами, яким вдається добре вчитись, мати друзів, грати на музичних інструментах і займатись спортом, а розлад аутистичного спектру – це їхня особливість і своєрідний виклик, але точно не завада.
Ці школярі так само рано почали інтенсивну корекцію і мають результати. В когось кращі, в когось гірші, що не має жодного значення, бо ці діти щасливі у повноцінному житті, де їх приймають, вчать та розважають як усіх дітей.
Такі надихаючі історії – не рідкість в Україні, де батьки вміють знаходити вірну інформацію і направляти своїх дітей в ефективну терапію. Втім, на жаль, таких історій досі меншість – в Україні дуже низький рівень діагностики й відсутні державні програми раннього втручання.
Сім’ї отримують від лікарів хибні популярні в нас діагнози на зразок “затримка розумового і психічного розвитку” і не знають, що далі з цим робити. Самі шукають шляхи допомоги своїм дітям, ненароком завдаючи шкоди: годують їх таблетками, водять до незнайомих зі специфікою аутизму дефектологів, проводять апаратні стимуляції мозку і врешті, маючи мізерні або негативні результати, впадають у відчай.
Синові моїх друзів 16 років – він закінчує приватну школу, де йому дозволяють просто знаходитись поряд з іншими учнями. Іван неймовірно галантний хлопець з глибоким і дуже розумним поглядом. Він не вміє читати і розмовляє виключно про поліцейські машини, які знає досконало.
В нього дуже заможна сім’я, яка мала можливість забезпечити йому комплексну корекцію, але не мала вірного діагнозу – РАС Іванові поставили тільки в 14 років. Цей розумний хлопець все життя буде залежати від сторонньої допомоги виключно тому, що не отримав вчасної професійної підтримки. Тому що лікарі не знали про аутизм і прописували шкідливі експериментальні лікування.
В інших знайомих синові п’ять років – вже третій рік поспіль я прошу їх пройти тестування ADOS, тому що в Михася є дуже яскраві прояви аутизму. Ці чудові люди настільки перелякані соціальною стигмою щодо аутизму, що заперечують реальність і продовжують вірити педіатру, який розповідає їм, що Ейнштейн заговорив у 7 років і все нормально, наздожене їх син однолітків.
Мені дуже шкода, бо батьки, які несамовито люблять Михася, своїм вибором позбавляють його можливості повноцінного життя в майбутньому.
Мені дуже подобається побачене в Нідерландах гасло, що розміщене на бігбордах: “Аутизм – це не проблема”.
Аутизм – це справді не проблема, якщо знати, що з ним робити. Як тільки в Україні з’явиться професійна рання діагностика і програми раннього втручання – аутизм перестане бути трагедією для українців.
