Ми вже писали про те, що жителі Харківщини скаржаться на зниження води в криницях через геологічну розвідку. Але насправді зв’язку між цими явищами може і не бути – українські водойми потерпають від маловоддя уже давно. Які причини цього процесу, наскільки все серйозно і як можна вплинути на ситуацію?
У фільмі «Володар легенд» є такий сюжет: в одному індіанському племені почалася дивна хвороба, і виявилося, що її наслали духи за те, що хтось із племені став брати більше води, ніж йому реально потрібно. Цілком можливо, що через деякий час така хвороба охопить усі цивілізовані країни. Але у нашій ситуації імунітет геть слабкий…
Ситуацію з нашими водними ресурсами коментує Олександр Шепітько, гідрогеолог: «Справді, через зміщення порід можливе порушення режиму ґрунтових вод, звідки в колодязі і надходить вода. Проте наразі в Україні, особливо на Лівобережжі, вода в колодязях зникає повсюди. На це є багато причин, серед яких зміни клімату. Але найбільше через те, що порушують гідрологічні режими річок, через те, що раніше дуже сильно змінювали їх русла, думаючи лиш про миттєві наслідки, а не про перспективу. А головне – йде дуже активне викачування вод із свердловин, що створює потужну депресивну воронку майже на півкраїни… Зокрема Харківська і Сумська області в цьому плані дуже страждають. Тому рівень вод і опускається, а колодязі треба копати все глибше. Окрім офіційної відкачки, є ще безліч незареєстрованих свердловин, тому контролювати це наразі неможливо».
За даними Асоціації риболовів України, на території нашої країни 73 тисяч річок, 40 тисяч озер, 1100 водосховищ, 400 тисяч ставків – це 1 100 000 га прісних водойм. Водночас на карті Європи ми попри цю начебто вражаючу цифру вважаємося маловодною країною, оскільки більшість наших водних ресурсів не придатні до водозабору питної води через рівень забрудненості. Українську питну воду взагалі визнали найгіршою в Європі.
Дніпро – один із найпоказовіших випадків. У школах уже перестали вчити напам’ять уривок про те, що рідкісний птах долетить до середини Дніпра – скоро весь Дніпро можна буде перейти вбрід… Олександр Чистяков, очільник Асоціації риболовів України, наголошує: «Дніпро – головна річка України, з нього п’ють воду 2/3 населення країни, хоча за якістю він абсолютно непридатний. Каскад Дніпровських водосховищ – це найбільші внутрішні водойми України. Свого часу – близько півстоліття тому – їх створили, прагнучи досягти значних результатів у кількох сферах: виробництві електроенергії, поліпшенні умов судноплавства, зарегулюванні стоку, рибному господарстві тощо. Хоч як це дивно, за всю історію існування дніпровських водосховищ (а найстаршому з них торік виповнилося 85 років) їхні розміри ніколи не уточнювалися. З року в рік у всіх відповідних публікаціях і навіть Правилах експлуатації дніпровських водосховищ поміщають однакові відомості. Так, уже півстоліття площу Київського водосховища подають 922 км2. Насправді замулювання водосховища і його заростання зумовили те, що частина акваторії втрачена. Супутникові знімки дають підставу вважати, що наразі розміри Київського водосховища суттєво зменшилися. Їхній детальний аналіз дозволив встановити, що фактична площа дніпровських водосховищ зараз стала набагато меншою, ніж вважається. Зараз в умовах нормального підпірного рівня вона така: Київське – 823,7 км2, Канівське – 513,7, Кременчуцьке – 2090,1, Дніпродзержинське – 526,1, Дніпровське – 300,0, Каховське – 2131,2. Коли ж розвиток вищої водної рослинності досягає свого максимуму, ця площа істотно зменшується. Особливо це стосується Київського і Канівського водосховищ, які є верхніми в каскаді. Сучасну площу, яку займає рослинність з плаваючим листям, можна розрахувати за даними космічних знімків. У київському водосховищі це 60-70 км2. Аналогічні розрахунки виконані для Канівського водосховища. Там площа рослин з плавучими листям складає 20-25 км2».
На наших очах річки міліють і зникають. Нікуда, Нетека, Нетеча – річки з такими назвами із самого початку не були повноводими, але зараз їм зовсім непереливки. Асоціація риболовів України наводить статистику: за останні 25 років із мапи України зникло понад 10000 малих річок. «Останні 20років фактично не проводяться меліоративні роботи по розчищенню замулених витоків річок, у результаті річки міліють, пересихають, – говорить Олександр Чистяков. – Проблему посилює те, що останні роки спостерігається сильне маловоддя – вже протягом кількох років рівень наповнення річок залишається на позначці 20 % від необхідного стандарту, через це в Україні вже не залишилося жодного озера або річки, де вода була на рівні першого класу».
Ще одна причина погіршення ситуації з українськими річками, котру називає Олександр Чистяков, – хаотична забудова берегів водойм. «Там, де раніше були заплавні луки, природні нерестовища риби, мальовничі протоки, сьогодні приватні домоволодіння, – говорить він. – Заганяючи береги річок в бетон, цим їх позбавляють можливості самоочистити свої води».
Що ж можна зробити, аби вода почала повертатися до українських водойм? «На сьогодні відновити природні параметри зарегульованих річок і цикл їх самоочищення, якщо брати саме комплекс взаємодії поверхневих і наземних вод, уже неможливо», – сповнений песимізму Олександр Чистяков.
Олександр Шепітько стверджує, що ні в кого нема навіть приблизного реального плану виходу з цієї скрути, хіба що бодай почати обмежувати викачки. Але це нас не врятує. «Доки в нас така влада бездіяльна, які б плани ми не розробили – то все на марно, – вважає Олександр Шепітько. – Адже якщо й виправляти це, то це потребує значних ресурсів, сильної політичної волі».
Футурологи давно люблять лякати нас тим, що у ХХІ столітті почнуться війни за воду. Раніше нам здавалося, що нас це обмине – адже наші запаси дозволяють не перейматися цим. Але, вочевидь, ситуація змінюється, і час працює проти нас. І що швидше ми почнемо докладати активних зусиль до її вирішення, то вищі шанси на успіх.
