Сьогодні вшанування загиблих у Другій світовій досягло апогею, а разом із ним досягнув апогею маразм, пов’язаний із цим. Активісти вже навчилися протистояти проведенню в Україні такої повзучо-радянсько-російсько-імперської акції, як «Безсмертний полк». Бити запеклих регіоналів та комуністів, які влаштовують ходу з портретами мертвих на палях, – моветон і порушення Кримінального кодексу. Єдиний справді дієвий спосіб знайшов Юрій Гудименко, історик і громадський активіст: у 2017 та 2018 роках він ініціював троль-акції «Безсмертний вовк» та «Безсмертний орк» відповідно. З учасниками ходи «Безсмертний полк» змішувались мирно налаштовані активісти, котрі несли портрети героїв комп’ютерних ігор. Але цього року «Безсмертний полк» формально називався акцією «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», і це був не єдиний вжитий ними захід.
Акція «Безсмертний Ґрут» (якщо не знаєте, хто це, погугліть, щоб поцінувати почуття гумору організаторів – «Демократичної сокири») планувалась як абсолютно мирна, як і всі, що їй передували. Біля будівлі «Київміськбуду» зібралося більше сотні охочих пронести портрети героїв марвелівських фільмів/коміксів. Максим Діжечко, міністр магії у «Демократичній сокирі» та за сумісництвом член РГК у Раді громадського контролю НАБУ, узагалі постав в образі Генералісимуса Таноса, увібравши в себе два образи – «мультяшного марвелівського героя і дорогого товариша Сталіна».
Серед присутніх були не лише зеленоволосі представниці молоді, а й люди середнього та старшого поколінь. Учасниця акції Вікторія Діброва пояснила, чому вибрала саме «сержанта Локиренка: «Про Локі я знаю не стільки з фільмів Марвела (хоча бачила і їх), скільки зі скандинавських казок. Гадаю, це достойний герой. Ні, я тут не тому, що люблю фільми Марвела, а тому, що підтримую “Демократичну сокиру”, вона праволіберальна». Вікторія сказала, що в часи її молодості їй дуже бракувало того, що відбувається тепер. Особисто вона ще тоді була «за Україну, за буржуазію (зараз це бізнес малий і середній)». Зізналася, що завжди мріяла про чесний бізнес. «Я пам’ятаю бізнес, який починався з перебудови і в 90-і – це жах, – сказала вона. – Я би дуже не хотіла, аби це повернулося. Із 2013 року багато молодих людей намагаються вести бізнес чесно, і я дуже цим тішуся. Я знаю багато людей, які мають легальний нормальний бізнес, які можуть розвиватись, і я бажаю їм найкращого». Сама Вікторія власної справи не має і вище самозайнятості ніколи не піднімалася, але хотіла би жити в країні, де є можливість заробляти цілком законно.
Але на учасників акції «Безсмертний Ґрут» чекав сюрприз: поліція просто не пропустила їх до місця проведення самої акції. І справа не лише в Конституції, котра гарантує свободу мирних зібрань, а й у офіційному дозволі від КМДА з усіма необхідними підписами й печатками. «Це стало відомо хвилин за 10 до цього, коли підійшов працівник поліції і сказав, що нас там не пропустять, – розповів Юрій Гудименко. – Але працівник поліції діалогу не приймає таких рішень. Мені було цікаво дізнатися, хто його прийняв, я підійшов і дізнався. У нас на відео є ім’я й по-батькові підполковника, котрий це зробив. Він сказав, що він є командуючим сектором. Тепер нам буде трошки легше діяти в юридичній площині і довести, що це рішення незаконне. Бо ми плануємо проводити свої акції й надалі – доти, доки проходитиме “Безсмертний полк”, щоб йому протидіяти, і ми хочемо, щоб такої ситуації більше не виникало».
Отже, колізію, коли дві акції було заявлено на один час на одне місце, поліція вирішила дуже просто: нагнала сотню правоохоронців і поставила огорожу-сітку. («Обережно – тварини кидаються лайном», – прокоментував це хтось з учасників акції «Безсмертний Ґрут».) Аргументація поліції була дуже проста: «Ми вас не пустимо».
Таким чином учасники акції «Безсмертний полк», котрі теоретично мали рівні права з учасниками акції «Безсмертний Ґрут», несподівано – хоча насправді не дуже – отримали преференцію. «План “А” полягав у тому, щоб, як і торік, мирно вишикуватися на тротуарі, щоби проросійські діячі проходили вздовж нас по проїжджій частині, – написав пізніше Юрій Гудименко у Фейсбуці. – Для цього ми заготовили портрети героїв “Месників” – механізатора Старкова, воїна-інтернаціоналіста Черняка-Пантеренка і так далі. Тобто ще раз: ми так робили торік, усе пройшло тихо-мирно, без конфліктів і провокацій, поліція про це в курсі, так само хотіли і цього року». Однак від плану «А» довелось відмовитись і діяти за планом «Б». «У підсумку ми (з перервами на конфлікти з поліцією) бадьоро і весело помітингували в метрах двадцяти метрах від “… Полка” (а не в двох, як планували)», – закінчив Гудименко. – Було весело». Справді, учасники акції розважались скандуванням різних гасел – від цілком зрозумілих і патріотичних («Аваков – ватник!», «Аваков – чорт!», «Україна понад усе!») до трохи сюрних і стьобних («Комуняку на гілляку!», «Майдан! Майдан!», «Сокира! Сокира!», «Фашизм не пропьешь!», «Хунта! Хунта!», «Пастор! Пастор!», «Спасибо деду за попытку!», «Ківа! Ківа!»), а також зрозумілих лише любителям марвелівської продукції («Валар Моргуліс! – Валар Дохаеріс!», Слава Україні! – Героям слава! – Слава Таносу! – Смерть ворогам!», «Північ пам’ятає!», «Танос прийде – порядок наведе!», «Армія! Мова! Танос!», «Месники з народом!», «Камбербетч! Камебрбетч!», «Локі воював!», «Тоні Старк! Тоні Старк!»), а також просто слів, котрі легко або смішно викрикувати («Гвинтокрил! Гвинтокрил!», «Стадіон! Стадіон!», «Тезаурус! Тезаурус!», «Сталкер-2! Сталкер-2!»).
Утім, учасники «Безсмертного Ґрута» не лише кричали всілякі смішні речі та розспівували бадьорі пісеньки різними мовами, а й спілкувалися між собою, і це спілкування теж було дуже веселим. «При Порошенку такої херні не було», – прокоментував один учасник. «Героям по дракону!» – запропонував інший, на що другий підтримав: «Кожному героєві по два дракони!». «Наші “діди” кращі», – констатував ще один. «Якщо Наталя Поклонська, депутат Думи РФ, могла вийти з портретом Миколи ІІ, і ні у кого не було когнітисного дисонансу, то, гадаю, у нас є повне право», – відповів на запитання журналістки інший учасник. «Захід за парканом не має ніякого стосунку до України», – додав ще один. «Свято було вчора – вся Європа сумувала за загиблими у Другій світовій війні вчора, – доповнив той, що вже почав відповідати. – А на наші податки захищають рашистів».
Наслухавшись знайомих із радянського дитинства маршів та намилувавшись червоними прапорами через сітку, учасники акції «Безсмертний Ґрут» повернулися на попередні позиції – «Безсмертний полк» пройшов на свою кінцеву локацію. І поліція тут же зняла огорожу: небезпека минула, громадські спостерігачі та поліція діалогу можуть розходитися.
Під час невеличкої імпровізованої прес-конференції Юрій Гудименко зокрема сказав, що у нього нема відчуття, що ми у столиці України. «Я ніколи не був у Росії, але почуваюся, наче у Москві», – сказав він. Крім того, відчуття стрибка – чи то пак провалу – в минуле також з’явилось у нього, хоча й не до часів самого СРСР (можливо, тому, що в силу віку він мало пам’ятає СРСР). «У мене завжди було бурхливе політичне життя, і я зараз почуваюся, наче у старому доброму 2011 чи 2012 році, – сказав Гудименко. – Приблизно таке ж ставлення до проукраїнських акцій і до прав громадян у принципі. Тому що ми ж нічого не порушували і не планували порушувати. Головне завдання акції – протидія ватній пропаганді “Безсмертного полку”. І, якщо відверто, то поліція зараз зробила нам подарунок, бо про те, що нам заборонили проводити проукраїнську акцію в центрі українській столиці, вся Україна дізнається дуже швидко – навіть швидше, ніж дізналась би про нашу акцію».
Проте, подякувавши поліції за цей подарунок, «ДемСокира» пообіцяла так це не залишити і звернутися до правоохоронних органів – нехай розслідують, є що.
Після закінчення акції організатори підбили підсумки. Антон Швець, один із засновників «ДемСокири», затаврував популізм, яким підміняють реальну турботу про тих, хто воював і тих, хто загинув. І висловив готовність доносити цю думку до людей, «які проходять раз на рік з якоюсь фотографією – іноді взагалі не з тією фотографією, і не розуміють, що відбувається, але вважаю, що когось там захищають і пам’ятають. Але, на жаль, Арсен Борисович Аваков вирішив, що ми не повинні цим людям нічого розповідати. Тому єдиний висновок, який з’явиться на всіх телеканалах – що Арсен Борисович ватник (і чорт). Черговий раз ми побачили, що закінчилася певна епоха, більше ніяких нормальних акцій не буде -будуть оці ось бідолашні пацани з зарплатою сім тисяч гривЕнь говорити, ховаючи в кепку очі: “Ми не можемо вас пустити”». Антон Швець передбачив, що так буде тепер завжди: епоха зареєстрованих акцій скінчилася. «Добре, що ми робимо цей висновок зараз, коли до парламентських залишається ще півроку, – закінчив він і пообіцяв: – Наступного разу все буде взагалі інакше. Ми будемо набагато креативнішими і не сподіватимемося на те, що у нас з’явилася нарешті свою поліція, яка ставиться до нас як до громадян».
Юрій Гудименко вважає, що «Безсмертний Ґрут» став навіть успішнішою акцією, ніж торік: «Найголовніше, що ми зробили – ми зараз показали і “Безсмертному полку”, і всій Україні (бо акція проводилась у 4 містах одночасно – планували також у Львові, але там не знайшлося “Безсмертного полку”) водночас дві речі. По-перше, що проросійським акціям є альтернатива. А по-друге, що, як сказав Швець, епоха вільних акцій закінчилась, і поліція вже віддає перевагу не проукраїнським акціям, а проросійським. Проукраїнські акції зараз є небажаними. Мабуть, вітаю вас із новим 2012 роком». Після цього пролунав вигук із-за спини Гудименка: «Назад у майбутнє!»
Після цих узагалі-то невтішних слів організатори роздали охочим сувенірні «золоті» монетки, які карбує «ДемСокира». Своїх «дідів» дехто теж залишав собі – на згадку.
Юрій Гудименко рішучо назвав маячнею звинувачення в тому, що «Безсмертний Ґрут» ображає почуття тих, хто справді хотів би вшанувати ветеранів та пам’ять про загиблих у Другій світовій. «Акцію “Безсмертний полк” придумати у Томську у 2012 році, а до того що, ніхто не згадував ветеранів? – сказав він. – А як це робили у 2011-му році, 2010-му, 2009-му? Це можна робити й надалі так само, як це було до придумання “Безсмертного полку”. Хочете згадати батьків-рідних – люди їздять на кладовища, люди ставлять свічки… А це ж – чиста демонстрація».
