Про це йдеться в матеріалі видання “Дзеркало тижня”.
“Зі 193 політсил, створених у період 1990–2013 рр. (і функціонуючих на початок 2018 р.), до таких, за моїми підрахунками, можна зарахувати 113 політсил (близько 58,5 %)”, – йдеться у статті.
Крім того, як зазначається, з 1990 року у Мін’юсті України зареєстровано 432 політичні сили. З них свою діяльність уже припинили 78 партій.
При цьому ряд партій мають незмінних лідерів. Так, з 1993 р. КПУ очолює Петро Симоненко, ПСПУ (Прогресивна соціалістична партія) з 1996 р. – Наталія Вітренко, СДПУ (Соціал-Демократична партія) 1993 р. – Юрій Буздуган. Незмінним – із 1997 р. – керманичем Республіканської Християнської партії є Микола Поровський, партії “Християнський рух” — Тамара Звягінцева (з 2000 р.), з 2000 р. керівником “Народної партії вкладників та соціального захисту”, що зареєстрована в м. Луганську, є антиєвропеєць і мультимільйонер Владислав Кривобоков.
Автор статті пише, що наразі мало хто пам’ятає, наприклад, ім’я засновника Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина” Віктора Драченка: очоливши й зареєструвавши партію у вересні 1999 року, екс-секретар Дніпропетровського обкому КПУ у грудні уже поступився місцем Юлії Тимошенко. З того часу вона є незмінним лідером цієї політсили. До “стабільних других” також можна віднести Павла Лазаренка, який очолив “Громаду”, замінивши у 1997 р. Олександра Турчинова. У цьому ж списку – Юрій Кармазін, що очолив Партію захисників Вітчизни у 1999 р. після Володимира Коломійцева.
Також є політики, які, хоч і не змогли з тих чи інших причин стати ні “вічними першими і єдиними”, ні “другими, що увіковічилися”, але спромоглися “вихопити” партію в певний момент її функціонування і вже ніколи не випускати зі своїх рук. Прикладів немало: з 1996 р. Українську Національну Консервативну партію очолює Олег Соскін; з 2004 р. під керуванням Володимира Литвина перебуває Народна партія (та, що від “народження” у 1996 р. була Аграрною партією України), Олега Тягнибока — “Свобода”.
