Чим харчуються та що продають на полицях продуктових магазинів мешканці самопроголошеної “ЛНР”, пише в своєму блозі Яна Вікторова.
Події 2014 року реанімували для мешканців “республіки” забуті з радянських часів черги та дефіцит. Ті, хто зумів зорієнтуватися і змінити статус з покупців на продавців, зміг вижити в той непростий час, коли не було ні зарплат, ні соціальних виплат. Звичайно, найбільший дефіцит був тоді на продукти харчування. Хто мав свій транспорт, ввозили в Луганськ сосиски, ковбаси, крупи, тушонку, горілку і шампанське під свята. Торгували на ринках прямо з багажників машин, без документів. Труси і ковбаси, як і в 90-х, лежали поруч.
Ті, хто не мали своїх автомобілів, але хотіли трохи заробити, возили товар Луганськ у великих картатих сумках, часто під обстрілами, а потім “реалізовували” його на стихійних ринках. Звичайно, ніяких документів на товар, як і дозволу на торгівлю, ні в кого не було. Найбільшим дефіцитом були цигарки, після них йшов алкоголь.
Продавці супермаркетів згадують, що покупці вибрали за те літо всі запаси алкоголю, навіть найбільш елітного. Жартували, що так люди знімали стрес від постійних обстрілів. Після продуктів попит мали батарейки, свічки, ліки, памперси та дитяче харчування.
Їжа з Росії
Рік потому звичні харчі все ще були дефіцитом. Доводилося перебудовувати свої харчові звички, замінюючи товари улюблених і відомих торгових марок на щось схоже. Здавалося б, в стані війни немає значення, який купувати, скажімо, майонез, але в наступні два роки виявилося, що це не так: згущене молоко з Росії була рідким, як вода, а вершкове масло нагадувало маргарин і не тануло цілодобово. Продавці знизували плечима: “А що ви хочете – товар із Росії”.
Самі росіяни на ці скарги часто говорять так: “Так, ви ще не вмієте робити погано. Але не переживайте. Ми скоро навчимо ваших виробників готувати не сир, а сирний продукт, а не ковбасу з м’яса, а продукт з вмістом м’яса. У нас знайти щось якісне майже неможливо”. Тямущі люди говорили, що на ринках і через мережі магазинів розпродається “гуманітарка”. Говорили це всюди. І це було дуже схоже на правду, тому що вміст гуманітарних пакетів і товари на ринку були ідентичні.
Імпорт з Білорусі
В “республіці” також є своє виробництво молочної продукції, макаронів, алкоголю і сигарет. Є свої крупи, але картоплю везуть з Росії, а овочі і фрукти зі Станиці Луганської. Можна знайти осетинське пиво. Слідом за товарами з Росії, які ще довго дивували низькою якістю, на луганські ринки пішов товар з Білорусі. Побутувала думка, що по якості білоруські продукти йдуть відразу після українських.
Спершу я не могла зрозуміти, як в Луганську опиняються кури або м’ясні субпродукти з Білорусі. Це який же шлях пройшла ця безліч разів переморожена курка, щоб опинитися на моєму столі?
Але продавці наполягають на тому, що ці продукти дешевші. Кажуть, що сюди везуть те, що не продається в самій Росії – товар найнижчої якості. А ми його купуємо через брак вибору або грошей на якийсь інший товар. Це на собі відчули за чотири останні роки всі, хто живе в “республіці”.
Українське сало замість хамона
Місцеві зробили ще одне відкриття – український товар в порівнянні з російським був набагато кращої якості. Продавці говорили прямо: беріть українські товари, які везуть в “республіку” контрабандою. Знайомі стали привозити або передавати в Луганськ звичні українські товари. Люди стали ховати під одягом сало, обмотуючись ним, як поясом смертників, проносити через блокпости м’ясо в дитячих рюкзаках і капюшонах курток. Дехто ховав шматки яловичини в спідній білизні або під светрами, в надії, що цей цінний вантаж не знайдуть. Рахуйте самі – сало в “республіці” коштує від 250 до 350 рублів за кілограм (106 – 148 грн). Звичайно, є сенс привозити його разом зі свининою та яловичиною.
Українські товари в “республіці” є. І продають їх не з-під поли, а на полицях супермаркетів, але коштують вони значно дорожче російських і білоруських аналогів. Вони стали елітним товаром, неначе хамон.
