Чотири дні тому було звільнено селище Бородянка на Київщині. Після місяця окупації рашисти не лишили від нього практично нічого.
Російські окупанти розстрілювали беззбройних людей та не давали вивезти їх з-під обстрілів. Про жахіття окупації розповів Георгій Єрко, в. о. голови Бородянської селищної ради.
“Перші дні, коли проходили колони, вони розстрілювали мирних жителів, розстрілювали житлові будинки. Не звертаючи уваги на те, що по них ніхто не відкривав вогню. У нашої територіальної оборони були тільки автомати. Але вони розстрілювали і будинки, і жителів”, – розповів Єрко.
На самому початку, коли бородянці намагалися виїхати з селища на власних автомобілях, російські окупанти відкрили по них вогонь з автоматів. Тоді з’явилися перші загиблі – 8 жителів селища.
Пізніше росіяни стрілятимуть по людях не тільки з автоматів, але й з важчого озброєння. Та бомбардуватимуть затишне селище з повітря.
“Першого авіаційного удару зазнало саме наше селище. Були скинуті бомби на 9-ти поверхові будинки. І ті люди, які знаходилися у підвалах, виявилися заживо похованими. Ми зразу намагалися відкопати їх. Була оголошена повітряна тривога. Потім пішли знову колони, танки, БТР — і стріляли по тих машинах і людях, які намагалися відкопати людей. Ми зверталися до них письмово — розкопувати вони не дозволили”, – згадує Єрко.
Скільки людей досі поховані під завалами багатоповерхівок – наразі не може сказати ніхто.
“Далі було окуповане наше містечко. При окупації ніяких зелених коридорів на визволення і вивезення людей ніхто нам не давав. Так званий “зелений коридор”, коли ми вперше його домоглись, існував не з 9 до 15, а 1 годину 20 хвилин. Ми евакуювали близько 400 людей з будинку-інтернату. Але при евакуації нам ніхто не допомагав. Ми, люди, ДСНСники і ті, що заходили з будинку-інтернату… Через годину і 15 хвилин автобуси вимушені були поїхати”, – каже селищний голова.
“При заїзді на територію ДСНС було роздягнено, людей брали на мушку, таким чином залякуючи їх і не даючи можливості попрацювати, як мало бути”, – додає він.
Наступні спроби евакуювати мирних жителів провалилися: довкола Бородянки йшли бої.
“Тільки на третій раз ми змогли доїхати до тих населених пунктів, звідкіля людей змогли евакуювати… Гучномовці не давали, ходити по вулиці не давали. Зв’язку в Бородянці не було вже близько 10 днів. Як сповістити людям, що їдуть їх визволяти — ми не знали. Тому на свій страх і ризик посилали сміливців, які просто бігли по вулиці і кричали, що йде евакуація. А коли почалася евакуація на Гомель в Білорусь — люди вже не знали, чи то забирають їх на Гомель, чи то їх будуть везти на нашу неньку-Україну”, – пригадує Єрко.
4 доби тому селище було деокуповане. Тут досі знаходять тіла вбитих українців.
“Вже 4 дні ми дістаємо героїв, які загинули тут, на нашій території. Працює штаб. Ведуться роботи по розмінуванню, тому що багато будинків заміновані. І є вже один нещасний випадок: людина, яка намагалася розмінувати — підірвалася”, – каже селищний голова.
Наразі в Бородянці працюють 3 спецгрупи по розмінуванню. Налагоджуються роботи по відновленню ліній електропостачання. Протяжність зруйнованих ліній вимірюється кілометрами. Для відновлення залучать фахівців з інших областей. Відновлюють також газопостачання, бо багато газогонів середнього і низького тиску перебито.
Зруйнована вся інфраструктура. Фахівці шукають будинки, які ще можливо відновити. Тривають також роботи по відновленню зв’язку. А по вулицях почали ходити патрулі: вони відловлюють мародерів.
Після пережитого Бородянка зцілиться не скоро. Але в тому, що зцілення буде – тут не сумніваються.
“Я думаю, що якщо нам допоможуть, а ми всі єдині — то ми переможемо і розруху, і голод. Гуманітарна допомога надходила і надходить звідусіль. Сьогодні ми намагаємося забезпечити всі села і селища харчами”, – розповів Єрко.
А Генеральний Штаб ЗСУ показав світові, що саме побачили українські військові, коли зайшли у звільнене від окупантів пристоличне селище.
“Бородянка після звільнення від російських окупантів. 5 квітня 2022 року. Київська область. Великий фоторепортаж”, – підписали фото у Генштабі.
