Презентація двох книг «кіборга» Бориса Гуменюка в Національному музеї історії літератури пройшла з аншлагом і тривала більше двох годин. (А вважається, що сучасні українці не читають книжок!) Це вже третє видання зазначеної збірки, котра пишеться вже майже п’ять років, і кожне нове стає дедалі повнішим. У перших «Віршах про війну», які побачили світ у «Видавництві Сергія Пантюка» в 2014 р., було лише 14 текстів. Збірка, написана на передовій, була того ж року відзначена літературною премією ім. В. Свідзінського та увійшла до списку Премії «Найкраща книга 22 Форуму видавців» у номінації «Спеціальна відзнака Міжнародного Інституту освіти, культури та зв’язку з діаспорою НУ «Львівська політехніка». У 2015 р. видавництво «Ярославів Вал» перевидало «Вірші з війни», цього разу вже на 136 сторінках. І ось розвинути успіх видавництво вирішило «ДІПА». Воно вже мало до діла з Борисом Гуменюком під час роботи над проектом «14 друзів хунти», і, на думку видавництва, цей збірник значною мірою завдячує своїм успіхом наявністю серед авторів Гуменюка.
Слово мали і перший видавець збірки, Гуменюків давній побратим Сергій Пантюк, і другий видавець Михайло Слабошпицький, і режисер Володимир Петранюк, котрий поставив виставу «Блокпост» за текстами Бориса Гуменюка, і очільник ОУН Богдан Червак, і завідуюча відділом науково-освітньої роботи Національного музею літератури України Оксана Твердохліб, і модератор презентації поет і видавець Іван Андрусяк. Було сказано чимало щирих і несподіваних слів про причинця торжества, вручено подарунків (оскільки нещодавно він відсвяткував День народження), прочитано його віршів (як завжди, публіці довелося стримувати сльози) та показано його картин – це вперше їх змогла побачити публіка. Виявилося, що Борис Гуменюк – не лише письменник, а й художник. За пензлі він узявся лише півтора роки тому. Вважає це своєю особистою реабілітацією. Продукти реабілітації можна придбати – «підходьте, я вам на вушко скажу, скільки коштують».
Оскільки рукописи вже поступово відходять у минуле, то в якості подарунка у фонд Національного музею літератури України Борис Гуменюк пообіцяв свій перший військовий однострій (якщо це можна так назвати), а поки що вручив свою іменну саперну лопату – «холодну зброю цієї війни». Ця саперна лопата ручної роботи з дарчим написом також фігурує у «Віршах з війни» і має свою історію. Її зроблено з металу, загартованого так, як гартували колись метал для зброї, вона така гостра, що нею можна голитися, «і цією саперною лопаткою відрубується голова москаля по саме сідло». Руків’я цієї лопати зроблено з деревини, котра призначалася для скрипки, але «часи такі, що краще мати саперну лопатку, ніж три скрипки»…
На сьогодні «Вірші з війни» перекладено та видано кримсько-татарською й польською мовами, окремі вірші з неї перекладалися англійською, німецькою та російською. Доки літературознавці ламають списи щодо цієї незвичної форми – чи то верлібр, «вільний вір», чи то вірш у прозі – читачі з великим захватом читають.
Сам Борис Гуменюк вважає, що поділ на вірші та новели дуже умовний – «це все один текст». Говорить, що якщо через рік-два-три знову буде книжка, це знову будуть «Вірші з війни»: «Поки не закінчиться війна, я не бачу іншої назви для цієї книжки». Вважає, що для нього це особисте, а не література. «Я не хочу тут збутися як поет. До 2014 року поета Бориса Гуменюка не існувало, і якби не ця війна, його би ніколи й не було. І я волів би, щоб такого поета не було, бо я волів би, щоб не було цієї війни. Але раз вона вже є, і вона вросла мені вже в кітки, я писатиму про неї. Я сакралізуватиму українського солдата».
Дивне це відчуття коли відкриваєш рахунок
Другого дня другого місяця своєї персональної війни
Відкриваєш рахунок своїм убитим.
На цю пору у тебе накопичилося чимало непогашених рахунків.
Кожного року ти сплачуєш по одному року власному життю
Поки життя не скаже: досить
Закриваємо рахунок.
Ти вже давно відкрив рахунок втрат:
Дідусь бабуся батько ще до твого народження
Батько якого ти ніколи не знав
Друг дитинства улюблений собака
Ще один улюблений собака і ще один.
Улюблених собак
І жінок яких кохав ти втрачав найчастіше.
(Відтоді ти не зважуєшся завести собаку
Хіба який приб’ється сам.)
Колись давно ти відкрив рахунок своїм жінкам.
Як її звали? Здається Марта.
Скільки вам було? 7? 8? Десь так.
В тому піонерському таборі в Білій Криниці
Вона навіть не здогадувалася що відкрила твій рахунок.
Сьогоднішній рахунок
Це рахунок здобутків чи втрат? Ти відкрив рахунок шлюбів
Ти відкрив рахунок дітям
Ти відкрив рахунок книжкам
Спершу – прочитаним
Потім – написаним
Ти відкрив рахунок безконечних помилок і розчарувань.
Окремий рахунок ти відкрив для друзів
Яких важко знаходив
Які легко тебе зраджували
І нарешті ось цей останній рахунок. Цього разу ти зробив все правильно
Як вчив інструктор
Як його вчили у французькому легіоні
Бери і стріляй (англійською Бішут).
Ніколи не стріляй чергами
Якщо хочеш вбити людину
Стріляй одиночними
Вияви повагу до того
Кого маєш намір убити
Дай йому шанс.
Якщо хочеш когось убити
Ніколи не стріляй у голову
Це – позерство
Ти ж не вбивця
Ти солдат. Ніколи не думай що перед тобою слабак
Як тільки ти так подумаєш
Кажи своїй мамі нехай починає тебе оплакувати
Ніколи не думай:
Чого ти прийшов на мою землю чужинцю?
Залиш плаксиву політику плаксивим політикам
Взагалі ні про що не думай під час бою
Просто вбивай.
Вияв до нього повагу
Стався до нього як до чоловіка
Як до чоловіка який за мить буде мертвий
Адже саме для цього він сюди прийшов
Бийся з ним як з чоловіком
Як ти бився з ним і сто і тисячу років тому
На сокирах і мечах. І от – все
Бій закінчено
Він лежить біля твоїх ніг.
Ніколи не думай що ти живий
Бо розчудовий українець
А він мертвий
Бо довбаний кацап
Якщо ти солдат
То не смій думати про загиблого солдата
Ворожої армії наче лайлива баба
Просто сьогодні Арей з Фортуною
Вирішили що буде так. Тепер – він твій
Твій трофей
Твоя здобич
Вияви йому повагу
Поводься з ним так
Як хочеш щоб з тобою вороги поводилися
Пам’ятай: ти – солдат лицар
Не мародер і не кат.
Поводься з ним так
Як твій пращур
Який на полюванні перемагав звіра
Поводься як твій прадід
Який одним порухом шаблі
Розрубував ворога навпіл до сідла.
Перед тим як зрізати з ворога скальп
Обчистити його кишені
Забрати у звіра шкуру і м’ясо
Прокажи над ним молитву
Скажи йому: пробач брате
Заберу собі у тебе те
Що тепер тобі не потрібне
Що по праву переможця тепер мені належить
Сьогодні ти а завтра я. Ти – солдат
Війна – твій хліб
Ти ж не збираєшся через рік
Орати землю сіяти хліб
Чи продавати сране ганчір’я
На тому сраному ринку
Ти ж не збираєшся дожити до семидесяти
І здихати в ліжку від раку простати?
Ти ж хочеш помити чоботи
В Білому морі і натягнути московитку?
Я сказав в Чорному?
Я сказав в Білому синку! Війна – твій пожиток:
Забирай зброю забирай набої
Забирай золоті цяцьки і готівку.
Того ж самого дня ти залишиш їх шинкареві
У найближчому шинку
І тій безіменній жінці
На тій задроченій автозаправці
Яка слізьми змивала з тебе кров. І найголовніше солдате
Цього не напишуть в твоїх довбаних книжках
І не покажуть в твоїх довбаних фільмах:
Річ не в тому що ти забрав з кишень убитого ворога
Річ у тому що ти йому поклав. (Я зазвичай кладу стріляну гільзу
Щоб там бачили хто прийшов.) Цього разу я зробив усе правильно
Як учив інструктор
Влупив йому дві двійки
Як учитель геометрії
На уроці фізики
В незахищене місце
Під бронежилет.
Я дав йому шанс
Я дав йому шанс вижити
Повернутися на свій Кавказ.
(Я потім довідався
Його звали Умар.) Одна двійка пройшла мимо
Друга двійка потрапила в ціль.
Одна куля поцілила в бік
І пішла навиліт
А от друга
Друга зачепила низ бронежилету
Змінила траєкторію
Пройшла крізь печінку
І вийшла через живіт. Дивне це відчуття
Я цього не бачив але знав що влучив
З його сектору більше не вівся вогонь
У наш бік. Коли бій закінчився
Вони відійшли прихопивши свої трьохсотих
Двохсотих і важку зброю залишили нам.
Я підійшов до того місця де він лежав
Де він мав би лежати
Де я його поклав. Він мене чекав. Так
Він чекав на мене
Він тримав широко розплющеними очі
І чекав. Я закрив йому очі
Забрав його зброю
Я не зміг торкнутися його кишень. Я пам’ятав чому вчив старий солдат-інструктор
Тож поклав йому на груди чотири стріляні гільзи
Які залишили після тих чотирьох пострілів
Яка з них його
Нехай вибере сам. Після усього таке відчуття
Наче вже не залишилося межі
Яку не було б перейдено.
Дивне це відчуття…
Довідка. Борис Гуменюк – письменник, громадський та політичний діяч. Був членом проводу Крайової організації УГС (Української Гельсінської Спілки), головою виконкому обласного товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса, заступником голови районної організації Народного Руху України, брав участь у студентському голодуванні 1990 року. У літературі дебютував у 1993 р. збіркою віршів «Спосіб захисту» (видавництво «Український письменник»). Автор романів «Лук’янівка» (2005 р., видавництво «Факт»), «Острів» (2007 р., «Видавництво Сергія Пантюка»), повісті «Та, що прибула з неба» (2009 р., «Видавництво Сергія Пантюка»), збірки поезій «Вірші з війни» (2014 р., «Видавництво Сергія Пантюка»; 2015 р., видавництво «Ярославів Вал»).
Нагороджений медалями «Святих Кирила та Мефодія» (2006 р.) і «За жертовність та любов до України» (2015 р.) Української Православної Церкви Київського Патріархату. Названий «Людиною року» національним конкурсом рейтингів «Золота фортуна» (2014 р.).
