Прагнути щастя – природне людське бажання. Але чи роблять нас щасливішими амбіції та бажання досягти мети?
Про пошук мети в житті та самоактуалізацію написано багато. Але чи потрібні вони нам насправді? Мій партнер весь свій вільний час тиняється по дому, дивиться телевізор, читає тільки новини, працює на некваліфікованій роботі та вболіває за свою футбольну команду. І він цілком щасливий.
А я тим часом відчайдушно “зростаю і розвиваюся”, навчаюсь, цікавлюся багатьма речами, але моє життя особливо ніяк не змінюється. Чи може вміння дрейфувати життям і бути задоволеним тим, що маєш, бути важливішим за прагнення до “життєвої мети”? – Бренда, Блекпул, Велика Британія.
Питання про щастя та життєву мету нагадують мені Дона Кіхота, лицаря-мрійника з однойменного роману Сервантеса, та його зброєносця, наївного простака Санчо Панса.
У літературі завжди можна знайти персонажів, які розповідають універсальні істини про людське буття, досвід і психологію.
Поки дія роману поступово розгортається, ми дізнаємось, що обидва персонажі дуже розумні. Але якщо цілі Дона Кіхота – утопічні, романтичні і, вочевидь, недосяжні, Санчо завжди задоволений тим, що має, – дахом над головою і шматком хліба з сиром і ковтком вина.
Як психіатр я добре знаю, що відкриті і допитливі особистості завжди прагнуть нового досвіду та відчуттів. Усе дивне та незнайоме, звичайно, захопливе, але й менш комфортне.
Неспокійна вдача Дона Кіхота, його потреба в гострих відчуттях та прагнення романтичних ідеалів змушують його постійно потрапляти в халепу. Він не може задовольнитися затишним мирським життям поміщика і вирушає на боротьбу з кривдою і несправедливістю світу.
Його амбітні цілі, однак, складно реалізувати, а тому він завжди залишається розчарованим.
На відміну від нього, Санчо Панса мріяв про прості речі – сир і вино. Так, він звичайно не завжди був щасливим, як і в кожної людини в нього бували неприємні емоції.
Але він не описував свої турботи у складних екзистенційних поняттях – і навряд чи вони так мучили і бентежили його.
З одного боку, особистість Санчо дає йому більше шансів досягти психологічного добробуту і задоволення від життя.
Але ми маємо також пам’ятати, що болісний ідеалізм Дона Кіхота приносив йому випадкові миті захвату, які Санчо ніколи не відчув.
Дону Кіхоту були відомі як найвищі миті буття, так і його найжалюгідніші моменти.
Особистість Кіхота, за визначенням грецького лікаря Галена, можна назвати “холеричною”. Він пристрасний, харизматичний, імпульсивний і чуттєвий. У нього також надзвичайно насичене, але дуже нестабільне внутрішнє життя, сповнене фантазій та емоцій.
Незабаром після другої світової війни лондонський психолог на ім’я Ганс Ейзенк розробив ще одну теорію особистості, яка містила показники екстраверсії та невротизму.
Дон Кіхот – це особистість з високим рівнем екстраверсії (він постійно взаємодіє із зовнішнім світом) та високим рівнем невротизму (його емоційне життя нестабільне та інтенсивне). Таке поєднання рис цілком відповідає “холерику” Галена.
Санчо – повна протилежність. У класифікації Галена він був би “флегматиком”: інтроверт, стійким в емоційному плані з, безумовно, дуже низьким рівнем невротизму.
Він не дивиться на світ крізь призму бурхливої фантазії, а тому бачить звичайні вітряки, там де Дону Кіхоту вбачаються грізні гіганти.
Від типу особистості дуже залежить психологічний добробут людини. По суті, існує позитивний взаємозв’язок між щастям та екстраверсією та негативний між щастям і невротизмом.
Оскільки Дон Кіхот більш невротичний, ніж Санчо, але і більш екстравертний, кожен з них переживає моменти щастя по-різному.
Виходить, що для щастя нам потрібний стабільно низький рівень невротизму і високий рівень екстраверсії. Але все не так просто.
Для тих, хто вважає себе трохи більш невротичним і трохи менш товариським, ніж хотілося б, є гарна новина. Напружене і жваве внутрішнє життя в поєднанні з допитливим розумом пов’язують із творчими здібностями.
У своєму запитанні ви також згадуєте про “самоактуалізацію”. Відомий американський психолог Абрахам Маслоу недарма поставив прагнення особистісного розвитку на вершину людських потреб. Ваш особистісний потенціал відрізнятиметься від вашого партнера.
На думку Маслоу, перед тим як перейти до наступного рівня, потрібно задовольнити базові потреби – воду та їжу, потім безпеку, потім любов, самооцінка і лише потім самоактуалізацію.
Але наступні дослідження показали, що люди не завжди роблять це в такому порядку і що задоволення потреб різних рівнів може бути або одночасним, або в іншій послідовності, і, схоже, не впливає суттєво на наш душевний спокій.
Британський філософ XIX століття Джон Стюарт Мілл сформулював ідею щастя просто – це “бажане задоволення і відсутність болю”. А нещастя, на його думку, – “це біль і позбавлення задоволення”.
Так само як і Маслоу, Мілл бачив у задоволенні ієрархію, від фізіологічних потреб до духовних. Він також радив не заглиблюватися надто в самоаналіз.
“Запитай себе, чи щасливий ти, і припиниш ним бути”, казав мислитель.
Різниця між задоволенням і щастям, а точніше, несумісність між станом постійного задоволення і людським життям досліджена у романах, написаних через століття після Дон Кіхота, як-от “Машина часу” або “Прекрасний новий Світ”.
Герої цих утопій живуть у світі, де болю і страждань більше не існує. Але їхнє псевдощастя, позбавлене вибору чи напружених емоцій, не є справжнім – принаймні на думку авторів.
Дійсно, на нашу здатність відчувати себе щасливим впливають риси нашої особистості, темперамент і настрій, а не лише душевний спокій чи співвідношення оптимізму і песимізму.
Але чи має це значення? Ми не створені бути щасливими, будь наша склянка завжди напівповна або напівпорожня. Ми створені, щоби виживати і розмножуватися.
А тому ми всі час від часу переживаємо неприємні емоції, і це не залежить від нашого характеру.
Добре, Брендо, що ви не відмовилися від зусиль зростати як особистість і не позбулися бажання здобувати знання.
Залишайтеся тією, ким ви є, навіть якщо це і не приносить вам постійного душевного блаженства. Наша природа полягає в тому, щоб безкінечно гнатися за вередливим і невловимим метеликом щастя, а не в тому, щоб спіймати його раз і назавжди.
Щастя не можна розлити по пляшках, купити чи продати.
Однак його пошуки можуть стати подорожжю, в яку ви вирушаєте разом із вашим партнером.
І, можливо, вас втішить думка, що наше вічне невдоволення є важливою частиною того, що робить нас людьми.
