Європейці завжди ставилися до виховання дітей більш невимушено, ніж американці. Але сьогодні інтенсивне батьківство стає дедалі поширенішим серед розвинених країн світу. Чи варто батькам так тривожитися?
Одного разу в ресторані в Гаазі жінка зробила комплімент моєму синові.
“Який чудовий хлопчик, – сказала вона. – Він такий уважний. Напевно, він дуже розумний”.
Моїй дитині було три місяці. Мені, звісно, полестили слова жінки. Приємно чути, що ваш син може бути наступним Ейнштейном. Але згодом я зрозуміла, що її слова радше свідчать про те, як змінюється стиль виховання у європейських батьків.
Виховання дітей, як відомо, помітно відрізняється в різних суспільствах. Наприклад, 2009 року міжнародна група науковців порівняла, які риси батьки з різних країн прагнули бачити у своїх чадах.
Відмінності були разючими. Нідерландські батьки, приміром, найголовнішими складовими виховання назвали: відпочинок, чистоту та режим.
Італійці хотіли, щоб їхні діти були загартованими, врівноваженими та симпатичними.
А американські батьки вважали за найважливіше інтелект та розумовий розвиток.
Пріоритети американців свідчать про кардинальні зміни, які відбулися в догляді за дітьми у США.
На зміну “дитині з ключем на шиї” (низький рівень опіки і самостійність з раннього віку) 1980-х років прийшло “гелікоптерне” батьківство (активна участь батьків у всіх справах дитини) та “тепличне” виховання (усебічний розвиток з пелюшок).
Мешканці старого континенту зазвичай спокійніше ставилися до своїх батьківських обов’язків. Але тепер дедалі більше європейських батьків переймають американський інтенсивний стиль виховання.
Причина цього частково у побоюванні нерівності, що зростає, але й поява безлічі порад з виховання також відіграють свою роль.
Гра на випередження
“Інтенсивне батьківство вимагає значної кількості часу та грошей”, – каже Патрік Ішизука, професор соціології з Корнелльського університету.
Батьки мають планувати багато позакласних занять, а також відстоювати потреби та таланти своїх чад у спілкуванні зі школами та іншими установами.
Але так не лише в США. Батьки в усіх розвинених країнах світу витрачають на виховання дітей помітно більше часу, ніж раніше.
Важливу роль в цих змінах відіграє ідея, що час, проведений з батьками, має критичне значення для когнітивного і поведінкового розвитку дитини, а також для її успішності в навчанні.
Я живу в Нідерландах, країні, яка завжди була відома невимушеним підходом до виховання дітей. Це добре описано в книжці “Найщасливіші діти у світі” Ріни Мей Акости та Мікеле Хатчісон.
Нідерландські батьки дають своїм дітям багато свободи; співпраця та робота в команді є важливішими за досягнення в школі.
Однак деякі зміни відбуваються й тут. У дітей дедалі менше вільного часу. Як сказала мені нещодавно надзвичайно зайнята акушерка, що все, що вона робить зі своїми дітьми, має бути “дивовижним”.
А вчителька з балету моєї доньки дуже здивувалась, коли ми змінили балет на плавання. Вона була впевнена, що можна якось втиснути в розклад обидва гуртки.
Ця тенденція помітна й в інших європейських країнах, зазначає Фредерік де Молл, німецький дослідник із Люксембурзького університету. Він вивчає, як на батьківство впливають економічні чинники.
“У минулому роль батьків полягала переважно в тому, щоби забезпечити дітям фізичний комфорт і здоров’я, а навчанням та розвитком мала займатися школа”, – пояснює він.
Але тепер батьки помітно більше залучені до навчання своїх дітей та намагаються більше спілкуватися з вчителями.
На думку американського дослідника Маттіаса Допке, головною причиною цих змін є зростання нерівності в усьому світі і зокрема в Європі, і батьки турбуються про майбутнє своїх дітей.
Вони приділяють більшу увагу навчанню і освіті та орієнтують дітей на успіх.
Утім, інтенсивне батьківство стає поширеним і в суспільствах із високим соціальним захистом, мета якого саме зменшити нерівність.
Шведське дослідження 2016 року показало, що багато батьків вважають, що додаткові заняття допоможуть дітям розвинути корисні навички і що вони також є частиною стереотипу про “ідеальних” батьків.
Ще одна країна з відносно низькими показниками нерівності, Ісландія, також переживає бум інтенсивного батьківства. Сюди також належить тривале годування груддю та носіння дітей на руках.
Більше порад, більше тривоги
Отже, економічна нерівність – це лише частина загадки.
У своїй книжці 2003 року “Нерівне дитинство” соціолог Аннет Ларо виявила, що батьківство та соціальний клас тісно переплітаються.
Батьки середнього класу, як правило, приділяють значну увагу навчанню і розвитку своїх дітей, тоді як їхні менш заможні співвітчизники ставляться до виховання більш розслаблено.
Втім, цей чинник може бути більш розмитим насправді. Стиль батьківства змінився загалом у різних соціальних групах.
Експерти також вказують на появу величезної кількості книжок, блогів і статей про виховання дітей.
На думку канадської професорки соціології Лінди Квірк, навіть якщо батьки скептично ставляться до всіх цих порад, вони все одно на них впливають.
Зміни у ставленні до виховання відбиваються й у мові. У моїй рідній польській мові слово rodzicielstwo, “батьківство”, все частіше вживають замість традиційного wychowanie dzieci – “виховання дітей”.
Те, що у німців раніше було Kindererziehung – “вихованням дітей”, тепер називають Elternhandeln, тобто – “дії батьків”.
“Якщо ви вкладаєте у батьківство ширше поняття – становлення всебічно розвиненої і успішної особистості, то Erziehung, “виховання”, недостатньо”, – пояснює соціолог де Молл.
Що далі?
Збільшення батьківських зусиль має наслідки не тільки для батьків і дітей, але і націй загалом. Воно поглиблює нерівність суспільства.
Коли у 1960-ті роки батьки приділяли менше уваги розвитку талантів та захоплень дітей, люди з різних соціальних прошарків витрачали на виховання приблизно однакову кількість часу та грошей, зазначає професор Ішизука.
Усе це створює додатковий тиск на батьків, насамперед, матерів, які все ще несуть основну відповідальність за виховання дітей.
Дослідження трьох американських науковців 2012 року, яке часто цитують, показало, що чим інтенсивніший стиль виховання, тим більш пригнічена і тривожна мати.
Втім, багато батьків упевнені, що це їхній обов’язок. Минулого року професор Ішизука дослідив ставлення до виховання у різних соціальних класах США.
Його дослідження показало, що батьки з різними фінансовими можливостями висловлювали дуже схожу точку зору на виховання. Вони вважали, що “хороші” мами і тата повинні брати надзвичайно активну участь у всіх аспектах життя своєї дитини. Вони також засуджували тих, хто цього не робить.
Професор де Молл, однак, упевнений, що європейцям не варто так перейматися.
“Ваша дитина не залишиться позаду, якщо тільки ваша родина вже не перебуває за межею бідності”, – пояснює дослідник.
І, можливо, маятник виховання у майбутньому хитнеться в інший бік.
Адже втомлені американські батьки наразі жадібно поглинають книжки про німецький, нідерландський та французький стилі виховання.
