Закінчення. Початок тут.
Але хтось це вже успішно вирішив
Так, у світі є навіть не один позитивний приклад вирішення проблеми сміття. В Європі розроблено механізм розширеної відповідальності виробника – за принципом «забруднювач платить».
Зазвичай підприємців заохочують або створити неприбуткові організації, котрі дбатимуть про утилізацію, або ж сплатити податок і таким чином перекласти відповідальність за долю відходів на державу. Утім, деякі відходи просто не можуть бути перероблені, і для них є так званий «чорний» контейнер, сміття в якому оплачується окремо. Плата залежить від кількості відходів – або від їхнього об’єму, або від ваги. Це стимулює мінімізацію відходів, їх повторне використання і переробку.
У Німеччині працює депозитарна система збору тари: у вартість продукції «забито» не лише ціну на переробку, а й кошти, які повертаються користувачу після повернення тари (та й самих німців усіляко заохочують здавати тару – у спеціальний автоматах можна за три пластикових пляшки отримати жетон на метро). У шведських крамницях продаються мішки для сміття, в ціну яких закладено вартість утилізації їхнього вмісту. Французи ж просто один раз на рік сплачують податок на сміття у сумі 200 євро – таке собі «все включено».
Бізнес на смітті. Доступно кожному
Утім, у нас закони окремо, а суспільство – окремо, і коли вони раптом перетинаються, це виглядає як маленьке диво. У нашій країні вже є прецеденти, коли хтось, змінивши своє ставлення до сміття (щоправда, такі люди не говорять «сміття», кажуть «відходи»), сприймають його інакше – і тоді воно з проблеми перетворюється на джерело прибутку. Не основне, але все одно приємне.
Маленький конкретний приклад. Мешканці столичної хрущовки відкрили станцію сортування сміття в своєму будинку. За 9 місяців таким чином заробили близько 6 тисяч гривень – у фонд озеленення газонів, появи дитячого майданчика і ремонту даху. «Вони взялися з нічого – просто сміття, яке раніше викидали, – говорить Інна Біла, головна ініціаторка всього цього “екоруху”. – Якщо не чекати, що все зробить держава, а робити щось і самим, то все відбувається дуже швидко».
Хрущовка на Дарниці (Бульвар Праці, 2/27) довго нічим не відрізнялася від усіх інших. Але торік навесні її мешканці вирішили влаштувати суботник. Один мешканець, Олександр Македонський, розклеїв 9 оголошень – біля кожного під’їзду. Несподівано ініціативу підхопили – мешканці різного віку розчистили територію під’їздів та двору, заодно і перезнайомилися. Наслідки всім настільки сподобалися, що ідея почати сортувати сміття отримала загальну підтримку. Щоправда, не відразу. Інна Біла розповідає, що раніше сміття починало швидко висипалася з переповнених баків, тому вони з чоловіком спочатку просто виносили своє сміття в чотири коробки (пластик, папір і скло окремо), які негайно спустошували безхатьки. Поступово інші сусіди почали долучатися. Згодом вирішили закріпити успіх і влаштували власну сортувальну міні-станцію у приміщенні, яке колись використовувалося як двірникова «підсобка», а потім стало притулком для бездомних. «Ми дали їм 9 днів на те, щоб вони знайшли собі нове житло, – розповідає Інна Біла. – Звичайно, і їх дуже шкода, але… Коли ми туди зайшли, там було стільки шприців! І різного мотлоху, просякнутого екскрементами. Я розумію, що доля у всіх дуже різна, але ж світ не без добрих людей, і якби людина хотіла отримати допомогу, то жила б інакше, бо тут же їсти, спати і ходити в туалет – теж не вихід зі становища».
Після великого прибирання ініціативна група купила замок, а всі охочі поробили собі ключі, щоб приносити до будиночка розсортоване сміття. Крім близько 60 сімей, це роблять співробітники аптеки та двох пивних магазинів, розташованих у цьому ж дворі. А супермаркет безкоштовно дає будівельні пакети і ящики, в яких зберігається сміття. Від непроханих гостей сортувальну станцію береже «сигналізація»: щойно хтось побачить потенційних зловмисників – відразу пише в групі мешканців у Viber (вона налічує 95 осіб, тому ймовірність негайної реакції дуже велика).
«Дуже часто ми чуємо: “У нас у будинку живуть самі пенсіонери, це вам пощастило”, – розповідає Інна. – Нам теж так здавалося, але виявилося, що це не так, і наші пенсіонери мають нормальне мислення, також хочуть жити краще і готові для цього докладати зусиль, не чекаючи, що все зробить держава. Достатньо однієї-двох людей, аби змінити цілий будинок. Ми з Сашком просто активніше підштовхуємо народ. Людям легше, коли хтось їм говорить, що саме треба робити. Звичайно, фінансова сторона приваблює завжди, але наша головна мета – не заробіток. Хочеться дітям залишити гарний слід по собі».
Як саме відбувається сортування? «У нас стоїть пакет на балконі, в якій ми складаємо всю вторсировину: бляшанки, пластикові пляшки, папір, – пояснює Інна Біла. – Коли пакет наповнюються, ми його відносимо у будиночок двірника, а вже там розсортовуємо відходи, розкладаємо їх по осередках. Посортувати сміття у будинку двірника – це три хвилини, не кожен має змогу тримати вдома кілька контейнерів для різних видів вторсировини. Своє сміття ми виносимо раз на день чи два, а хтось виносить раз на тиждень на вихідних, щоб розсортувати, не поспішаючи на роботу. У нашому будинку живуть бабусі, котрий не мають свого ключика, вони телефонують мені або Сашкові і просять зайти забрати їхнє сміття, яке збирали кілька тижнів. У нас зазвичай за день накопичується півпакета вторсировини. Але, наприклад, якщо люди святкували День народження або купили холодильник, у великій упаковці, то це відразу великий об’єм. Та й у різних сім’ях різні потреби. У когось, скажімо, діти постійно п’ють соки, у когось більше молока. Пляшка з-під вина, якийсь журнал, коробка з “Нової Пошти” – ось уже цілий пакет. Якщо 160 квартир у нашому будинку винесуть по такому пакету, ось уже й об’єм».
Щоб об’єм виходив менший, мешканці скручують пластикові пляшки та по можливості металеві бляшанки вдома або в будиночку. «Але це роблять не всі, бо ще не всі вміють правильно сортувати сміття, – говорить Інна Біла. – Навіть нещодавно хтось приніс шпалери. Але, на жаль, їх не приймають». Коли повністю накопичується об’єм, мешканці організовують суботник і переносять це все в підвальне приміщення, складаючи в спеціальні мішки для сміття, надані компанією.
Знайти компанію, яка сортує сміття, мешканцям допоміг їхній районний депутат. Він домовлявся з підприємцями, котрі цим займаються – ті навіть влаштували маленький майстер-клас із сортування, показавши, що пластик і папір матимуть друге життя, якщо будуть в окремому пакеті, а не забруднені органікою.
«Після другого репортажу на телебаченні нас почали запитувати, чи можна приносити сміття до нас, – говорить Інна Біла. – Бо раніше хтось на Троєщину возив, хтось десь у центр – просто дбаючи про екологію. Тепер багато людей зробили собі ключі і носять сміття до нас».
Отже, про світло в кінці тунелю
Загалом ми рухаємося у правильному напрямку. Тільки дуже повільно. Сергій Волков вважає великим здобутком саме інформаційне збурення цієї теми: «А це хоча б щось, це формує суспільний запит, але навряд чи він може вплинути на прийняття тих чи інших законів, які стосуються інфраструктури. Це питання більш комплексне, широке, і там не один закон треба прийняти, щоб вирішити сміттєву проблему системно. Розробляються нові закони, мають бути прийняті до зими. Цей пакет законів регулюватиме ці питання і, можливо, дасть імпульс, створить ринок – тоді з’являться сміттєпереробні заводи, а поки що нічого такого не відбувається, і ця норма закону “Про відходи” на це вплинути теж не може. Про неї вже й забули… Потрібні послідовні кроки циклічної економіки. Так формується новий ринок, а заборонити завжди легше, ніж створити інфраструктуру».
Поки що ми не можемо сказати, як саме виглядатиме оптимальна ситуація з переробкою сміття по-українськи. Наразі ми, як у знаменитому виразі, лягли і лежимо у напрямку своєї мети. Але в будь-якому разі довго такий стан речей тривати не може. Угода про асоціацію з ЄС, котра на повну силу запрацювала восени вже минулого року, зобов’язує виконувати українські закони, котрі відповідають європейським нормам. А ця сама правка до закону «Про відходи», на свою біду, відповідає директиві ЄС. Тому так чи інакше вона буде виконуватися. Це лише питання часу.
Насправді і в Європі спочатку «сміттєвий досвід» був збитковим – цей процес європейські країни запустили штучно, а тепер у Швейцарії та Німеччині закінчується власне сміття. Це сповнює нас надією, що ми, навіть якщо не вдасться досягнути такого рівня, принаймні зможемо експортувати туди свої відходи…
Бо чого-чого, а цього добра у нас вистачить надовго.
