Про ситуацію з поширенням коронавірусу в “ЛНР” говорити дуже складно, тому що ситуація змінюється буквально кожні кілька годин.
І якщо ще кілька днів тому ми жартували про те, де весь світ з його загрозою пандемії, і де ми – з труднощами перетину кордону, то зараз про хворобу говорять буквально всі.
Якщо ще два дні тому, люди тут змагалися в жартах і мемах на цю тему, то зараз гумору ні в кого вже практично не залишилося.
Найперше, що кидається в очі – паніка.
Люди скуповують продукти харчування першої необхідності: гречку, макарони, сіль, цукор, борошно, олію. На автозаправних станціях попит на паливо, в аптеках з минулого тижня немає масок, антисептиків і протизастудних засобів.
Фармацевти намагаються викручуватися – пропонувати марлю для самостійного пошиття масок і гомеопатичні препарати у відповідь на прохання про протизастудні засоби.
З “республіки” заборонили вивозити перев’язувальні засоби, і вже пошепки всі говорять про те, що Росія перестала постачати нам маски, антисептики і засоби від грипу, оскільки там вони потрібніші.
Ситуація змінюється на очах.
16 березня скасували всі концерти і громадські заходи. 17 березня замість очікуваного запровадження карантину в навчальних закладах ухвалили рішення навчати дітей по класах стаціонарно: не діти переходять з класу в клас, а вчителі ходять на уроки по класах.
Багато батьків тримають дітей вдома, щоб уникнути зараження. Разом з тим, учні групами відвідують шкільні заходи, що суперечить забороні зібрань в понад 50 людей.
Лікарі кажуть, що на нарадах їм повідомили про необхідність носити маски всім медичним працівникам. Треба мати на робочому місці три маски, причому одна з них повинна бути виготовлена своїми руками.
Санстанція перевірятиме кожен кабінет і каратиме за порушення масочного режиму.
Кожного пацієнта з кашлем медичний персонал зобов’язаний відправляти в ізольований кабінет для додаткового огляду.
І тут потрібно сказати про найважливіше: офіційно жодного випадку зараження коронавірусною інфекцією в “ЛНР” не виявили.
Разом з тим Луганськом ширяться чутки про переповнені бокси інфекційного відділення 4-ї міської лікарні, про вахтовиків, які повернулися з Італії, та про відсутність тестових систем.
Коли весь світ прагне залишатися вдома, тут багато найбільш вразливих до інфекції людей – пенсіонерів. Вони прагнуть перетнути лінію розмежування з Україною, щоб пройти необхідну ідентифікацію для отримання української пенсії.
Є ще одна яскрава риса: відсутність інформації. В басейні “Юність” на стійці адміністраторів – порізана на тарілці цибуля, а самі адміністратори працюють в одноразових масках.
І ще є два протилежні стани свідомості в “республіці”: від повного ігнорування проблеми, мовляв, де ми, і де весь світ, до майже панічного страху померти, заразитися, не отримати необхідної медичної допомоги або отримати її некваліфіковану.
