Серпень, невеликий екскаватор “Маніту” на полі між селами Комарів та Дністрівка Кельменецького району Чернівецької області засипає землею розкопані археологами залишки таємничої споруди пізньоримських часів (ІІІ-IV ст. н.е.).
Тоді під землю ховалася єдина відома давньоримська склоробня, розташована поза межами імперії.
Науковцям з київського Інституту археології НАН України та студентам-історикам ІІ курсу, які майже місяць працювали тут в археологічній експедиції, сумно.
Знахідка на полі
Це чи не єдина на теренах Західної України пам’ятка, пов’язана зі Стародавнім Римом – і абсолютно точно єдина такого типу споруда на території від Великої Британії до Уральських гір.
Сюди б не ковші землі, а невеликий музейний павільйон, але коштів на це поки що немає. Тож всі знахідки скла, виготовленого за античними рецептами, помандрують з учасниками експедиції до Києва.
Та перед тим, як сховати об’єкт під землю, його законсервували: простір між стінами споруди щільно засипали піском, а з працівниками агрохолдингу “Сварог”, що орендує у місцевих селян поле, де були розкопки, домовилися про обережні сільськогосподарські роботи.
Бо у майбутньому керівники археологічної експедиції все ж бачать тут музей-скансен, який міг би стати потужним туристичним магнітом для Кельменецького району.
Однак поки що до цього далеко.
“Консервація, яку ми зробили, найбільше вбереже кам’яну споруду від руйнування, і вона в такому стані дочекається музеєфікації хоч через рік, хоч через сто. Повторно її найближчим часом відкривати ніхто не буде, досліджуватимемо площу навколо споруд”, – розповідає молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України Мар’яна Авраменко.
Комарів або, якщо по-науковому, “виробнича факторія варварської Європи пізньоримського часу” – місце культове, відоме у вузьких наукових колах ще з 1950 р.
Археологічні роботи проводились тут у 1950-1970-х роках під керівництвом львівського професора Маркіяна Смішка.
У 2012 році вивчення унікального поселення відновилося.
Проектом займаються відділ археології ранніх слов’ян та Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба” Інституту археології НАН України.
З 2014 року роботи проводяться в рамках спільного українсько-німецького проекту “Комарів – центр виробництва скла в Барбарікумі”.
До досліджень залучені історики з Німеччини (Вільний Університет Берліну, Університет Ростоку) та Польщі (Варшава).
Щороку вивчається нова ділянка: розмір археологічної пам’ятки – 35 га, а максимальний обсяг території, яку можуть дослідити за сезон, – 600 кв. м.
Тож роботи тут триватимуть і надалі.
Та шукати таємничу кам’яну споруду новій генерації археологів через понад 45 років після перших експедицій довелося майже з нуля.
Попередники зазначили орієнтиром телеграфний стовп, якого давно вже не існує.
Але пощастило, й історикам не довелося перекопувати все поле, де якраз зібрали врожай пшениці, – до кута кам’яної кладки прокопали лише кілька метрів.
Звідки тут римляни?
Давні римляни дуже ревно охороняли свої технології і не ділилися ними з сусідами-варварами. Це стосується і виробництва скла.
Тому й стільки запитань у вчених до комарівського поселення.
На полі між Дністрівкою і Комаровим у 1962 році була досліджена склоплавильна пічка.
А у 2017 році археологи відкопали сміттєву яму з численними рештками скляного виробництва.
Споруда ж, яку досліджували у 2019 році, майже не має слідів виробництва. Це – елемент інфраструктури поселення.
Археологи переконані: будівля не мала утилітарного характеру.
У чому її унікальність, пояснює Мар’яна Авраменко: “За цією кам’яною кладкою дуже багато стоїть. Вона була зроблена за античними зразками, найближчі з яких розташовані за 300-400 км від Комарова”.
“І, що найважливіше, її могли зробити лише ті люди, які те ж саме робили в самій імперії, тобто фізичні носії технології, можливо – громадяни імперії, що перебралися на варварські землі. Ці ж люди виробляли тут і плінфу (цеглу), і черепицю, і скло”, – додає археолог.
За однією з версій, римські ремісники-склодуви оселилися тут, на краю античної ойкумени, через те, що у їхньої продукції був у середній течії Дністра непоганий ринок збуту.
Та є й інші гіпотези.
“У 2019 році головним завданням було додатково дослідити будівлю з кам’яним фундаментом, яку вперше відрив Маркіян Смішко. Як правило, у археології об’єкт двічі не відкривається. Але тут маємо без перебільшення унікальний об’єкт, надзвичайно значимий, оскільки для римської доби кам’яні будівлі відомі тільки в античному світі та у германських племен півночі Європи та Скандинавії”, – пояснює керівник експедиції, завідувач відділу археології ранніх слов’ян Інституту Археології Олег Петраускас.
Він відзначає, що це перша і єдина споруда, побудована із застосуванням каменю в черняхівській культурі.
“Археологи – це, напевно, найстрашніші люди для археологічної пам’ятки: вони після себе залишають лише папірці документації. На об’єктах, які досліджуються, прийнято виймати все, навіть камінь. Але у Комарові застосовуються неінвазивні методи, які допоможуть зберегти цей унікальний комплекс. Ми залучаємо до роботи геофізиків. Проводимо хімічні аналізи знахідок”, – додає Олег Петраускас.
Та за понад півстоліття досліджень призначення будівлі так і не отримало однозначного пояснення.
“Є припущення, що споруда, побудована за традиціями пізньоримської архітектури на території варварів, могла бути майстернею, де обробляли скло, сторожовою баштою або навіть ранньохристиянським храмом. Кожна з гіпотез має свою аргументацію. Розкопки 2019 року мають дати нові аргументи на користь цих чи нових гіпотез”, – говорить археолог.
Музей?
Що ж до створення тут музею, то це, на думку Петраускаса, можливо. Але таку мету нинішня експедиція перед собою не ставила.
“Охорона і музеєфікація є компетенцією органів охорони культурної спадщини. Ми вважаємо, що комарівська археологічна пам’ятка повинна набути статусу національної. Ми налаштовані на подальше дослідження склоробної майстерні. Проте це залежить від багатьох чинників. На жаль, з часів незалежності держава практично не виділяє грошей на польові археологічні дослідження”, – нарікає вчений.
“Ми одним зі своїх завдань бачимо популяризацію цього красивого куточка України – північної Бессарабії. Сам край має чудові перспективи: унікальний дністровський ландшафт, особлива етнографія та ментальність місцевих людей, багате і неповторне історико-археологічне середовище”, – наголошує Олег Петраускас.
Щороку через археологічну експедицію поблизу Комарова проходить близько 30 учасників.
“Загалом це вже біля 300 людей, які виносять звідси незабутні враження. Саме вони і є найкращою рекламою для цих місць”, – додає археолог.
Дослідникам вдалося налагодити непогані стосунки з місцевими жителям, експедиції допомагала і місцева влада обох прилеглих сіл Комарів та Дністрівка, і працівники корпорації “Сварог”, яка працює на полі.
Але більшість місцевих до археологічних розкопок ставляться “нейтрально”, каже Олег Петрасускас: “І через те, що часи зараз такі, що вимагають у людей заробляти гроші, а не гратися “в бірюльки”. І через недостатній рівень освіти”.
А тим часом давня римська склоробня, знову схована під землею, буде чекати на кращі часи.
