Вчений стверджує, що головний камінь комплексу був висічений у формі гігантського фалоса і мав кам’яну “партнерку”.
Стоунгендж, побудований понад 5 тисяч років тому – це одна із найбільш захопливих загадок археології та історії. Тепер один вчений запропонував нову дивовижну гіпотезу і стверджує, що знає, навіщо збудували стародавній храм, відомий нам як Стоунгендж.
Про це пише DailyMail, передає TSN.UA.
Професор Теренс Міден, археолог і фізик Оксфордського університету, стверджує, що Стоунгендж, ймовірно, був фалічним храмом. За його словами, центральний камінь мегалітичної споруди висічено у формі анатомічно правильного фалосу завдовжки 2,6 метра.
Хоча цей моноліт, відомий як “камінь 67”, нині лежить на боці, наполовину засипаний землею, колись він займав центральне місце у споруді. Він був встановлений таким чином, щоб промені сонця висвітлювали його на сході літнього сонцестояння і на заході сонця в день зимового сонцестояння. Якщо це правда, весь комплекс міг бути величезним храмом родючості і використовувався як своєрідний “календар” кам’яного віку.
В епоху будівництва Стоунгенджа фалічні камені більш-менш реалістичної форми використовувалися в різних регіонах як символ родючості. Вони відігравали важливу роль у релігійних системах вірувань неолітичної Європи та Азії.
Хоча зараз це, можливо, й не дуже очевидно, професор Міден вважає, що непримітний камінь колись був найважливішою частиною Стоунгенджа і мав ритуальне значення. За словами вченого, будівельники храму зробили контури центрального каменю максимально реалістичними і навіть намагалися висікти шкірно-судинний малюнок.
“Коли “камінь 67″ упав, він упав між іншими каменями, через що його деталі було важко розглянути. Через це, а також, можливо, через християнське святенництво, його ніколи раніше не помічали мільйони відвідувачів за останні п’ять століть”, — розповів учений.
Другий важливий камінь Стоунгенджа, який розташований на осі сонячних променів у дні літнього та зимового сонцестояння — це так званий “вівтарний камінь”. Будівельники також надали йому певної форми, щоб використовувати в ритуалах. На думку професора Мідена, “вівтарний камінь”, що лежить, був “парнеркою” фалічного “каменю 67”, який стояв поруч.
У деяких стародавніх європейських та азійських культурах сонце та місяць часто уособлюють чоловічу та жіночу сили відповідно, і в міфах часто зустрічаються пари божеств – чоловічого сонячного та жіночого місячного. А останні дослідження Стоунгенджа показують, що його камені орієнтовані не тільки за напрямком сонячних променів, але й відповідають руху Місяця. Зокрема, прямокутна внутрішня структура, позначена чотирма каменями, може відповідати події, яку називають зупиненням Місяця, яка відбувається раз на 18 років.
Це свідчить про те, що Стоунгендж був храмом родючості, побудованим для відображення символічного зв’язку між жіночим місяцем та чоловічим сонцем у певні важливі дні року.
Нагадаємо, “ДНК” каменю свідчить про те, що стародавні британці були набагато згуртованішим суспільством, ніж вважалося раніше. З’ясувалося, що один із каменів Стоунгенджа – 6-тонна брила, яка ймовірна була вівтарем – було взято на півночі Шотландії, майже за 700 кілометрів від споруди.
