Відомий політик, лідер праворадикальної партії “Братство” Дмитро Корчинський розповів Голос-Інфо про наростання радикальких настроїв у суспільстві і те, до чого ця тенденція зрештою може призвести. Деталі – далі в інтерв’ю.
– Пане Дмитре, напевно ви чули про інцидент, який стався днями на ринку, розташованому поблизу станції метро “Лісова”. Якою є ваша оцінка цієї події? Я відверто скажу: прозоро натякаю на численні публікації в наших та закордонних ЗМІ про радикалізацію в суспільстві та втрату монополії на застосування сили поліцією.
– Передусім варто зазначити, що мали місце три інциденти. Перше — це напад на літнього чоловіка і брутальне поводження мігрантів з українцями. На жаль, це не рідкість і цей інцидент набув розголосу лише завдяки тому, що потрапив у соціальні мережі.
Другий інцидент — це коли група українських громадян вирішила зайти на цей ринок і пояснити, що більше себе так поводити не можна. Я думаю, що це природна реакція обурених людей і нічого екстраординарного в цьому немає. Подібного роду заходи та інциденти мають місце в цивілізованих і не цивілізованих країнах і на Заході, і на Сході. Це, скажімо так, нормальна реакція громадськості на те, що їх дратує. Таке ми бачимо в Парижі, США, Іраку, Сирії…
– Даруйте, я вас переб’ю. Молоді люди міцної статури в балаклавах прийшли і розтрощили кіоск тоді, коли продавець-іноземець, який вдарив пенсіонера вже був затриманий правоохоронцями і відносно нього була порушена карна справа. І ви вважаєте, що це нормальна реакція громадськості?!
– Ми бачили, що в першому інциденті брав участь не тільки той чоловік, який був затриманий. Його підігрівали і йому допомагали й інші торговці з цього ринку. У громадян, які прийшли туди не було сумнівів, що затриманий відбудеться невеликим хабарем. І поза сумнівом, потрібно дресирувати цю публіку, а, конкретно — тих мігрантів, які не розуміють, що в Україні до українців потрібно проявляти шанобливість. Себто, ще раз зауважую, що така реакція була природною. Це ніколи не виглядає смачно, але коли, скажімо, чорношкірі французи дресирують паризьку поліцію, а я це спостерігав, це виглядає ще менш смачно, але це виправдано.
Річ у тім, що громадянські конфлікти ніколи не виглядають естетично, але тим не менше вони потрібні, бо якби не було б цих конфліктів, то громадянське суспільство ніде і ніколи б не визріло.
І я ще не сказав про третій інцидент, який пов’язаний з поліцією. Поліція поводила себе явно неадекватно і це власне й викликало бійку. В результаті поліція заарештувала 30 чоловік, троє людей опинилися в тюрмі. Поліція, зауважу ще раз, поводила себе неадекватно навіть в приміщенні районного управління внутрішніх справ, де намагалася зірвати нашивки з бійця “Правого сектору”. Себто, усі ці люди, на жаль, забули Майдан і проявляють дедалі більше агресії по відношенню до українців.
– До чого може призвести тенденція, коли фактично чиниться самосуд?
– Монополія правоохоронців на застосування сили — це порочна практика. Саме ця монополія силових структур призвела до втрати Криму і окупованих територій Донбасу. Всі ми бачили, як 90% усіх цих монополістів на застосування сили перейшли на бік ворога, а громадяни які не мали права застосовувати силу значною мірою врятували честь нації. В Одесі вони врятували честь нації, в Харкові… Добровольці на Донбасі першими почали діяти, хоча діяли вони протиправно, коли вступили в свої перші бої. І зараз теж, багато добровольчих підрозділів діють, можливо протиправно, але, тим не менше, ефективно.
Якби суспільство мирилося б з монополією на застосування сили правоохоронцями, жодного Майдану не сталося б, оскільки силовики затрамбували би всіх в асфальт.
В умовах України, в умовах реальної війни ніякої монополії у держави на застосування сили бути не повинно. А боятися того “бєзпрєдєлу” з боку громадянських структур не варто. Навпаки, боятися слід свавілля з боку поліції, СБУ і Національної гвардії. Усі вони діють брутально, жорстко і дуже часто протизаконно.
– Ви згадали про Донбас… Днями сталася страшна трагедія: під час артилерійського обстрілу з боку ворожої сторони в селищі Залізне Донецької області загинула 15-річна дівчинка, яку вбив осколок снаряду. Віце-спікер Ірина Геращенко, коментуючи цю трагедію, відзначила, що кожен факт убивства дітей на Донбасі потрібно вносити в позови України до Росії в міжнародних судах. Як ви вважаєте, це якимось чином може вплинути на тактичну поведінку агресора?
– Ні, ні, ні, жодна дія жодним чином не вплине, вплинути може лише комплекс дій. Але поза всяким сумнівом і це потрібно робити. Зрозуміло, що це не дасть якихось відчутних результатів, але принаймні допоможе в українській зовнішньополітичній пропаганді. Зауважте, зараз суттєво збільшилася кількість втрат серед мирного населення на Донбасі. Це паралельний процес. Поясню. Зараз дуже жорстко почали ставитися до добровольчих відділів на Донбасі. Тобто, добровольців витісняють з цієї війни (останні днів 10 пішла така хвиля) і паралельно зростає кількість жертв серед мирного населення. Самим по собі збройним силам, які справді стали значно ефективнішими ніж були раніше, тим не менше, без участі добровольців значно важче захищати мирне населення.
– До речі, про захист. Як ви гадаєте, надання Україні американських протитанкових комплексів “Джавелін” може послугувати хоча б мінімально стримуючим фактором для РФ?
– В якійсь мірі буде, але, знову-таки, жоден вид зброї сам по собі нічого не вирішує, хоча це хоч трішки, але посилює нашу обороноздатність. Москва просувається так далеко, як може. Це не сильна держава сьогодні, у неї мало боєздатних відділів і вона не може собі дозволити повноцінної війни з Україною.
– І чому, сили ж не рівні насправді?
– Тому що Росія боїться, що втрати з її боку будуть занадто великими. Якщо ми хоч трішки можемо підсилити власні збройні сили бодай цими “Джавелінами”, то це вже непогано. Крім того, “Джавеліни” не самі по собі цінні. Не варто забувати про те, що Україна зараз знаходиться під збройним ембарго з боку європейських країн і значною мірою з боку Сполучених Штатів. В Україну заборонено продавати європейським і американським виробникам набої військових зразків, вогнепальну зброю аж до спортивної включно, дрібнокаліберної, військові приціли і багато чого іншого.
Коли США починають надавати “Джавеліни”, снайперські комплекси і так далі — це хороший сигнал, бо це означає, що нам легше буде закуповувати надалі необхідне устаткування і в США, і в перспективі – в Євросоюзі.
– Чи не здається вам, що питання не проголошеної війни на Донбасі відійшло на задній план в пріоритетному фокусі світового співтовариства?
– А це питання ніколи не було в фокусі інтересів світового співтовариства, воно завжди було на третьому плані. Зараз справді з третього воно перейшло на п’ятий чи на шостий план. США і Євросоюз значно більше стурбовані подіями на близькому і далекому Сході, а Україною вони, скажімо так, не надто цікавилися.
Ось дивіться, Німеччина постачає озброєння курдам в великих кількостях, хоча курди й досі перебувають в статусі терористів? Так, постачає. А Україні- ні. Тепер візьмемо ситуацію щодо Ірану. Франція і всі країни Євросоюзу стурбовані цим питанням значно більше, ніж ситуацією з Україною. Себто, вони приділяють нам увагу, але не сильно велику. Це я м’яко формулюю.
– Росія повинна взяти на себе відповідальність за збиття авіалайнера МН17 над окупованим Донбасом. З таким закликом до РФ звернулися країни-члени НАТО, ЄС. Яким чином, на ваш погляд, в даній ситуації має діяти офіційний Київ?
– Офіційний Київ в усіх ситуаціях повинен в міру можливостей збільшувати тиск на Російську Федерацію і на агентів впливу РФ всередині країни. На жаль, зараз ми, побоюючись повномасштабного військового конфлікту з РФ, боїмося вбити всіх кремлівських агентів на Донбасі. Але ми можемо ув’язнити багатьох кремлівських агентів в Києві. Ми цього не робимо. Ми не перериваємо дипломатичних стосунків…
– Про що ви говорите, якщо за статистикою товарообіг з РФ у нас невпинно збільшується, тобто, вдень воюємо, вночі торгуємо і так по колу.
– Так, справді все це відбувається і це означає, що наша політика неефективна, тому наші західні союзники отримують дуже погані сигнали. В результаті, така позиція України дає можливість нашим західним союзникам робити висновок, що насправді україно-російської війни немає, а є внутрішній громадянський конфлікт, за який відповідальний Київ.
– Як ви можете прокоментувати рішення Олега Сенцова оголосити голодування? Наскільки це ефективно, наскільки небезпечно, наскільки може підкорегувати поведінкову лінію Путіна?
– Голодування Сенцова загострило проблему усіх наших заручників в РФ. Він — мужня людина і використовує усі можливості, які в нього є для боротьби. Зрозуміло….це ніяким чином не вплине на Путіна. Голодування — це останній засіб боротьби і він рідко буває вдалим. Принагідно, можна згадати голодування ірландських повстанців в британських тюрмах ще за часів Маргарет Тетчер. Їм усім дали померти. Мабуть, це укріпило дух ірландського народу, але безпосередніх політичних наслідків не було.
У нас є єдиний спосіб врятувати наших заручників — обміняти їх. Для того, аби їх поміняти, потрібно набрати достатню кількість обмінного фонду. Для цього непотрібно пробиратися на Донбас, щоб взяти в полон якогось там Захарченка. Достатньо пройтися по Києву і тут ми наберемо величезну кількість обмінного фонду. Та про що ми говоримо…! На одного Медведчука можна поміняти усіх наших заручників. І такого роду публіки у нас хоч греблю гати. Словом, обмінний фонд ми можемо сформувати дуже потужний, навіть не виходячи за межі Києва.
– Ми говорили про голодування Сенцова. Свого часу, перебуваючи в російській буцегарні, голодувала і Надія Савченко. Наразі вона вже в українській в’язниці. Ви виріте в те, що вона справді збиралася підірвати Верховну Раду?
– Я не знаю, наскільки вона збиралася це зробити, але я думаю, що вона була завербована ГРУ ще тоді, коли перебувала в Іраку по службі. Потім її трохи загубили, як занадто малоцінного агента.
Як ви знаєте, Донецьк знаходиться більше під опікою ФСБ, а Луганськ — під крилом офіцерів Головного розвідувального управління РФ. І “випадково” саме тоді її ім’я й згадали. Власне, тому вона так легко перенесла все це ув’язнення. Те, що вона є морально залежною і являється агентом російського ГРУ — цілком очевидний факт.
