Українські правозахисники передали до Міжнародного кримінального суду у Гаазі інформацію про сексуальне насильство у зоні конфлікту на Донбасі. Активісти сподіваються на покарання винних.
До Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду у Гаазі цього тижня передано документальні свідчення про системні злочини проти статевої свободи у зоні конфлікту на Сході України. Документальні свідчення обсягом у понад 100 сторінок стали результатом кількарічної роботи активістів коаліції правозахисних організацій “Справедливість заради миру на Донбасі”. Правозахисниками було проведено близько трьохсот інтерв’ю з людьми, які утримувалися у незаконних місцях позбавлення волі у зоні конфлікту на Донбасі. “Кожна третя-четверта людина, яка перебувала у незаконних місцях позбавлення волі, або сама була жертвою сексуального насильства, або була свідком такого насильства”, – зазначив Володимир Щербаченко, голова “Східноукраїнського центру громадських ініціатив”, виступаючи у четвер, 27 вересня, на прес-конференції у Києві.
Зґвалтування і тортури у незаконних тюрмах
Правозахисники зазначають, що сексуальне насильство мало місце по обидва боки конфлікту на Донбасі. Утім, лише на контрольованих незаконними збройними формуваннями територіях ці злочини мали масовий і системний характер, як правило, у незаконних місцях несвободи, відомих як “катівні”. Від очевидців і жертв правозахисники отримали інформацію про, щонайменше, 120 таких нелегальних в’язниць. У звіті, переданому Офісу прокурора у Гаазі, міститься інформація про злочини сексуального характеру, вчинених у 16 таких в’язницях.
Системний характер зґвалтування і тортури, такі як, наприклад, удари струмом по геніталіях, відповідно до звіту, носили у семи нелегальних тюрмах на тимчасово непідконтрольних українському урядові територіях Донбасу. Йдеться, зокрема, про колишнє приміщення управління СБУ у Донецьку, одну з колишніх військових частин, колишнє приміщення УБОЗу і відділення “Нової пошти”. У Луганську, як встановили правозахисники, нелегальні в’язниці були, зокрема, в одному з колишніх гуртожитків Східноукраїнського національного університету Володимира Даля, у колишніх приміщеннях райради Жовтневого району, а також у гаражах, у колишньому дитячому садку і кав’ярні. За інформацією “Східноукраїнського центру громадських ініціатив”, більшість людей, які утримувалися у незаконних місцях несвободи не були учасниками збройного конфлікту, а потрапляли в неволю через свою громадянську позицію. Загалом переданий Офісу прокурора звіт правозахисників містить свідчення 116 жертв тортур, зокрема, 58 свідчень сексуального насильства. “Це лише верхівка айсбергу”, – переконаний Володимир Щербаченко.
Загалом 70 звернень до Гааги
Юридично підготувати подання до офісу прокурора Міжнародного кримінального суду допомогла Міжнародна федерація прав людини. Представниця цієї організації Амаль Нассар у розмові з DW висловила впевненість, що у Гаазі документи будуть взяті до уваги. “Ми впевнені, що ми передали переконливі свідчення і вони будуть додані до доказів, які дозволять розпочати провадження. Ми сподіваємося, що прокурор буде діяти”, – зазначила Нассар. Ще наприкінці квітня 2014 року Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду повідомив, що розпочате попереднє вивчення ситуації в Україні. Спершу у Гаазі збирали інформацію про імовірні злочини, вчинені проти учасників мирних демонстрацій проти екс-президента Віктора Януковича, а у вересні 2015 року попереднє вивчення фактів поширили і на конфлікт на Донбасі та на події, пов’язані з анексією Криму. Відтоді, констатують правозахисники, до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду надійшло 70 звернень, в яких були задокументовані свідчення воєнних злочинів або злочинів проти людяності. Утім, досі прокурор не ухвалив рішення про початок повноцінного розслідування у зв’язку з подіями в Україні.
Активісти ж зазначають, що програмні документи МКК від 2014-го року підтверджують юрисдикцію суду щодо розслідувань сексуальних та ґендерних злочинів. Крім того, ще із середини 1990-х суд у Гаазі розглядав цю категорію злочинів, зокрема у ході слухань Міжнародного трибуналу щодо Руанди, після геноциду, вчиненого у цій колишній бельгійській колонії у 1994 році проти народності тутсі. Прецедентним у цьому контексті став розгляд справи мера міста Таби Жан-Поля Акаєсу. Його не лише визнали винним у геноциді за дев’ятьма пунктами: суд вказав, що сексуальний напад також дорівнює геноциду, створивши таким чином юридичний прецедент.
Варто нагадати, утім, що Україна дотепер не ратифікувала Римський статут ООН, яким Міжнародному кримінальному суду надаються повноваження розглядати злочини на її території. Утім, 2014 року Верховна Рада своїм рішенням визнала обмежену юрисдикцію суду у Гаазі щодо розслідування злочинів, вчинених проти учасників демонстрацій, починаючи з листопада 2013 року, а також щодо конфлікту на Донбасі і анексії Криму.
У Міжнародній федерації прав людини переконані, що зібрані дані про сексуальне насильство проти цивільного населення під час конфлікту на Донбасі підпадає під визначення Римського статуту щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності.
