Для нас, представників західної культури, приймати ранковий душ, користуватися туалетним папером і сідати на унітаз є чимось цілком природним. Але в більшості інших країн світу ці звички виглядають не лише дивними, але й негігієнічними.
“Коли араби збираються в подорож, вони завжди перевіряють три речі: паспорт, готівку та портативне біде”, – жартував єгипетський комік Бассем Юссеф під час свого дебюту у Великій Британії в червні.
Він розмахував зі сцени невеличким шлангом із розпилювачем, відомим як “шаттаф” або bum gun “шланг для заду”.
“Я не розумію: ви ж, хлопці, одна з найрозвиненіших країн світу. Але у справах власного заду ви – далеко позаду”.
Багато хто з Юссефом погодиться. Звичка західного світу користуватися папером замість води після відвідування туалету дивує решту світу.
Вода очищає м’якше і ретельніше, ніж папір.
Хоча туалетний папір це, звісно, не галька (якою користувалися давні греки) та не кукурудзяні качани (скрутна доля мешканців американських колоній), ніхто не сперечатиметься, що вода ніжніша за найм’якіший п’ятишаровий папір.
Звичайно, воді надають перевагу й мешканці багатьох західних країн. Зрештою, біде вигадали французи, ним й досі широко користуються в Італії, Аргентині та інших місцях. А розрекламований Юссефом портативний душ – звичайна річ у Фінляндії.
А втім, значна частина Заходу, зокрема Велика Британія та США, все ж таки надають перевагу туалетному паперу.
Але саме ці дві країни мали найбільший вплив на сучасну культуру гігієни, зазначає історик Барбара Пеннер у своїй книжці “Ванна кімната”.
Дійсно англо-американські туалетні звички набули такого поширення в світі, що в 1920-х роках їх охрестили “санітарним імперіалізмом”.
Ці тенденції, однак, прижилися не всюди. Більшість мусульман, наприклад, надають перевагу воді, оскільки саме це рекомендує Коран.
2015 року Турецьке управління у справах релігій, однак, видало фетву, яка дозволяє мусульманам користуватися туалетним папером, якщо води немає.
Однак очищення водою – це тенденція не лише ісламської культури.
Славетні японські туалети, які водночас приголомшують технологічною винахідливістю і соромом за фізіологічні процеси, також пропонують як сухий, так і вологий варіанти очищення.
Так само й в індусів. “Щоразу, коли я буваю в гостях в індійського друга в США, я завжди бачу поруч з унітазом пластикову пляшку або кухоль з водою”, – розповідає Аста Гарг, спеціаліст з обробки даних із Наві, Мумбаї, яка працює в Сан-Франциско.
Одним з активних учасників водно-паперових дебатів є Зул Отман, співробітник австралійського уряду, який вивчає туалет у культурно-історичному аспекті.
Дослідника дивує вперте наполягання Заходу на використанні паперу. Він пригадує, як один з його однокласників у Шеффілді підтерся 20-фунтовою банкнотою, коли туалетний папір скінчився.
Туалетний папір поширений і в Китаї, де, зрештою, папір і винайшли. Але в XX столітті саме американські виробники та рекламники агресивно просували користування туалетним папером, насамперед його певними видами.
Британці, приміром, ще в 1970-тих використовували переважно жорсткий туалетний папір, оскільки не довіряли американським виробникам.
Сидячи або навпочіпки?
Інша туалетна дилема стосується видів унітазів – підлоговий чи з сидінням.
Обидва типи використовували в Китаї з часів династії Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.). Регіональні відмінності існують й сьогодні, але в публічних закладах переважають підлогові унітази.
За підрахунками, дві третини світу користується туалетом, присівши навпочіпки. Але попри нелогічність і незручність порцелянового трону на Заході так само вперто надають перевагу цій конструкції.
При цьому більшість британських жінок зізналися, що присідають або видираються на унітаз у громадських туалетах, щоби не сідати на стільчак.
Сидіння навпочіпки є також анатомічно природнішим, прискорюючи рухи кишківнику і зменшуючи потуги. Не кажучи вже про численні переваги присідання в цілому, які тренують силу та гнучкість. Вправа, в якій літні китайці можуть легко присоромити молодих білих.
В американців туалет із сидячим унітазом перетворився на форму дозвілля. Книжковий ринок пропонує літературу для читання в туалеті, як-от короткі оповідання або збірки анекдотів.
Кайзер Куо, який три роки тому переїхав зі своєю родиною з Китаю до США, щиро дивується.
“У Китаї кожна дитина знає, хочеш заробити собі геморой, читай у туалеті”, – каже чоловік.
Сім’я Куо придумала рішення для цієї проблеми. “Ми тримаємо в туалеті маленьку підставку для ніг, яка імітує позу навпочіпки”, – ділиться чоловік зі сміхом.
Декілька компаній, скориставшись компромісним винаходом, почали продавати прилади на кшталт Squatty Potty.
Іншим видом компромісу є можливість обрати між підлоговим і звичайним унітазом. У деяких країнах громадські туалети мають два типи кабінок.
Як розповідає Отман про свою батьківщину Малайзію, “третина туалетів у торгових центрах обладнані підлоговими унітазами”.
Його дослідження свідчить, що австралійці-мусульмани спокійно переходять з підлогових туалетів на сидячі, але в питанні туалетного паперу залишаються незворушними – тільки вода.
Ранковий душ
Способи омивання тіла також помітно різняться в культурному плані.
“Західна традиція приймати душ вранці або взагалі купатися щодня здивує представників багатьох інших культур”, – каже Елізабет Шоув, соціолог з Університету Ланкастера, яка досліджує споживання води та енергії в різних суспільствах.
Однією з ключових причин цього був світовий рекламний бум мийних засобів у післявоєнні часи. Навіть мильні опери отримали свою назву через кількість реклами американських виробників мила на радіо, а потім телебаченні.
Окремі засоби для миття тіла та обличчя, замість звичайного мила, яким і прали, й купалися, є також нещодавнім винаходом і частково результатом маркетингу.
Потреба в більш м’яких засобах для купання пов’язана із загальною тенденцією митися частіше.
Ще одна відносно нещодавня звичка, повсюдна на Заході, – це щоденне приймання душу. Як зазначає Шоув, у Великій Британії лише два покоління тому було заведено купатися раз на тиждень.
Звичайно, у багатьох місцях по всьому світу й сьогодні, як колись у Великій Британії, вода є не завжди, і люди просто не мають вибору.
Утім, наявність води – не єдина причина частого купання. Мешканці бідних районів африканського міста Лілонгве в Малаві омиваються з відер двічі на день. Обмежене постачання води їм не стає на заваді.
Жителі Гани, Філіппін, Колумбії та Австралії також миються кілька разів на день. Голову щоразу зазвичай не миють, а ноги за потреби можуть мити й частіше.
Ванна, наповнена відром, має, як правило, менші витрати води, ніж душ з високим тиском.
Утім, звичка до частого купання лише частково пов’язана з жарким кліматом. Деякі бразильці приймають душ багато разів на день й взимку.
Теперішня традиція приймати душ вранці відбиває розпорядок дня сучасної західної людини.
Хоча мешканці західних країн тепер працюють менше, вони відчувають брак вільного часу більше ніж будь-коли. Причиною цього, вочевидь, є жорстко структурований розпорядок дня.
Душ сьогодні приймають не стільки для того, щоби змити з себе щоденний бруд, скільки щоби зробити себе більш презентабельним для інших. Це також відбиває зміну у типі роботи. Дедалі менше працівників на заході виконують важку фізичну працю, яка дійсно вимагала б змивання поту чи бруду.
Але якщо відкинути звичку, чи дійсно щоденне купання є корисним? Далеко не завжди. Частий гарячий душ висушує шкіру та волосся.
Неоднозначними є й аргументи на користь ранкового або вечірнього купання. Одні зазначають, що ранковий душ допомагає збадьоритись, інші стверджують, що купання ввечері розслабляє та сприяє кращому сну.
Звісно, це лише тенденції, винятки можуть бути в кожній країні. Як свідчить історія, гігієнічні звички швидко змінюються – разом з культурними традиціями та технологічними розробками.
Можливо, в майбутньому люди на Заході почнуть заявляти про свою екосвідомість, миючись лише раз на тиждень або замінять душ на старий метод купання з кухля.
А хтось встановить у своїй вбиральні душ біде, побачивши його популярність в інших країнах.
Традиції гігієни здаються результатом здорового глузду, але насправді ними великою мірою керують соціальні звички.
Зрештою, користування сауною, біде, душем та навіть туалетом треба вчитися, а вчать цього, звісно, в дитинстві.
