Вже найближчим часом, а саме до 30 вересня, офіційний Київ поінформує Росію нотою Міністерства закордонних справ (МЗС) про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ. Про це днями заявив президент Петро Порошенко.
«Ми не бажаємо пролонгувати договір з країною агресором. Це тверда і принципова позиція моя, як українського президента, українського уряду, українського парламенту і українського народу», – сказав, зокрема глава держави. Зауважимо, що термін дії договору спливає 31 березня 2019 року. Порошенко також зазначив, що усі міжнародні організації, включно з Організацією Об’єднаних Націй (ООН), будуть поінформовані про це рішення.
Договір про дружбу: гірше вже не буде
У Кремлі на заяву українського президента відреагували миттєво, заявивши, що двосторонні відносини Києва та Москви перебувають у ситуації, «яку буде важко ще чимось зіпсувати». Таку тезу висловив речник президента Росії Дмитро Пєсков. Водночас, на його думку, «навіть в умовах цієї глибокої кризи було б нерозумно робити якісь кроки, які завдадуть додаткової шкоди народам двох країн».
Зауважимо, що договір про дружбу між Україною і Росією був підписаний 1997 року і нині він є чинним. Документ був укладений на термін у десять років – у 2008 році його дію було автоматично продовжено. Аби припинити дію договору, Україна має офіційно сповістити Росію не пізніше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду – тобто до жовтня поточного року.
В опозиції ініціативу гаранта зустріли в штики. Зокрема, Юлія Тимошенко заявила наступне: «Чому знову піднімається питання, а не ставиться на голосування проект про денонсацію дружби з країною-агресором? Я хочу нагадати, що законопроект №0005 («Про припинення дії окремих статей Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією» – Авт.) ще в 2015 році наша команда внесла до парламенту – просто поставте, проголосуйте і крапка. Я прекрасно розумію, що всі ці розмови тільки для того, щоб в черговий раз ввести країну в оману».
Своє невдоволення з цього приводу висловили і в «Опозиційному блоці». В заяві цієї політичної сили йдеться про таке: «Договір є єдиним міжнародно-правовим інструментом визнання наших східних кордонів, успадкованих Україною після розпаду СРСР. Відмова від цього базового документа позбавляє нас будь-яких шансів на відновлення територіальної цілісності нашої країни. Більш того, такий крок створить небезпечний правовий вакуум по всій протяжності східного кордону України , демаркація якої була розпочата в 2012 році».
В свою чергу віце-спікер Ірина Геращенко (згідно закону, керівництво ВР немає входити до жодної з фракцій, втім у чинний парламент пані Ірина потрапила за списками БПП — Авт.) зазначила: «Кремль прагнув офіційно розірвати договір руками України, бо немає угоди – немає відповідальності. Й ті самі товариші, які підіграли кремлівським сценаріям всякими «блокадами на крові» і іншим безладом, намагалися втягти нас в цей сценарій денонсації». Окрім цього заступник голови ВР додала: «Сьогодні абсолютно інша ситуація: восени дія закону вимагатиме пролонгації, як правило, це відбувається автоматично, але не може бути й мови про автоматичну пролонгацію Договору про дружбу з країною-агресором».
Провладна позиція щодо договору про дружбу
В аналітичній статті для “Дзеркала тижня” Тарас Качка, (фонд “Відродження”) радник міністра закордонних справ та Олена Зеркаль, заступник глави МЗС з питань євроінтееграції роблять такий акцент:
– Росія порушує цей Договір, усі його положення. І якщо ми припинимо цей договір, ми не покараємо Росію. Притягнути її до відповідальності можна лише в умовах, коли Договір зв’язує Росію.
А от погодитися на його застосування впродовж наступного десятиріччя, ніби ратифікувавши його знову, ми не можемо. Бо таким чином визнаємо, що готові називати наші відносини «дружбою, співробітництвом і партнерством» у нинішніх умовах. А це принципово є неможливим.
Імовірно, це звучить як правова казуїстика, але вона надзвичайно важлива. Розірвати Договір — не в наших інтересах, але в наших інтересах його не пролонгувати.
Ми ще раз наголосимо, що непролонгація не впливає на обов’язок усунути порушення Договору, які виникли в період його застосування (1 квітня 1999 — 31 березня 2019 р.), що непролонгація не впливає на поточні судові та інші процеси мирного врегулювання спорів і що непролонгація не впливає на обов’язок Росії дотримуватися інших норм і правил міжнародного права, у тому числі інших чинних договорів між державами.
І тому ми знову запросимо Російську Федерацію дати свою згоду на розгляд усіх спорів, які виникають із цього Договору в Міжнародному суді ООН. Тому що ми мусимо постійно наголошувати: поки договори з РФ не мають можливості вирішувати справи в судовому порядку — вони і справді не варті паперу, на якому їх надруковано.
Росія постійно намагається втікати від правової оцінки своїх дій, намагається все перевести в політику. Цей постійний намір вислизнути дратує найбільше.
«Великий договір» з Росією був підписаний у 1997 році президентами Леонідом Кучмою і Борисом Єльциним. На наступний рік його ратифікували парламенти обох країн. Документ, з текстом якого можна ознайомитися на сайті Верховної Ради, автоматично продовжується кожні десять років.
Про що конкретно йдеться у «дружній» угоді
«Голос-Інфо» аналізує ключові пункти мертвого де-факто договору, навколо якого в політичних колах наразі здійнялося стільки галасу.
Передусім варто зазначити, що ключова ідея цієї двосторонньої угоди – не ворожа один до одного зовнішня політика (спостерігаємо “неворожість” вже пятий рік поспіль — Авт.), максимальне сприяння громадянам та бізнесу обох країн, а також визнання кордонів.
Щодо сприяння бізнесу… Хочемо ми цього чи ні, але факт залишається фактом: Росія досі є головним інвестором в нашу економіку – товарообіг складає півмільярда доларів і продовжує зростати.
Визнання Росією українських кордонів. Саме цей пункт договору, на думку фахівців, є головною причиною того, чому Україна не скасовує загалом, а просто не пролонгує угоду про дружбу з РФ.
«Договір не денонсували ще в 2014 році тому, що, мабуть, побоювалися, мовляв, це повністю розв’яже Росії руки і дозволить вторгнутися на всю територію України, а не лише на східну її частину», – коментує для “Голос-Інфо” політтехнолог Віталій Шепітько.
Припустимо, це справді так, але в квітні 2014-го через грубе порушення саме цього пункту з боку Кремля власне і відбулася анексія Криму. Але тут, як кажуть, палиця обох кінців, адже наявність цього пункту апріорі посилює позицію нашої країни в міжнародних судових інстанціях.
В договорі про дружбу також є пункт, на який кивала Москва, усіляко блокуючи вступ України до НАТО: неучасть у ворожих союзах і не розміщення на своїй території військових об’єктів, ворожих Україні або Росії. Не виключено, що саме тому Петро Порошенко ініціював законопроект про включення до Конституції та її преамбули пунктів про незворотність руху держави до ЄС та Альянсу.
У “дружній” угоді серед іншого йдеться й про те, що сторони зобов’язуються розвивати регіональну і європейську колективну безпеку – а ось про анлантичну мова не йшла. До речі, усі свої значимі зовнішньополітичні рухи підписанти обіцяли погоджувати як в міжнародних організаціях, так і в рамках СНД, який на сьогодні фактично не діє.
Договір про дружбу передбачає і взаємний захист людей від переслідувань на національному грунті та встановлює в обидвох країнах мовну рівноправність. «Сторони сприятимуть створенню рівних можливостей і умов для вивчення української мови в Російській Федерації та російської мови в Україні, підготовці педагогічних кадрів для викладання на цих мовах в освітніх установах і надання з цією метою рівноцінної державної підтримки», – йдеться в договорі.
Деякі пункти договору стосуються наукового, культурного, транспортного співробітництва. Усі вони, як ми знаємо, були багаторазово порушені.
Очевидно і доведено численними соціологічними опитуваннями, що в Україні є величезний запит на мир. Тому виникає певний дисонанс: ми одночасно просуваємо ідею введення миротворців на Донбас і посилюємо конфронтацію з Росією, намагаючись «заморозити» цей, нехай фактично мертвий договір.
Ключові положення договору, як ми вже відзначали раніше, перестали діяти з 2014 року: Росія порушила територіальну цілісність України, а наша держава на законодавчому рівні визнала РФ державою-агресором, що явно суперечить першій статті договору, де передбачається стратегічне партнерство.
Якщо сумувати усі вищенаведені факти, у підсумку виходить, президент Петро Порошенко просто гучно проголосив те, що і без нього сталося, а саме пообіцяв усіляко сприяти тому, щоб і без того мертвий договір, став покійником в законі.
Позиція Росії, яка вхопилася за існуючий хіба що на папері договір про дружбу з Україною як за рятівне коло, цілком зрозуміла. Якщо РФ відмовиться від угоди, вийде, що вона де-юре визнає свою агресію по відношенню до нашої країни.
Але чітко очевидно одне: в усій цій катавасії неписане правило: «Pacta sunt servanda» (Угоди треба виконувати) абсолютно нікого не цікавить.
Цифри і факти
В 2015 році парламент ухвалив низку законів, що стосуються незаконної анексії Росією Криму. Зокрема, “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, “Про створення вільної економічної зони “Крим” та “Про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України”. Також офіційно встановлено і дату початку окупації – 20 лютого 2014 року.
Офіційний Київ зупинив постачання до кримського півострову енергоресурсів і води, заборонив будь-яке сполучення і торгівлю. Втім, попри санкції, низка українських і європейських компаній продовжують торгівельні стосунки з АРК.
На початку поточного року Верховна Рада після тривалих і палких дискусій таки ухвалила закон про реінтеграцію Донбасу, в якому чітко назвала Росію країною-агресором.
В травні минулого року Петро Порошенко ввів у дію рішення РНБО про блокування соцмереж «Вконтакте», «Одноклассники» та інших російських web-ресурсів на території України, але як обійти цю заборону знають і школярі молодших класів.
Офіційний Київ відмовився від введення візового режиму з Росією, втім, починаючи з 1 січня 2018 року, запрацював біометричний контроль на кордоні з Росією.
Примітно, що лише після того, як антиросійські санкції ввели США і ЄС, Петро Порошенко підписав відповідний указ в 2015 році. Йдеться про санкції щодо фізичних і юридичних осіб, причетних до російської агресії проти України, підготовки і проведення незаконного голосування в окупованому Криму у рамках виборів президента РФ, представників російської окупаційної адміністрації на півострові, бойовиків російських збройних формувань на окупованій території Донецької та Луганської областей.
Київ не розірвав дипломатичні стосунки з РФ, хоча посла Росії в Україні Михайла Зурабова відізвали ще в 2016 році. Втім, і українського посла в Росії немає. Весною цього року Петро Порошенко оголосив, що Україна висилає 13 російських дипломатів. Але зробив це президент тільки після того, як таке ж рішення оголосили ще низка країн ЄС та США у зв’язку з отруєнням колишнього російського розвідника Скрипаля і його доньки у Великобританії. Нещодавно міністр інфраструктури Володимир Омелян заявив про плани скасувати залізничне сполучення з Росією. Цікаво, що мова йде виключно про введення табу на пасажирські перевезення, тоді як вантажні потяги й надалі курсуватимуть у напрямку країни-агресора. Такі ось половинчасті наміри.
