14 жовтня – день, який поєднав у собі три вагомих підстави вважати його святковим: релігійну, державну та ідеологічну. Цього дня українці відзначають старовинне християнське свято Покрову Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва, День створення Української повстанської армії (УПА) і День захисника України.
14 жовтня – особливий день в українському календарі, який неймовірно дратує весь “русский мир”. Тому тривалий час про нього намагалися не згадувати на найвищому рівні, щоб не сваритися з Москвою. Журналісти сайту 24 каналу розібрали для вас основні складові цього особливого для українців дня.
ХРИСТИЯНСЬКЕ СВЯТО
Свято Покрови Пресвятої Богородиці пов’язане із подією, яка трапилася у візантійській історії десь між 860 і 926 роками. Константинополь оточило численне вороже військо чи то русів, чи то арабів, чи то болгар (щодо цього є різні свідчення). Мешканці міста всю ніч молилися у Влахернському храмі. Раптом під його банею з’явилася Божа Матір і вкрила всіх вірян чесним омофором (покровом), а на ранок вороже військо охопила епідемія чуми, і воно відступило.
В Україні також є подібна легенда, пов’язана із чудесним урятуванням Почаївської лаври у серпні 1675 року під час облоги 50-тисячним турецько-татарським військом хана Нуреддіна.
Українці завжди надзвичайно шанували Божу Матір. Після офіційного запровадження християнства у Київській Русі, на її честь почали зводити численні храми. Божа Матір вважалася покровителькою і заступницею війська Русі-України. Найперший кам’яний храм на Русі – Десятинний у Києві – присвячувався Успінню Пресвятої Богородиці. Саме ця церква наприкінці 1240 року стала останнім бастіоном оборони Києва від монгольської навали.
Наприкінці Середньовіччя, у 1467 році, в Україні було закладено першу Покровську церкву – у теперішньому селі Сутківці Хмельницької області. І цей храм також був певною мірою пов’язаний із військом. Він розташовувався на Кучманському шляху – звичному маршруті набігів татар на Поділля, – відтак мав яскраво виражені оборонні риси (стіни завтовшки до 1,8 метра, вузькі вікна-бійниці).
ВІЙСЬКОВЕ СВЯТО
Історія українського війська пов’язана зі святом Покрови Пресвятої Богородиці з козацьких часів (кінець XV – XVIII століття). Богородиця була заступницею козаків у походах. Покрова, після Великодня і Різдва, була для козаків третім за значенням святом. Відповідно, саме на ці свята тричі на рік скликалася козацька рада – вищий законодавчий і виконавчий орган на Запорозькій Січі, де вирішували питання переобрання кошового отамана і членів козацької старшини.
Першу церкву на честь Покрови запорожці побудували у 1659 році на Чортомлицькій Січі. За даними історика козацтва Дмитра Яворницького, під час існування вольностей Війська Запорозького (Нова Січ) у 1734–1775 роках на їхній території діяли 44 Покровські церкви. Тобто свято було для козаків вкрай важливим.
За словами Яворницького, “це свято для козаків мало подвійне значення: під Покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого огню, ні грізної стихії, ні морської бурі; під Покровом Пріснодіви вони залишалися нежонатими і свято виконували головний девіз святого життя – захист православної віри”.
Існує переказ, що після того, як російські війська імператриці Катерини ІІ зруйнували Нову Січ у 1775 році, козакам вдалося врятувати з пограбованої і спаленої церкви ікону Покрови Пресвятої Богородиці і вивезти її з собою за Дунай.
За доби Української революції 1917–1921 років до свята Покрови також намагалися приурочити вагомі військові та політичні події.
Із 16 по 20 жовтня 1917 року у стародавній козацькій столиці Чигирині відбувся всеукраїнський з’їзд вільного козацтва. На ньому почесним отаманом був обраний генерал-лейтенант Павло Скоропадський – нащадок гетьманського роду, командувач 1-го Українського корпусу, майбутній Гетьман Української Держави. 16 жовтня 1918 року вже сам Скоропадський підписав закон про відновлення козацького стану в Україні. За кілька тижнів до козацького стану записалися близько 150 тисяч сімей.
14 жовтня 1919 року у Кам’янці-Подільському Директорія Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою, міністри, військові й чиновники прийняли присягу на вірність українському народові. Після цього у присутності військово-дипломатичних місій Польщі й Румунії відбувся військовий парад.
У роки Другої світової війни, восени 1942 – навесні 1943 років, на Волині й Поліссі сформувалася Українська повстанська армія, метою якої було звільнення України від німецького, радянського і польського панування задля відновлення незалежної держави.
Воїни УПА обрали свято Покрови за день заснування, віддавшись під опіку Божої Матері. Це рішення підтверджувалося “святковим” наказом головного командира УПА Романа Шухевича від 14 жовтня 1947 року, до п’ятої річниці заснування УПА. З тих часів офіційною датою, від якої бере відлік історія УПА, вважається 14 жовтня 1942 року.
ПОЛІТИЧНЕ СВЯТО
Радянська влада протягом свого існування намагалася підмінити українські національні традиції, зокрема і щодо святкування Покрови. Замість цього свята було запроваджено святкування 23 лютого. Від 1922 року це був День Червоної Армії і Флоту, а з 1946 року – День Радянської Армії і Військово-морського флоту. Офіційна пропаганда стверджувала, що 23 лютого 1918 року загони червоної гвардії “розгромили” німецькі війська, які наступали на Нарву і Псков. Але архівні документи доводять, що того дня німецькі частини перебували на відстані 55 км від Пскова і 170 км від Нарви. Жодних “перемог” над ними бути не могло, до того ж самі червоногвардійці тоді панічно тікали від німців.
В Україні День захисника Вітчизни 23 лютого святкували до 2014 року. Лише збройна агресія північного сусіда змусила згадати про власні, а не прищеплені загарбниками традиції.
Доречно згадати, що на момент відновлення незалежності України у 1991 році чисельність її Збройних Сил сягала майже 1 мільйона осіб, на озброєнні було 6500 танків, 1100 літаків.
На нараді країн СНД 30 грудня 1991 року у Мінську Україна разом із Молдовою та Азербайджаном домоглася права на організацію власної армії. Наказом міністра оборони України від 3 січня 1992 року розташовані на теренах нашої держави війська почали складати присягу на вірність своєму народові (текст присяги був ухвалений Верховною Радою України 6 грудня 1991 року). До 20 січня присягу склали 270 тисяч військовослужбовців.
Окрема цікава історія склалась із українським флотом. 20 січня 1992 року Чорноморський флот мав скласти присягу на вірність народу України. Чорноморці були розгубленими: більшість була налаштована за Україну, але чекала команди “зверху”. Командувач Ігор Касатонов також був розгублений і не міг ухвалити самостійного рішення. Керівництво у Києві взагалі не знало, що робити із флотом.
Президенти Росії та України зробили заяви, що весь флот належить саме їм. Головний штаб ВМС Росії зміг схилити на свою сторону більшість особового складу флоту та й самого Касатонова, і той віддав розпорядження не приймати присягу на вірність народові України, допоки керівництва держав не домовляться остаточно, кому належить ЧФ. Переговори тривали більше року.
28 червня 1992 року екіпаж тральщика “Сигнальщик” під командуванням капітана 3-го рангу Теймура Сулейманова, протестуючи проти складання присяги на вірність СНД, присягнув замість цього українському народові і першим на флоті підняв прапор України. За добу екіпаж змусили спустити прапор і спішно розформували.
Але подія не залишилася непоміченою — вже 21 липня з Новоозерного (затока Донузлав поблизу Євпаторії) до Одеси під українським прапором вийшов військовий корабель СКР-112. Протягом 8 годин російські військові кораблі й літаки, які намагалися зупинити повсталих моряків, переслідували корабель. Для зупинки СКР-112 росіяни відкривали вогонь з артилерійської установки у повітря і по курсу корабля, небезпечно маневрували зі зближенням із метою таранити або завдати пошкодження, намагалися висадити на корабель групи захоплення. Пізніше переслідувачі були готові в будь-який момент за наказом командування ЧФ відкрити вогонь і потопити корабель, однак українці щасливо дісталися Одеси. Так СКР-112 став першим кораблем ВМС України.
Потім були Масандрівські угоди, які започаткували тривалу катавасію із Чорноморським флотом, яку ми намагаємось вирішити досі.
Далі розпочався складний процес скорочення ЗСУ, відмови від ядерної зброї, знищення або законсервування військової техніки. Престиж військової служби стрімко знижувався.
На початку нового тисячоліття у Збройних Силах служили близько 400 тисяч осіб; однак за часів президентства Віктора Януковича у 2013 році ця цифра знизилася до 165,5 тисяч (із них військовослужбовців – 120,9 тисяч). При цьому, за словами Петра Порошенка, боєздатними на початок російської агресії були не більше 6 тисяч українських військових.
Лише окупація Криму та початок російської агресії на Донбасі змусили нове державне керівництво приділити значну увагу розвиткові Збройних Сил України. Адже від цього залежало виживання країни. Чисельність ЗСУ довели до 250 тисяч осіб. Затвердили Стратегію національної безпеки, нову редакцію Воєнної доктрини та Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України.
Вперше у своїй історії Україна визначила курс на європейську інтеграцію та наміри щодо вступу до НАТО, а головною загрозою та ймовірним воєнним противником почала вважатися Російська Федерація. Суттєво зріс соціальний статус військовослужбовців за рахунок відновлення раніше призупинених соціальних гарантій та пільг. 47 українських захисників протягом 2014–2018 років були удостоєні звання Героя України.
З метою вшанування мужності та героїзму оборонців незалежності й територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості, Президент у 2014 році своїм указом встановив свято – День захисника України, яке відзначається щорічно 14 жовтня. Цим самим актом було скасовано відзначення Дня захисника Вітчизни 23 лютого.
Свято 14 жовтня якнайкраще відповідає українським національним військовим традиціям. Ця дата символізує нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України: воїнів Київської Русі, козаків, учасників збройних формувань УНР, українців, які у складі збройних сил СРСР та партизанських формувань обороняли і звільняли Батьківщину від нацистів, воїнів Української повстанської армії та сьогоднішніх захисників нашої держави.
