«Коли настане день, закінчиться війна», – співає культовий «Океан Ельзи». Утім, якщо глобального закінчення війни ще на обрії зовсім не видно, то особисто для тих, хто повертається з фронту, вона закінчується. Однак мало просто виїхати з зони бойових дій. «Сьогодні наші воїни повертаються з однієї війни на іншу, – сказав якось Андрій Мацола, засновник Центру практичної допомоги учасникам АТО AXIOS, український бізнесмен та меценат. – Попри всю підтримку волонтерського корпусу та зусилля держави їм самим бракує захисту в мирному житті. Переживши жахливий стрес – нерідко втрату побратимів, поранення – бійцям доводиться боротись за те, щоб прогодувати свої родини, облаштувати нове життя».
Про проблеми, з якими стикаються і АТОвці, і ті, хто їм допомагає, ми детальніше поговорили з працівниками центру AXIOS.
Не будемо довго і детально зупинятися на тому, скільки всього зробив і робить AXIOS – усі охочі дізнатися про його діяльність можуть просто зайти на сайт цього центру. Скажемо лише, що AXIOS з’явився у жовтні 2016 року, і за цей час уже накопичив достатньо багато досвіду, аби вважатися достатньо експертним джерелом. За його статистикою, 32,5 % людей, котрі звернулися за допомогою за минулий рік, мали статус бійців ЗСУ, 5 % були нацгвардійцями, 3,5 % – волонтерами, 2,5 % ще перебували на військовій службі, 1,5 % – членами добробатів, котрі не ввійшли до складу ЗСУ, по 1 % припало на спеціальні батальйони міліції та родичів АТОвців. Найменше серед клієнтів AXIOS працівників СБУ – 0,5 %. А найбільше – людей із категорії «інше»: таких аж 42,5 %. Якщо говорити про вік, то переважна більшість клієнтів має від 30 до 40 років (30 %), із невеликим відривом ідуть люди від 40 до 50 (24 %). Із гендерним балансом не склалося – 86 % клієнтів AXIOS чоловіки. «В основному клієнти знаходять нас самі – працює “сарафанне радіо”, і багато людей приходять тому, що товариш порекомендував», – стверджує нинішній директор центру Андрій Зинич.
Знайти і працевлаштувати
Ніщо так не інтегрує людину в суспільство, як праця. І первісно саме для допомоги з працевлаштуванням AXIOS і створювався. Паралельно довелося зайнятися підвищенням кваліфікації та перекваліфікацією, а також психологічною допомогою і наданням первинної юридичної допомоги. Але більше ніяких напрямків центр не братиме – «ніхто не охопить неохопного», і Андрій Зинич розповідає: «Ми зараз будуємо партнерську мережу: коли ми не можемо надати ту чи іншу кваліфіковану допомогу, то передаємо справу фахівцям, які цим займаються профільно. Скажімо, якщо нашим клієнтам потрібен адвокатський супровід або ґрунтовна психотерапія, ми передаємо їх до організацій-партнерів. Хоча наші фахівці також надають послуги з терапії, але цього недостатньо для того, щоб і приймати первинних клієнтів, і підтримувати постійних на психотерапії. Ми не жадібні, ми за те, щоб людина будь-де отримала допомогу. Нам також передають своїх клієнтів, якщо необхідні послуги з працевлаштування».
Олесь Кромпляс, PR-менеджер центру, додає: «Війна іде четвертий рік, і більшість людей із перших хвиль самі чи з чиєюсь допомогою вже більш-менш влаштувалися в мирному в житті. Лише певний відсоток людей не змогли цього зробити і після довгих поневірянь прийшли сюди. Крім того, з погляду employment, тобто працевлаштування, людина нічого не робила три роки – це є регресом професійних навичок».
З моменту відкриття центру туди звернулося приблизно 1200 осіб, у цьому році уже майже 200. Що стосується саме працевлаштування, то наразі завдяки центру отримали роботу 350 людей, зокрема в цьому році 91. А курси з підвищення кваліфікації та перекваліфікації пройшло з моменту відкриття 209 осіб, цього року 84.
Звичайно, випадки у всіх різні, ставити між ними знак «=» не вийде. «У нас є чудові приклади таких клієнтів, де наша допомога в полягала лише в тому, що ми допомогли поправити резюме і трішечки замотивувати, – усміхається Андрій Зинич. – Це елементарні речі, нескладні в роботі, але результативні». Він вважає, що проблема полягає в тому, аби людина психологічно була готова себе працевлаштовувати і не втратила свої навички за період перебування в зоні бойових дій. Важко, коли людина приходить із повною демотивацією і не розуміє, чого хоче. Адже «пошук себе» за допомогою фахівців центру може тривати декілька місяців. Урешті-решт клієнт погоджується на якісь варіанти лише тому, що просто потрібні гроші бодай на їжу. Але через якийсь час така людина повертається і знову шукає роботу.
Звертаються до центру не лише кияни. Якщо прохання працевлаштувати людину надходить з областей, то працедавця знаходять за місцем проживання клієнта – частково за відкритими джерелами і вакансіями, частково користуючись власними напрацюваннями, AXIOS уже має певну власну базу працедавців.
Без психологів – нікуди
«Війна нікого не робить кращим, – говорить Олесь Кромпляс. – Навпаки, всі проблеми людини після війни лише загострюються. Кожен, хто приходить із війни, потребує певної психологічної допомоги, не конче госпіталізації чи психотерапії. Без цього навіть людина, у якої все ок, зможе знайти роботу і самореабілітуватися за один рік, не менше».
Люди, котрі приходять до центру, мають одну спільну проблему: їм важко сприйняти спокійне, мирне життя після реалій війни. «Якщо людина ще два тижні тому була на передовій, де лунали постріли, вибухи, гинули її товариші, і, мабуть, їй самій доводилося вбивати ворога, то, приїжджаючи сюди, вона потрапляє у зовсім іншу обстановку, котра погіршує її стан, вганяє в депресію, – пояснює Андрій Зинич. – У психології є поняття ПТСР, це найпоширеніша проблема, з якою ми працюємо. У більшості людей, котрі до нас приходять, проблеми спостерігалися ще до війни, а тепер поглибилися. Потрібна якась психологічна рівновага і готовність людини увійти в нормальне соціальне життя».
Працівники центру говорять, що останнім часом серед клієнтів збільшився відсоток людей із хімічними залежностями порівняно з тими, хто призивався у 2014-15 роках, навіть у першій половині 2016. Бійці намагаються втопити свої проблеми в алкоголі замість того, щоб поспілкуватися з психологом або капеланом (до речі, багато хто з передової воліє спілкуватися краще з капеланом, ніж із психологом). «Культура спілкування із психологом у нас відсутня», – констатує Андрій Зинич.
А що говорять самі психологи?
«Люди приходять дуже різні, і психологічні питання є в усіх – коли усвідомлені, коли не усвідомлені, – стверджує психолог центру Валентин Кім. – І питання, з якими до нас звертаються, теж різні. Іноді людей цікавить виключно працевлаштування. І якщо ми бачимо, що нема ніяких психологічних протипоказань – чітка і зрозуміла мотивація, людина достатньо включена в соціальне життя, неконфліктна (у всякому разі не демонструє конфліктної поведінки) – ми відправляємо її до наших партнерів. А є люди, котрі приходять із запитом на психологічну допомогу. На жаль, їх мало. На жаль -тому що не всі усвідомлюють, що їм це потрібно. У нас психологічне консультування досі вважається чимось ганебним. Хоча насправді до цієї сфери послуг слід ставитися так само, як до стоматології, неврології чи гастроентерології. Тобто якщо у тебе виникають проблеми через неправильне харчування, ти йдеш до гастроентеролога. Якщо маєш проблеми з зором, то до офтальмолога. Якщо ж твоя проблема пов’язана з неправильним світовідчуттям, ти не можеш знайти своє місце в житті, тоді тобі до психолога чи до психотерапевта. У нас у суспільстві це досі не є нормою поведінки, радше винятком. Тому часто-густо до нас приходять люди, у яких проблеми уже достатньо гострі. Показники самогубств свідчать, що люди не вирішують проблем, сподіваються, що все саме якось розсмокчеться. Було оприлюднено інформацію про 500 із лишком самогубств колишніх АТОвців, і, слід сказати, це ще не високий показник: усе-таки тут спрацьовує те, що в суспільстві є сприйняття того, що люди, котрі воюють на сході, це захисники країни, а не як, скажімо, у Сербії чи Росії – “мы вас туда не посылали”. Є такі приватні розмови – безумовно, вони дуже боляче ранять, але це не тотально. З іншого боку наявна прихована аутоагресія – коли людина не вкорочує собі віку, а повільно спивається, доводить себе до дуже поганого стану, ставить себе у ризикове становище – десь наривається на конфлікт тощо».
І де тут держава?
Працівники центру розповіли про зустріч з американським спеціалістом із соціальної реабілітаційної роботи Брюсом Янгом. Він має величезний досвід роботи у різних точках світу з людьми, які побували у кризових ситуаціях – ідеться не лише про комбатантів, а й про людей, котрі потерпіли від природних лих. (До слова, виявилося, що його бабусі і дідусі родом з України.) Брюс Янг на цій зустрічі розповів, що програми з реабілітації та допомоги ветеранам В’єтнаму тривають до цього часу. Стався навіть такий прикрий випадок кілька років тому: у його колишнього шефа, котрий працював у держдепартаменті, а потім приватно вів реабілітаційні курси для ветеранів війни у В’єтнамі, один такий ветеран, потрапивши в прикру ситуацію, убив п’ятьох людей і сам застрелився. «Це свідчить про те, що минуло вже 50 років, а цим людям усе одно потрібна допомога», – вважає Андрій Зинич. У США є гарні приватні психологи, які працюють із ветеранами, але за все це платить держава. Нам же на це сподіватися якось не випадає. У нас банально немає гарячої лінії для бійців, щоб вони могли після бою поспілкуватися з психологом…
«Ми досі сподіваємось, що держава спроможеться відлагодити систему, – говорить Андрій Зинич. – Українці специфічна нація: на перший бойовий клич збираються всі і бігом, летять із першим, що трапило під руку… А потім? Кількість громадських організацій, котрі утворилися за перші роки, колосальна. Однак на цей момент багато з них припинили свою діяльність або значно урізали спектр своїх послуг через недофінансування – усе життя волонтерити не будеш. Залишаються великі організації, які мають доступ до фінансування».
AXIOS обрав стратегію приведення своїх послуг до світових стандартів. Києво-Могилянська академія допомагає центру розробити стандарти надання послуг, виходячи з міжнародних практик. «Те, чого нас навчають НАТОвські спеціалісти, насправді красиво нотується, кладеться в течку – і все, – говорить Андрій Зинич. – Тому що для того, щоб зробити цілу мережу в державі, потрібні кошти і фахівці. Громадські організації створювалися за своїми алгоритмами, кожна унікальна і свої послуги розробляла, виходячи зі свого бачення, а не опираючись на якісь стандарти та міжнародний досвід. Так створювалась і наша організація, але в процесі роботи дещо видозмінювалась і зараз продовжує, тому що ти розумієш, що деяких фахівців забагато, а деяких у тебе взагалі нема, а вони потрібні (так у нас вийшло зараз із соцпрацівником – кількість проблемних клієнтів тільки росла, а це питання своїми силами ми закрити не могли). Зараз для громадських організацій надважливим є переглянути міжнародний досвід діяльності подібних організацій, методики, за якими це все робиться, і працювати не більш відповідально – працюють усі й так відповідально – але з якоюсь упевненістю, що ця схема відкатана».
AXIOS існуватиме, доки триває війна і доки в державі нема системи підтримки та реабілітації воїнів. Передумов для саморозпуску центр поки що не бачить – хіба що створення Міністерства у справах ветеранів. «Але ж невідомо, як воно функціонуватиме, наскільки там буде прозора система використання цільових коштів?» – підхоплює Андрій Зинич. Справді, аж ніяк не є оптимістичною думка про перспективи появи системи з уже існуючих громадських організацій, але на державному рівні, а також про потенційний бюджет цього проекту та кількість рекреаційних установ, які можуть безпосередньо займатися реабілітацією.
Якщо на передовій на цей момент побувало більше 400 тисяч людей (включно з добровольцями тощо), то навіть при виході на повну «проектну потужність» центру роботи вистачить на двісті років.
Станом на сьогодні у центрі працює 17 осіб. «За рік ми можемо обслужити близько двох тисяч клієнтів, – говорить Андрій Зинич. – Це не супервелика цифра, але вона значно більша за нуль».
І на завершення
Валентин Кім говорить: «Не можна сказати, що в АТОвців якісь особливі проблеми. Війна лише загострює те, що є і без війни і у людини, і в суспільстві». Він закликає всіх колишніх фронтовиків перестати намагатися все брати на себе, розділити тягар пережитого – який так чи інакше є – із людьми, котрі можуть фахово допомогти. Не конче йти саме в AXIOS. «У нашій країні величезна кількість волонтерських організацій, у яких фахові психологи безкоштовно або за невеликі гроші проводять консультації, – нагадує Валентин Кім. – Це обов’язково слід робити, тому що це нормальне ставлення до себе. Війна вчить, треба лише зрозуміти її уроки».
