30 серпня помер Йосип Кобзон, і діячі на кшталт Нестора Шуфрича оперативно понесли гвоздики до спорожнілої будівлі посольства РФ у Києві. А 31 серпня тут пройшов флешмоб «Highway to piramidka»: до підніжжя посольства РФ було покладено дитячі пірамідки на згадку про те, як Кобзон подарував копієчну пірамідку хворому на рак хлопчику. Подібні акції проходили під консульствами також у Львові та Харкові – львів’яни скаржилися, що охорона постійно забирає пірамідки. Київські ж охоронці проявляли здоровий пофігізм до всього, що відбувається. На радість пресі та просто небайдужим громадянам.
Організувала усе Демократична Орда. «Партія “Демократична Сокира” хоче висловити свій жаль із приводу смерті Йосипа Кобзона, – ішлося в анонсі. – Точніше, з приводу того, що він, активний пропагандист війни на Донбасі й окупації українського Криму, помер не на лаві підсудних і не у тюрмі». Чому саме пірамідки? «Спочатку ми хотіли принести до посольства обгорілих бурятів на згадку про не менш легендарну історію із Кобзоном, але на складах партії не знайшлося потрібної кількості обгорілих бурятів», – ішлося далі в анонсі. Закликаючи усіх охочих долучатися, організатори писали: «Пірамідки за бажанням приносьте із собою. Бурятів теж. Але якщо не знайдете ані того, ані того – приходьте так».
Сама акція тривала недовго – рівно стільки, щоб потішити учасників. Промови були лаконічними. Коли перший промовець, головний редактор порталу «Петр и Мазепа» Віктор Трегубов почав: «Як ми всі знаємо, день тому світ спіткала велика втрата – смерть великої людини, співака Йосипа Кобзона», присутні зреагували безпосередньо: «Ура-а-а-а!» Віктор Трегубов нагадав, що Йосип Кобзон відомий «як непоганий співак із сильним голосом, який усім цим сильним голосом усе своє довге життя уславив різні події в радянській історії, як-от вторгнення на Кубу, вторгнення в Чехословаччину тощо». Поділився він і особистими спогадами про покійного: «Я пам’ятаю, як Йосип Кобзон на Майдані співав про те, як у нього “через сердце пролегла граница”. Цієї людини з нами більше немає. Але ми пам’ятаємо, як вона голосувала за окупацію Криму, як приїздила в окупований Крим і там дарувала 7-річному хлопчику пірамідку для дворічних, щоб втішити і примирити хлопчика з думкою, що хлопчик помирає від раку. А потім ця сама людина виходила до російських журналістів і казала їм, що хворим діточкам гроші не потрібні. Навіщо? Краще витратити їх на Крим загалом – ну, ви розумієте: військові бази, дачі, вілли і таке інше. Крім того, ця людина активно виступала проти того, щоб російські діточки та українці з окупованих територій лікувалися за кордоном – казала, що якщо діточки вже хворіють, то нехай лікуються вдома, в Росії. Але коли ця людина сама захворіла, то за особистою протекцією Путіна виїхала лікуватися до Іспанії, хоча і перебувала під санкціями. Ну, ми бачимо, що ця людина не дуже вилікувалась, і ми тепер розуміємо, що вона взяла на себе жахливий удар європейської медицини, не підставила діточок, від чого і померла. Власне, цю непересічну подію ми й відзначаємо, так само як ця людина відзначала всі важливі події у житті Російської Федерації – ступінчастою пірамідкою. Хтось несе квіточки, а хтось пірамідки, і ми побачимо, кого буде більше».
Другий промовець, письменник і блогер Серж Марко, говорив російською, констатуючи, що його так під час стріму зрозуміє більше росіян. «Коли ти співак, то ти, мабуть, маєш нести щось справді добре, вічне, щось правильне у своєму житті, так? – риторично запитав він і повів: – Кобзона вистачило на те, щоб стати кримінальним авторитетом та підтримати війну. Причому не одну. Такий “співак ротом” вийшов. Він більше пропагандист, ніж співак. Тому я щиро сподіваюся, що весь цей наш захід пройде за традиціями якихось єгипетських міфологій – коли те, що передається покійному, потрапляє до нього, і ось він зараз сидить у казані, обіймаючись із цими пірамідами… Але я би хотів додати від себе пірамідку, бо якщо ми вже торкнулися єгипетської міфології, то коли Кобзон пройде через Ріку Смерті і все таке інше, сяде поруч з Озірісом, там будуть терези – на одній шальці має лежати його серце, а на іншій перо богині Маат, яке символізує істину. Але там замість пера Маат стоятиме ось ця пірамідка, і коли вона переважить, Озіріс скаже: “Вибач, Йосю”». Під сміх присутніх він витягнув анальну затичку – мовляв, «я художник, я так бачу».
«Насправді, звичайно, сміятися зі смерті людини, сміятися зі смерті ворожого солдата, глумитися – це скотячість, – висловився третій промовець Антон Колумбет, заступник голови Спілки ветеранів Києва та за сумісництвом речник Київської муніципальної варти. – Але покійний не був ворожим солдатом. Він закликав на війну, але сам на війну не йшов, він прославляв велич Росії, але сам намагався триматись від неї якнайдалі, він проклинав кляту Європу, але при цьому намагався потрапити сюди будь-якими можливими способами. Він був смішним, старим, дурним осколком минулої епохи, з якого сміялись за життя і сміятимуться після смерті. Якби він вибрав гідну старість, то пішов би гідно, як належить співакові. Замість цього він вибрав роль такого придворного блюдолиза і спровокував серед тисяч інших так званих медійних осіб, афілійованих із Російською Федерацією, ту криваву бійню, яка убила чимало громадян і Російської Федерації, і вб’є ще більше – ми зробимо все для цього».
Отже, після трьох коротких промов «до цієї порожньої будівлі, яка символізує все, що у нас залишилось із дружби з Російською Федерацією», під Highway to Hell було покладено пірамідки і два баяни – на жаль, уже порвані, але цей анекдот знали всі присутні, тому жарт поцінували.
«Авторів ідеї кілька, тому що вона з’явилася в кількох осіб, – коментує від імені організаторів Віктор Трегубов. – Я схильний вважати Юрія Гудименка. Сам він, на жаль, зараз в Естонії – Кобзон його підставив, тому Юра на нього ображений. Чому таке місце? Це ж очевидно – із тим, щоб поїхати в Москву, є певні проблеми. Так, тут до нас ніхто не вийде, але у нас немає більш символічної будівлі для цього. Якби у нас було десь спеціальне місце, де стояв би російський посол, прив’язаний до стовпа, і символізував собою вєлічіє Росії, тоді ми б до нього принесли». Віктор Трегубов вважає, що акція досягла своєї мети: «Люди усміхаються? Усміхаються! Ми хотіли показати людям, що якщо ти повна й абсолютна мерзота, що ти просто така мерзота, що тебе можна заспиртувати і відправити до Паризької палати мір і ваг, щоб ти слугувала там еталоном мерзоти, то навіть той факт, що ти нагло сконала, не повністю звільняє тебе від відповідальності».
Серед присутніх були не лише організатори й журналісти. Активіст Ігор Кирикевич, про якого ми вже писали, прийшов сюди з дружиною та дитиною – пожертвувати для справи зайву пірамідку, оскільки дитина у свої рік і два місяці вже не грається таким, перемкнувшись на машинки. «Але ми пам’ятаємо, як пан Кобзон подарував восьмирічному хлопчикові пірамідку за 50 рублів – здається, він нічого не знає про дітей, – говорить Ігор Кирикевич. – Я дуже люблю цикл його пісень до серіалу “17 миттєвостей весни”, знаю їх напам’ять. Але його доля, його шлях як людини і як політика, апологета “русского міра” – це інша історія. Знову-таки, “17 миттєвостей весни” – це початок 70-х років, а зараз уже 2018. За останні 40 років він дуже змінився і став просто материм російським яструбом. Таким ми його і запам’ятаємо». Його дружина додала: «Моя мама завжди казала, що пісні Кобзона не мають душі. Але я була мала і не розуміла, чому вона так говорить. Але зараз я зрозуміла, що просто в нього самого не було душі, тому в нього такі й пісні».
P.S. Не встигли прибрати пірамідки з-під посольства РФ, як стало відомо про смерть Олександра Захарченка. Того самого, який буквально вчора встиг сказати: «Від себе особисто і від усіх жителів Донбасу висловлюю щирі та глибокі співчуття рідним і близьким у зв’язку зі смертю видатної людини, Героя Донецької Народної Республіки, патріота і геніального артиста Йосипа Давидовича Кобзона». За його словами, «це непоправна втрата», Йосип Кобзон протягом багатьох років підтримував жителів ЛДНР «і словом, і ділом». Відхід одного великого артиста і друга Донбасу – «це відхід цілої епохи». Що ж, сподіватимемося, що ця епоха справді почала відходити…
